Тетяна Свірська

* * *
День за днем минає і усе проходить.
Непомітно травень в осінь переходить.
Те, що зігрівало — випало снігами.
Квіти учорашні — пилом під ногами.
Маячня теорій, пошуки основи,
світ погаласує, та й затихне знову.
Смутком журавлиним відлітає літо.
Незбагненно швидко виростають діти.
Хтось купає душу в марноті і славі.
Певно, забуває: дні — вони лукаві.
Навіть саме світле, спогадом непевним,
тополиним пухом пролетить, напевно.
Заколише думку вільну і буремну
той, хто буде вірить, що усе даремно.
Попри всю минущість, дивно так буває,
з посмішки любові вічність проглядає.

* * *
Цей неповторний день —
краплиночка буття.
Він не впаде у річку забуття.
Його дарів нев’янучу красу
з собою я у вічність понесу.

"Благовісник", 1,2016