Володимир САД

* * *
Моя українська мово,
Мученице святая.
Твоє вічнозвучне слово
З наших сердець зростає.

Воно калиново квітне,
Виплекане і чисте.
Миле й до болю рідне,
Мов для душі намисто.

Не раз тебе розпинали
Покручі і васали.
Знімали з хреста й ховали,
Але ти воскресала.

Й жила у серцях пречистих,
Скріплена молитвами,
І завжди в часах імлистих,
Мово, була ти з нами.

Ти — як дарунок від Бога,
Ти — як вінець в нагороду.
Хресна твоя дорога,
Дочко свого народу.

Іди, продирайся крізь терни,
Моя українська мово,
Вірю, здолає скверну
Твоє вічнозвучне слово.

Володимир Сад

* * *

Ми всі підзвітні перед вічністю, панове,
За мить коротку гостювання на землі.
І від зерна колись відсіється полова,
В одній шерензі стануть блазні й королі.

Коли ж ми ниву наших днів земних досіємо,
Напевно, буде все — як в справжньому кіно.
За кадром кадр піде — і все ми зрозуміємо,
Коли у вічність нам відкриється вікно.

Володимир Сад

"Благовісник", 3,2022