Володимир САД

Пророк

Чого тобі треба, пророче, —
Насмішок, гонінь чи ганьби?
Чого серце втомлене хоче, —
Каміння від злої юрби?

Ступаєш один проти ночі
Під серця і посоха стук.
Така твоя доля, пророче, —
Скорботна і сповнена мук.

Ти думаєш, зміняться долі
Чи честі добавиш собі
За те, що виводиш з неволі,
Ледь зводячи руки слабі?

Заб’ють твої ноги в колоду,
Поставлять насмішок клеймо…
Щоб очі відкрити народу, —
Зодягнеш на себе ярмо.

Господній пророче-провидцю,
Не буде тобі визнання.
Проллють твою кров, як водицю,
І далі підуть навмання.

І все ж не даремно, я знаю,
У голосі чувся надрив.
Як збудеться все, пригадають
І вигукнуть: «Він — говорив!..»

Обновиться день після ночі,
Чи рік промине, а чи вік…
Одне тебе втішить, пророче:
Ти слово Господнєє рік.

"Благовісник", 3,2015