Любов ОМЕЛЬЧУК

Люблю життя…

Люблю життя. Хоч бурі, грози
Не раз гіркі приносять сльози,
На серці часто сум лежить,
Встають проблеми і задачі,
Приходять успіхи й невдачі,
Та все ж я дуже хочу жить.

Поля врожайні, ліс зелений,
Барвисті квіти біля мене,
В легені чистий мед тече.
Милуюсь травами-лугами,
Ріки крутими берегами,
Красою місячних ночей.

Приємно чути спів пташиний,
Пухнасті бачити сніжини,
Прекрасний світ Господь створив.
Люблю свою я церкву рідну,
Молитви час і працю плідну,
Веселий гомін дітвори.

Радію з того, що до Бога
В хвилини, сповнені тривоги,
Я маю право поспішать.
Коли мої ослабнуть крила,
У Ньому захист, мудрість, силу
Черпає змучена душа.

Світ запевняє: Бог – міфічний,
Душі нема, ніхто не вічний,
А цвинтар – це кінець доріг.
І хоч життя для мене миле,
Та не страшна з Творцем могила,
Вона – до вічності поріг.

Не можу навіть уявити,
Яким же смутком той сповитий,
Хто в смерті бачить рубежі.
А Бог дає мені надію,
Що я безсмертям володію
І буду в царстві світла жить.

У тебе виникли питання –
Іди до Спаса без вагання,
Пізнаєш істину буття,
Відкинь усі свої сумніви,
Лиш віра творить неможливе,
По вірі Бог дає життя.

Прости, Всевишній

Прости, Всевишній, що так мало
Здіймається молитви з вуст
За край, в якому я зростала,
За край, в якому я живу.

Прости, що мало я просила
За свій народ, за тих людей,
Яких в дорозі я зустріла,
За покоління молоде.

Хвороб немає дефіциту,
І я забула за батьків,
Які своїх лишають діток
І гинуть в п'янстві «залюбки».

Навколо стільки зла й страждання,
Облич зажурених, сумних…
Приклала мало я старання,
Аби молитися за них.

Я визнаю свою провину,
Ти ж дай мені в молитві сил.
Мою прекрасну Україну
Прости, помилуй і спаси.

Зробіть, що скаже Господь

А мати Його до слуг каже: «Зробіть усе те, що Він вам скаже!»
Івана 2:5

Коли в житті жорстока буря змусить
Сухим листком тремтіти вашу плоть,
Покличте ви, не гаючись, Ісуса,
І все зробіть, що скаже вам Господь.

Чи славне чудо відбулося б в Кані,
Створив би із води вино Ісус,
Якби там слуги не були слухняні
І не корились слову Божих вуст?

Якби Петро, що цілу ніч трудився,
Смішною раду Господа знайшов,
І сіть ще раз закинуть не згодився,
Чи мав би він небачений улов?

Якби сліпий, почувши Спаса слово:
«Піди, умийсь в купальні Сілоам» –
Зігнорував поставлену умову,
Хіба б отримав зцілення очам?

А жінка, скорчена багато років,
Коли Господь покликав: «Підійди!» –
До Нього не ступила б кілька кроків,
Напевно б не звільнилась від біди?

Якщо ви хочете, щоб сталось чудо,
То вам невір'я треба побороть,
Можливо, це й не зовсім легко буде,
Та все ж зробіть, що скаже вам Господь.

Царство Боже

Царство Боже всередині вас.
Луки 17:21

Царство Боже не в Луцьку й не в Римі,
Не в далекім куточку якомусь,
Царство Боже приходить незримо
Й поселяється в серці людському.

Царство Боже не в суперкраїнах,
Не в палацах комфортних, розкішних,
А в смиренному серці людини,
Що зреклася доріг своїх грішних.

Царство Боже у лагідних душах,
Де панують любов і терпіння,
Де за правду стоять непорушно
І живуть за Господнім велінням.

Царство Боже в серцях милостивих,
Що наповнені вщерть добротою.
Душі ті уже нині щасливі,
Бо їх Царства Господь удостоїв.

І вони так, як піддані неба,
На опіку Царя мають право,
Бо коли виникає потреба,
Громадян захищає держава.

Хоч кругом катастрофи, циклони,
Їхнє серце спокійне і тихе,
Бо надійний у них Охоронець,
Він зарадить усякому лиху.

Царство Боже очам непомітне,
Але тих, хто в душі його має,
Хто на стежку ступив заповітну,
Світ навколишній швидко впізнає.

Царство Боже не силою зброї
Розширяє свої володіння,
А любов'ю своєю святою,
Подарованим людству спасінням.

І надбати його може кожен,
Хто для цього зусилля вживає.
Той блажен, хто здобув Царство Боже,
Бо це – посвідка жителя раю.

"Благовісник", 1,2014