Благовісник

Гелен Келлер: найяскравіша зірка щастя й оптимізму

Гелен Адамс Келлер народилася 27 червня 1880 року в Таскамбії, штат Алабама. У перші півтора року життя вона була звичайною здоровою дитиною, поки у віці 19 місяців її не вразила хвороба, яку лікарі охарактеризували як «гостру закупорку судин шлунка й головного мозку». Хвороба тривала недовго, проте позбавила Гелен слуху й зору. До семи років дівчинка вигадала більше 60 різних знаків, щоб спілкуватися з сім'єю.

У 1886 її мати Кейт Келлер, натхнена прикладом успішного навчання сліпоглухої Лори Бріджман, який описав Чарльз Діккенс у своїх «Американських записках», вирушила в Балтімор до лікаря, що спеціалізувався на проблемах сліпоглухих. Він познайомив її зі знаменитим ученим Олександром Беллом, який у той час працював із глухими дітьми. Белл порадив батькам Гелен зв’язатися зі Школою Перкінса для сліпих у Бостоні, штат Массачусетс, у якій раніше навчалася Бріджман. Школа виділила для Гелен учителя Енн Салліван, якій тоді було всього 20 років і яка сама страждала на розлад зору. Їхня зустріч започаткувала період спільної праці завдовжки 49 років.

Спочатку Енн було дуже важко достукатися до дівчинки, щоб пояснити їй сутність всього, що її оточувало. Проте вона не здавалася, а крок за кроком виробляла методику роботи з дівчинкою. Салліван зажадала в батька, щоб Гелен ізолювали від решти членів сім’ї в маленькому будинку в саду. Її першим завданням було донести поняття про дисципліну неслухняній Гелен.

Дівчинка довго не могла зіставити знаків, які Енн малювала на її руці, з предметами, які їх оточували. Прорив у спілкуванні трапився, коли Енн стала обливати руку дівчинки водою й писати на ній слово «вода». Гелен раптом зрозуміла, що особливі дотики Енн до її руки означають поняття «вода». Після цього вона буквально замучила Салліван, вимагаючи все нових і нових назв для позначення предметів, що оточували її.

У 1890 році, коли Гелен Келлер виповнилося 10 років, їй розповіли історію про сліпоглуху дівчинку з Норвегії Рагнільд Каат (Ragnhild Kaata), яка змогла навчитися говорити. Натхнена її прикладом, під керівництвом Салліван Гелен навчилася осмислено думати й говорити за методом Тадоми: торкаючись до губ людини, що говорить, вона відчувала їхню вібрацію, у той час як Салліван позначала букви на її долоні. Гелен також навчилася читати по-англійськи, по-французьки, по-німецьки, по-грецьки й по-латині за методом Брайля.

У 1888 році Гелен стала відвідувати заняття в Школі Перкінса для сліпих. У 1894 — Гелен і Енн переїхали в Нью-Йорк, де стали відвідувати Школу Райта-Хьюмасон для глухих. У 1898 році вони повернулися до Массачусетсу, де Гелен вступила в Кембриджську школу для дівчат і незабаром у 1900 — отримала дозвіл на вступ у Коледж Редкліфф. За чотири роки до того, у травні 1896 року, Марк Твен і Генрі Роджерс (бізнесмен і філантроп) побачили шістнадцятирічну Келлер вперше в Нью-Йорку, в будинку письменника-редактора Лоуренса Гуттена. У 1900 році Марк Твен, шанувальник здібностей і обдарованості Гелен, звернувся в листі до дружини свого друга Еміль Роджерс. Твен відгукувався про Гелен як про «дивовижну дитину» й висловив надію, що їй не доведеться залишити навчання унаслідок бідності. Він закликав Еміль поговорити з Генрі, нагадати йому про те перше враження, яке Гелен справила на них обох чотири роки тому, а також поговорити з іншими главами «Стандард Ойл» (Роджерс був співвласником, віце-президентом і головою виконавчого комітету компанії) про те, що можна зробити для міс Келлер. Генрі Роджерс відреагував дуже щедро. Він і його дружина оплатили здобуття вищої освіти для Гелен в Редкліффі. Вони навіть підтримували Гелен багато років після того щомісячною стипендією. Те, що Гелен була вдячна, очевидно з посвяти її книги «Світ, у якому я живу», у якій сказано: «Генрі Роджерсу, моєму Дорогому Другу Багатьох Років». На вкладці особистого примірника самих Роджерсів вона написала «Місіс Роджерс, найкращим, що є у світі, в якому я живу, є доброта друзів, як Ви і містер Роджерс».

1904 року у 24-річному віці Гелен із відзнакою закінчила Редкліфф, ставши першою сліпоглухою людиною, яка здобула вищу освіту.


17-річна Гелен Келлер читає по губах Енн Салліван

Незважаючи на те, що Келлер не могла писати самостійно, вона автор семи книг. Архіви Гелен містять близько 475 промов і есе, які вона писала на теми віри, запобігання сліпоти, народжуваності, зростання фашизму в Європі й атомної енергії. Гелен набирала тексти шрифтом Брайля, а потім передруковувала їх на друкарській машинці.

Ідеї Гелен знайшли втілення в роботі Американської Асоціації Сліпих (American Foundation for the Blind (AFB). Гелен зацікавилася діяльністю організації в 1921 році й пропрацювала в ній понад 40 років. Результати її роботи — створення місцевих комітетів, реабілітаційних центрів і доступність освіти для людей із порушенням зору.

Вона виступала як миротворець, підтримуючи неучасть США в Першій світовій війні, як борець за права людей, захищаючи права робітників та відстоюючи права жінок. Гелен стала одним із перших членів та одним із засновників Американського союзу захисту громадянських свобод «American Braille Press». У 1946 році ця організація розширила свої повноваження й перетворилася в міжнародну організацію «Тhe American Foundation for Overseas Blind» (нині «Helen Keller International»). Тоді ж Гелен була присвоєна посада радника з міжнародних відносин. За сім турне, які вона здійснила в період із 1946 по 1957 рік, Гелен встигла відвідати 35 країн на усіх континентах. Вона працювала зі світовими лідерами Уїнстоном Черчиллем, Джавахарлалу Неру і Голдою Меїр. Серед її знайомих були Елеонор Рузвельт, Альберт Ейнштейн, Емма Голдман, Чарлі Чаплін, Джон Кеннеді, Генрі Форд, Франклін Рузвельт і багато інших.
У 1961 році Келлер перенесла кілька інсультів і провела решту життя в себе вдома, у Коннектикуті. Ще за життя вона була удостоєна безлічі нагород за свої досягнення, серед яких медаль за видатні досягнення імені Теодора Рузвельта в 1936 році, медаль Президента за свободу в 1964 році й обрання в жіночий Зал Слави в 1965 році.

Гелен Келлер померла вві сні 1 червня 1968 року, за декілька тижнів до свого 88-річчя. Життєвий шлях Гелен Келлер показав, що для завоювання світу силою думки відсутність зору й слуху не є непереборною перешкодою.

Її книга «Історія мого життя» була перекладена 50 мовами й лягла в основу фільму «Та, що створила чудо». На жаль, твори відомої американки донедавна не були перекладені українською. Лише у 2017 році частина її есе «Оптимізм» вийшла друком в альманаху «Осоння» Волинського осередку спілки християнських письменників України. Автор перекладу — волинська письменниця й перекладач Наталія Добжанська-Найт, яка, вражена біографією та глибиною творів Гелен Келлер, загорілася бажанням поділитися з українцями оптимізмом сліпоглухої жінки, яку у свій час називали «найяскравішою зіркою щастя й оптимізму» й «восьмим чудом світу».

Підготувала О. Міцевська

"Благовісник", 2,2018