Історичні постаті

Дуайт Мудi: Засновник бiблiйного iнституту, який не мав освiти

Християнин на своїх колінах бачить більше, ніж філософ навшпиньках.
Дуайт Муді

Відомо безліч випадків, коли люди, які мали хорошу богословську освіту, не досягали жодних успіхів у справі благовістя. Відомі також люди, які не мали відповідної освіти, але сколихнули світ силою свого слова, і їхнє служіння мало надзвичайний успіх. Одним з таких людей був видатний американський проповідник Дуайт Муді. Він спілкувався з безліччю людей різного освітнього і культурного рівня. Фактично, після нього лише Біллі Грем збирав аудиторії більші за чисельністю. Муді так проповідував людям, що вони мимоволі підводилися зі своїх місць, хоча його мовлення не було правильним і чистим. Успіх його служіння — лише в надприродній силі дії Святого Духа.

Та, що дивно, саме цей неосвічений чоловік став засновником відомого нині Біблійного інституту. Цю ідею він виношував протягом двадцяти років, і до цього його спонукало ніщо інше, як брак освіти, якої він не мав змоги здобути свого часу. Отож, очевидно, що освіта — це не останній пункт у справі проповіді Євангелії.
Дуайт Ліман Муді народився в день народження свої матері, 5 лютого 1837 року, в Нортфільді, Массачусетс, США. Коли Дуайту було всього чотири роки, помер його батько. З матір’ю залишилося семеро дітей, старшому з яких було 13 років. До того ж через місяць народилися ще й близнята. Тепер у жінки було вже дев’ятеро дітей, яких вона мусила сама годувати. Дуайт був п’ятим. Після смерті батька залишилося багато боргів і вбога ферма. Згодом представники судового відділу за борги забрали в сім’ї все, навіть дрова. Сусіди радили жінці віддати дітей для усиновлення в інші сім’ї, але вона сказала, що буде намагатися зберегти сім’ю, допоки їй дозволять сили. Діти відвідували початкову школу, але про якусь фундаментальну освіту не могло й вестися мови, оскільки змалку вони мусили багато працювати, щоб вижити. Єдиною книгою у цьому вбогому домі була Біблія. Мати щодня читала її дітям, а щонеділі разом з ними відвідувала церкву. Але Дуайта мало цікавила Біблія і будь-що, пов’язане з релігією. Та й до навчання він ставився досить байдуже. Ось що пише про нього біограф: «Його почерк лиш зрідка був читабельним. Він писав, як говорив, на діалекті долини Коннектикут; крім того, успадкував від матері звичку ніколи не користуватися розділовими знаками».

У 1854 році Муді вирішив залишити рідну ферму і вирушив у Бостон. Там він влаштувався на роботу до одного зі своїх дядьків у взуттєвий магазин. Дядьки, які спочатку не хотіли надати роботу своєму гордому і впертому племіннику, поставили йому певні умови. Однією з них була та, що він обов’язково відвідуватиме служіння в церкві та недільну школу. Дуайт пообіцяв, хоч це знову навіювало на нього нудьгу. Але бажання стати успішним підприємцем, яке загорілося тоді в ньому, і мета заробити 100000 доларів, змусили його йти на будь-які умови.

Навернення до Господа

Дуайт старанно працював і швидко просувався на службі. Разом з тим він ретельно почав відвідувати служіння і заняття недільної школи. Але й надалі нічого цікаво для себе в них не знаходив. У недільній школі він опинився у класі Едварда Кімбала, який сказав, що вони будуть обговорювати Євангелію від Івана. До великої сімейної Біблії, яка була в домі Муді, діти, які часто були необережними, не мали права й торкатися, мати сама їм читала з неї. І оскільки хлопець не проявляв до цих читань особливого інтересу, то не знав, де саме міститься Євангелія від Івана. Коли вчитель роздав Біблії і запропонував учням розгорнути їх на цій книзі, Муді почав гортати її зі Старого Заповіту. Помітивши це, деякі учні почали посміюватися. Але вчитель швидко віддав Дуайту свою Біблію, а сам розгорнув іншу на потрібній сторінці. З того часу хлопець з великою повагою ставився до цього чоловіка.

Одного разу Кімбал відчув у своєму серці бажання поговорити з Дуайтом про те, чи не хотів би він навернутися до Бога. Тому він зайшов у магазин і вкотре розповів юнакові про любов Ісуса і Божий план спасіння. І після цього 18-річний Муді прийняв Господа як свого Спасителя. Згодом він постав перед керівництвом громади і попросив прийняти його в її члени. Та оскільки він ще тоді дуже погано знав Біблію і не міг відповісти на запитаня, йому відмовили, порекомендувавши більше часу виділяти вивченню Писання. З того часу Дуайт ще більш ретельно почав відвідувати служіння і досліджувати Слово Боже.

Згодом Муді вирішив переїхати до Чикаго, де знову отримав роботу в магазині взуття. Робота йшла успішно, але Господь готував його серце до особливої праці. Освоївшись на чужині, Муді прийшов до висновку, що в місті багато молодих людей, які, як і він, перебувають далеко від дому і почуваються самотніми. Тому він орендував чотири лавки у своїй церкві, щоб ті люди могли приходити туди і займати ці місця. Це стало початком праці Дуайта Лімана Муді.

Робота у недільній школі

Згодом енергійний юнак приєднався до групи християн, які кожного недільного ранку відвідували готелі та пансіонати, де роздавали трактати і запрошували людей на богослужіння. А ще через деякий час попросив у служителів дозволу вести клас недільної школи. Керівник общини сказав, що в нього багато вчителів, але мало учнів, і запропонував Муді самому зібрати собі клас. Наступної неділі юнак прийшов у церкву в супроводі 18 обірваних та брудних дітей. Але, відчувши брак знань для вчительської роботи, він не взявся за їх навчання, а передав іншому учителю. А наступної неділі він знову був у церкві і знову з групою нових учнів.

Взагалі у своєму служінні Муді постійно відчував, що йому не вистачає певних фундаментальних знань. Старші друзі Муді не раз радили йому отримати систематичну науково-богословську освіту, але обставин склалися так, що Бог провів його складнішим, але не менш благословенним шляхом — шляхом самоосвіти через поглиблене вивчення Писання. І, напевно, саме це допомогло Муді розробити особливий предметний метод вивчення Біблії, який ліг в основу навчального процесу Біблійного інституту, заснованого ним, і нині використовується для навчання студентів-богословів.

Недільна школа в Нордмарктхолі

Восени 1858 року Муді організував власну недільну школу в приміщенні колишньої пивної, господар якої покаявся через свідчення юнака. Та невдовзі він вже потребував більш просторого приміщення. Коли бургомістр міста дізнався, що молодий проповідник намагається допомогти дітям з убогих сімей, він надав йому приміщення, яке називалося «Нордмарктхол». Оскільки там щосуботи до пізнього вечора були танці та п’янки, Муді вирушав туди вранці, щоб привести приміщення до ладу. А через деякий час почав проводити й вечірні зібрання для молоді. Згодом цими служіннями зацікавилися й батьки. І багато з них почали також відвідувати ці служіння. Так довкола молодого вчителя утворилася церква.

Покликання євангеліста

Згодом Муді зрозумів, що він більше не може працювати в магазині взуття, оскільки хоче повністю віддатися на служіння для Господа. Він знав, що це вимагає від нього певної жертви, особливо з матеріального боку: за останні вісім місяців роботи в магазині Муді заробив 5 тис. доларів. А в перші роки свого служіння євангеліста отримував не більше 300 доларів.

Церква швидко зростала, було потрібне нове приміщення, освячення якого відбулося в 1864 році. Це була одна з найактивніших громад Чикаго.

Муді дуже багато подорожував, проповідував слово Боже в Англії, Ірландії, Шотландії, різних регіонах Сполучених Штатів. Його проповіді користувалися великою популярністю. На служіння з його участю збиралося безліч людей.

Стиль проповідей і бесід Муді був дуже простим і загальнодоступним. Жива, народна мова і яскраві приклади з життя органічно впліталися в його виступи і робили їх наочними і повчальними. Маючи чуйне серце, Муді чудово розумів людські потреби. «Господь ніколи не творив двох з повністю однаковими поглядами. Якби творили їх ми, то, найімовірніше, вони були б ідентичними. Ми готові були б ламати кістки, аби привести їх до спільної мірки. Господь творить інакше. У Всесвіті панує різноманітність, — пояснював він служителям. — Так і в духовному житті, з тюремщиком у Філіпах треба було спілкуватися по-особливому. Христос з Никодимом поводився не так, як з самарянкою біля колодязя. Хочете впливати на людей? Не засуджуйте, не сваріть їх. Не намагайтеся зривати з них їхні упередження раніше, ніж наставите їх на шлях спасіння».

У Муді було багато друзів. Його найближчий помічник, уродженець Шотландії, супроводжував Муді у майже всіх його подорожах по містах і країнах. Їхнє служіння було відмічене масовим покаяннями. Тільки за одну поїздку в 1875-1876 роках в Лондоні навернулося десять тисяч душ.

На терені благовістя разом з Муді трудився доктор богослов’я Торрей. Багато корисних уроків брав він у свого співбрата. Його вражала надзвичайна працездатність Муді і любов до Біблії. «Муді не вивчав філософії, психології, богослов’я та його термінів, — розповідав Торрей, — але він вивчав одну книгу, яку вивчати корисніше, ніж всі інші разом узяті. Він вставав дуже рано, щоб досліджувати Слово Боже».
Саме Торрей став людиною, яка гаряче підтримала Муді у створенні Біблійного коледжу. І саме його Муді обрав першим ректором цього, нині досить відомого, біблійного навчального закладу.

Але ідея створити вищий теологічний навчальний заклад не була спонтанною. Цьому передувала велика освітня робота, якою тривалий час займався Муді та люди, котрі підтримували його. Євангеліста завжди хвилювала проблема освіти дітей з вбогих сімей. Особливо це стосувалося дівчаток. Тому, отримавши від матері у спадок її ферму, Муді вирішив там створити школу. За підтримки братів було придбано землі, які оточували ферму, і зведено відповідні приміщення. Справа просувалася досить важко, але в кінці 1879 року в Норфілдську школу прибули перші учні. А навесні наступного року, коли офіційно почалося навчання, в школу було зараховано 100 дівчаток. Муді підкреслював, що їхня школа буде будуватися на трьох основних принципах: вивчення Біблії займатиме основну частину розкладу; дівчатка самі виконуватимуть домашню роботу, що знизить вартість їх утримання в школі; і плата за школу буде низькою.

А 10 вересня 1880 року в ході Нордфілдської конференції Муді розповів про свою ідею створити подібну школу для хлопчиків і оголосив збір на її створення. У школу, яка отримала назву «Гора Ермон» перший хлопчик прибув вже 1 травня, а з 1 червня, коли зібралося 13 хлопчаків, почалося навчання. А через кілька років ця школа остаточно сформувалася у загальноосвітню школу для старших хлопчиків. При ній діяло також училище для молодих людей.

Разом з тим Муді часто виступав в різних коледжах та університетах. Кембридж, Гарвард, Єльський університет та інші навчальні заклади спочатку з недовірою, а потім з великим захопленням приймали Муді та відгукувалися на його проповіді та заклики. Але сам він часто відчував незручність, коли звертався до цієї молоді, яка мала набагато кращу освіту, ніж він сам. Одного разу Муді запропонували організувати на базі школи «Гора Ермон» літні канікули для студентських лідерів. Євангеліст спочатку сказав, що подумає, але наступного дня відмовився працювати в цьому напрямку, спираючись на те, що в нього немає хороших ораторів, щоб зацікавити студентів. Але йому заперечили: «Увагу студентів привертаєте ви. Ви недооцінюєте своїх інтелектуальних здібностей. Вам є що сказати студентам нашої країни». Муді здався і недаремно. Значення цієї конференції було набагато більшим, ніж сподівалися. Вона дала поштовх для стрімкого розвитку Добровільного студентського християнського руху в усій Америці. Цей успіх ще раз упевнив Муді у необхідності створення Біблійного коледжу Чикаго.

Але ця мрія довго не могла втілитися в життя. Та зрештою восени 1889 року тут почалося навчання перших студентів з простих сімей. В цілому до кінця того року в усіх навчальних закладах Муді нараховувалося близько 1000 учнів. А напередодні нового 1890 року він написав своїм друзям: «Нарешті досягнув того, про що мріяв 20 років. Я завжди буду згадувати цей 1890 рік як рік, коли я досягнув вершини пагорба. І ви допомогли мені в цьому». Звичайно, з однієї вершини краще помітними стають інші вершини. І ще багато поїздок, проповідей та інших справ чекало євангеліста. Але створення Біблійного інституту в Чикаго, який нині носить ім’я Дуайта Муді, стало вершиною його праці, котра зробила його відомим на увесь світ.
Директором інституту був призначений Робін Арчен Торрей. На відміну від Муді, це була людина з багатої сім’ї, випускник коледжу. Торрей був інтелектуалом, начитаним, він отримав богословську освіту в Єлі, Лейпцигу та Ерлангені. Він вільно читав Старий Заповіт давньоєврейською, а Новий — грецькою мовою. Муді згодом сказав, що не хотів, щоб навчальним закладом для дітей з простих сімей керував «простак».
Біблійний інститут, перший у своєму роді, багато чим був зобов’язаний саме Торрею і його вмілому здійсненню планів Муді щодо безкоштовної освіти та низької плати за проживання, а також поєднанню систематичної біблійної освіти з практикою служіння. Розклад був складений так, щоб студенти могли починати заняття в будь-який момент, був відведений час для навчання музиці, яку Муді вважав сильним засобом впливу на людей.

…16 листопада 1899 року Муді промовив свою останню проповідь. Він говорив перед 15 тис. людей, що зібралися в Конвеншн Хол в місті Канзас-Сіті, штат Міссурі. Того вечора сотні людей прийшло до Бога.
Потім Муді захворів, і через чотири тижні 22 грудня 1899 року Бог покликав Його до себе в небесні оселі. Коли Муді відчув, що Бог готує його до переселення, то сказав: «Земля віддаляється, небеса відкриваються переді мною». Друзям здалося, що він марить чи щось йому сниться, але він відповів: «Ні, це не сон. Як це чудово! Якщо це смерть, то це так солодко. Бог кличе мене, і я повинен іти!»

На похорон цього видатного євангеліста звідусіль стікалися люди. Вони згадували, як кілька років тому Муді казав їм: «Якщо ви колись прочитаєте в газетах, що Д. Л. Муді помер, не вірте цьому. В той час я буду живішим, ніж будь-коли. Тільки тоді я піднімуся на одну сходинку вище. От і все!»

Підготувала Ольга МІЦЕВСЬКА

"Благовісник", 1,2008