Сторінки історії

Soli Deo Gloria, або Створене, щоб служити Богові

Останнім часом мистецтво стало секуляризованим, тобто роль Церкви в розвитку мистецтва зводиться до мінімуму.

Та якщо заглянемо в історію, зокрема в епоху Середньовіччя,то побачимо, щовсі види мистецтва формувалися в лоні церкви.Це й архітектура, імалярство, і музика — усі вони служили Церкві.

Передусім готичний стиль, який властивий тогочасним церковним спорудам, виражає прагнення людини в небо. Височенні споруди, заввишки 100-150 метрів, змушували людей, які підходили до них, підвести голову вгору, до неба. На фоні таких споруд людина почувалася маленькою комашкою, незначною, нікчемною. «Голову підніми до небес» — це ідея всієї готики.

У вітражах готичних храмів можна побачити персонажів біблійних історій. У той час люди не мали можливості читати Біблію. Святе Писання було лише латинською мовою,тому не всі могли його не тільки придбати, алей прочитати. Тож, роздивляючись вітражі, люди мали змогу отримати певну біблійну інформацію. Cтіни храмів стали прикрашати фресками, які теж описували ті чи інші біблійні події (це робили і раніше, і пізніше).

Якщо говорити про професійну музику, то вся вона сформувалася в лоні Церкви. Я не кажу про світську чи народну музику, я маю на увазі музику професійну.На відміну від усіх інших мистецтв, музичне мистецтво стало частиною богослужіння, однією з форм презентації Євангелії.

У своєму дослідженні християнської музики А. Махов зазначає, що ранньохристиянська, а потім і середньовічна екзегетика осмислює людину як «музичний інструмент Бога». Іван Златоуст у тлумаченні 41 псалма викладає своєрідне вчення про «духовний спів», де власне спів поєднується з молитвою: «…Де спів духовний, туди сходить благодать Духа, яка освячує і уста, і душу. Якщо ти співаєш саме так, — пише Златоуст, — ти зможеш увійти в хор Святих Божих і стати поруч з Давидом». «Хто ми, якщо не інструменти великого музиканта Бога? — проголошує бенедиктинський теолог Руперт із Дойтца (XII ст.). —Кіфари та органи, на яких ми повинні грати, славлячи Бога, —це наші серця й тіла». Відповідно до цієї центральної тези, істинний спів — «не одним голосом, але й духом і душею (nonsolumvoce, sedetspirituetmente)». Думки, вчинки людини — музика, цій музиці вчить людину Христос.

…І коли Шекспір у знаменитих рядках «Венеціанського купця» закликав не довіряти людині, «яка не має музики в собі», він лише продовжив тисячолітню традицію, що повертає нас до слів Кассіодора (видатного римського письменника та державного діяча): «Коли грішимо, то музики в собі не маємо».
Отже, духовність того чи іншого музичного твору часто залежить від того, був автор духовною людиною чи ні. Автори Середньовіччя часто навіть не підписували своїх творів, бо вважали, що слава належить не їм, а Богові.

Найбільш видатною постаттю християнина в музиці є Й.С. Бах. В основу своєї творчості Бах поклав протестантський хорал (Хорал — це євангельська церковна пісня. Хорали писав також і Мартин Лютер, який надавав важливе значення музиці в богослужінні). Альберт Швайцер у біографії Баха зокрема зазначив: «Бах не думав, чи зуміють учні школи виконати його твори і чи зрозуміють їх люди, які приходять у Церкву. Він вклав у них все своє благочестя. Свої партитури він прикрашав буквами SDG (Soli Deo Gloria — одному Богові слава) або JJ (Jesu Juva — Ісусе, допоможи). «Органна книжечка» — збірка невеликих органних прелюдій Баха, написана у Кьотені, прикрашена таким висловом: «Для слави Божої, ближньому на навчання». Музичне навчання вважалося релігійною справою, тому Бах перед «Клавірною книжечкою» для старшого сина Фрідемана написав: «В ім'я Ісуса».

Ці букви та слова були для Баха не формою, а сповіданням віри, що проходила через всю його творчість… Його музика — богослужіння. Мистецтво було для нього релігією. Тому воно не мало нічого спільного ні зі світом, ні з успіхом у світі. Воно було самоціллю. Релігія для Баха входить у визначення мистецтва. Викладаючи на уроках музики правила й основи акомпанементу, він диктував своїм учням: «Генерал-бас —досконалий фундамент музики й грається двома руками так, що ліва грає написані ноти, а права бере до нього консонанси або дисонанси, щоб ця благозвучна гармонія служила славі Божій і достойній утісі почуття, оскільки метою музики є служіння славі Божій та оновленню Духа. Де це не береться до уваги, немає справжньої музики, а є диявольська балаканина та шум».

Після смерті Баха церква вважала навіть твори Баха неканонічними, бо в них було забагато почуття, хоча насправді Бах, на мою думку, найбільш духовний з усіх композиторів. Його твори натхненні Богом.
Отже, при тому, що Церква була плацдармом для розвитку мистецтва, вона часто ставала його своєрідним гальмом.Церква використовувала мистецтво й водночас боролася з ним. Тоді як світське мистецтво постійно еволюціонує (хоча іноді цей рух буває й не зовсім позитивним), церковне мистецтво більш консервативне, тому що в церкві є певні закони, канони й традиції, які дуже стійкі.У світському мистецтві ці традиції доволі нетривкі, їх прийнято ламати.

У католицькій церкві аж до епохи контрреформації постійно виникали суперечки щодо використання органу в богослужінні. Православна церква категорично відкидала використання музичних інструментів під час богослужіння. Епоха Відродження і протестантський рух (зокрема лютеранство), який сформувався у той час, дав певний поштовх для розвитку мистецтв. Між проповідями й читанням Писань звучали духовні кантати й пассіони Баха та твори інших композиторів. Згодом реформаторська протестантська церква стала категорично відкидати музику та спів хору як елементи богослужіння. Вони ратували за повернення до общинного співу. Пієтисти також вважали, що мистецтва не потрібні для служіння Богові. Хоча в Писанні є уривок, де йдеться про те, що музичні інструменти були приготовані для ангелів ще до їхнього створення. Єзекіїль записав такі слова Бога, звернені до Люцифера: «Ти пробував ув Едені, садку Божому: усякий дорогий камінь на одежі твоїй… знаряддя бубнів твоїх та сопілок твоїх були в тебе щодня, коли був ти створений, були вони наготовлені» (Єз. 28:13). Тому заперечення церквою інструментальної музики суперечить Слову Божому, бо Слово Боже цього не заперечувало.

Щодо мистецтва в сучасній Церкві, то передусім воно має бути якісним. Ще Лютер у свій час сказав, що: «Господь сповіщає Євангеліє і через музику». «Коли справжня музика облагороджена і очищена мистецтвом, там є видима і зрозуміла мудрість Господа в Його славному творінні – музиці». «Тільки людині, на відміну від усіх інших істот, дано приєднувати до звуків мову, щоб вона знала, що Бога потрібно хвалити словами і музикою, тобто проповідувати через музику».

Чесно кажучи, я за те, щоб основний акцент зробити на общинний спів, який більш зближує та єднає людей, і проти того, щоб зводити богослужіння до неякісних концертів. Я не проти хору в церкві, я за те, щоб з хором працювали професіонали, які водночас повинні бути духовними людьми. Тому що людина без християнських переконань не може донести до людей тієї істини, донести яку покликане християнське мистецтво. Усе, що ми робимо для Бога, має бути досконалим. Це стосується й усіх видів мистецтва, які служать Церкві.

За матеріалами бесіди із мистецтвознавцем
Мирославою НОВАКОВИЧ

"Благовісник", 2,2014