Благовісник

Сторінки історії

Дон Ричардсон і його «дитя миру»

Христос — це Дитя миру, яке Бог подарував людству, а так як Він ніколи не вмирає, мир з Богом не закінчиться ніколи.
Дон Ричардсон

Одним із найбільш інтригуючих теоретиків практичної місіонерської діяльності на Заході сьогодні є Дон Ричардсон. Він написав книгу «Дитя миру» («Peace Child»), яка розійшлася тиражем майже в 300 000 екземплярів і стала книгою місяця за версією журналу «Огляд читача» («Reader's Digest»), а також книгу «Володарі землі» («Lords of the Earth»), тираж якої — близько 100 000 екземплярів. Автор наводить безліч свідчень щодо труднощів благовістя в умовах декількох культур, з якими стикаються прості християни. Напевно, більше ніж будь-який інший місіонерський діяч Америки, він зрозумілий і простим християнам, і вченим. Його принцип «аналогії викуплення» — застосування духовної істини до місцевих традицій — викликав значні суперечки в теологічних колах при першій же згадці на семінарі в Даллаській теологічній семінарії в 1973 році. З того часу Ричардсон став відомим завдяки написаним книгам і статтям, конференціям та фільму «Дитя миру». Він тісно співпрацював з Американським центром всесвітніх місій у Пасадені.

Дон відповів на заклик до місіонерського служіння у 1955 році, у віці двадцяти років, під час богослужіння в Біблійному інституті Прерії (Prairie). Це був не туманний заклик йти «будь-куди», а дуже конкретна пропозиція служити племені мисливців за головами в Нідерландській Новій Гвінеї, де жили первіснообщинні дикуни. Цей заклик походив з уст сімдесятиоднорічного Ебенезера Вайна (Ebenezer Vine), члена організації «Регіони за межами місіонерського союзу». Більшість випускників Біблійного інституту Прерії вирушили на служіння в різні місії. У той день серед студентів, які розділили рішення Дона їхати до Гвінеї, була Керол Содерстром (Carol Soderstrom), «миловидна блондинка» з Цинциннатті (Огайо), яка через п'ять років стала його дружиною.

У 1962 році, завершивши курс навчання в Літньому інституті лінгвістики і дочекавшись народження свого першого малюка, Дон і Керол відпливли в Нову Гвінею, де почали працювати разом з іншими місіонерами РММС, доки їм не доручили роботу з племенем саві (sawi) — одним з небагатьох племен, які поєднували канібалізм з полюванням за головами й ідеалізували зраду! Але не тільки люди племені викликали страх. Сама земля була втіленням жаху, який так живо описує Дон: «Джунглі стояли щільною стіною, впираючись у небо, оточуючи весь вільний простір, ніби створюючи арену для майбутнього поєдинку… Первозданність місця ніби насміхалася наді мною. Ця земля, здавалося, говорила мені насмішкувато: «Я не така, як твої цивілізовані канадці. Я — плутаниця. Я — надто густа, щоб через мене можна було пройти. Я — спекотна, задушлива й просякнута дощем. Я — рідке болото по коліна, колючки та шипи у шість дюймів. Я — гадюка зі смертельним жалом, кровососні комахи й крокодили. Я — малярія, дизентерія та гепатит». У це страшне місце, здавалося, немислимо везти дружину й семимісячну дитину, але Дон ніколи не сумнівався у своєму покликанні.

Якщо страх зради і хвороб таївся у підсвідомості Дона й Керол, то страх виявитися неспроможними вивчити мову цього племені був, справді, конкретною і усвідомленою перешкодою. Дев'ятнадцять часів у кожного дієслова і дуже складна лексика просто налякали місіонерів. «В англійській мові ви відкриваєте очі, серце, двері, консерви чи щось інше, і все це визначено одним дієсловом «відкривати». Але в саві ви fagadon (відкриваєте) свої очі, anahagkon (відкриваєте) своє серце, tagavon (відкриваєте) двері, tarifan (відкриваєте) консерви й dargamon (відкриваєте) розуміння слухача». Хоча Дону часто здавалося, що скорого «в його мозку станеться коротке замикання», все ж він займався навчанням від восьми до десяти годин на добу і невдовзі чудово оволодів мовою саві. Він ставився до свого завдання як до «великої пригоди»: «Я часто почувався так, як почувається математик, коли розв'язує задачі й відкриває нові формули».

Дон вчив мову і знайомився з людьми, він з готовністю боровся проти того, що заважало донести до їх свідомості поняття християнства. Прірва, що відділяла його біблійне християнство від порочного мислення саві, була надто широкою. Як їм зрозуміти люблячого Спасителя, Який помер за них? «У їхніх очах не Ісус, а Юда ставав героєм Євангелії. Ісус же виглядав просто нерозумним, над яким усі сміялися». Бар'єр на шляху спілкування здавався нездоланним, поки Дон не виявив аналогії викуплення, яка вказувала на Втіленого Христа набагато чіткіше, ніж будь-який окремо взятий біблійний уривок. Місіонер знайшов те, що можна було б назвати концепцією «дитяти миру», взятої з життя саві.

Дона з самого початку його проживання серед саві дуже тривожила їхня войовнича природа. Незважаючи на всі старання, він не зміг попередити пролиття крові жителями трьох племінних поселень, які розташовувалися одне біля одного. Дон звинувачував себе: «Я прийшов до висновку… що Керол і я мимоволі позбавили всі три поселення саві взаємної ізоляції, якої вони потребували для життя у відносному мирі, тому що ми спробували об'єднати їх в одну спільну общину. З цього випливає, що ради блага цих людей ми повинні їх покинути. Це як гірка пілюля, але я знаю, якщо ми підемо, вони розійдуться по глибоких джунглях — і на їхній землі настане мир».

Саві так засмутилися, коли дізналися, що Дон планує поїхати, що зустрілися на особливій племінній раді і оголосили: наступного дня вони мають намір помиритися. Натхнений таким поворотом подій, Дон з нетерпінням чекав наступного ранку. Невдовзі після цього почався дивний ритуал примирення саві. Дипломатична процедура, яка дуже рідко використовувалася, стала глибоким емоційним переживанням. Кожне з воюючих поселень повинне було помінятися одне з одним своїми маленькими дітьми. Скільки жили ці діти, стільки зберігався мир. Рішення про обрання сімей, у яких брали дітей, було болючою справою. Матерів маленьких діток огорнув страх, коли вони зрозуміли, що відбувається. Нарешті один молодий чоловік схопив свою єдину дитину, побіг у бік ворогів і сам, своїми руками віддав сина одному з них. Взамін цієї дитини плем'я отримало іншу, і мир відновився. Цей мир, заснований на довірі, здався Дону елементом, відсутнім в культурі саві. Але вони «знайшли шлях довести свою щирість і встановити мир… У середовищі саві будь-які прояви дружніх почуттів здавалися підозрілими, крім одного. Якщо людина справді віддавала власного сина своїм ворогам, цій людині можна було довіряти!» Саме цю аналогію Дон використав у своєму благовісті, щоб показати сутність жертви Бога-Отця, коли Він віддав за людей Свого Сина.

Одна лиш аналогія «дитяти миру» не могла вирішити всіх комунікативних бар'єрів, які відділяли людей від християнства. Треба було знайти інші аналогії, у Дона і Керол попереду було ще безліч випробувань та переживань. Але через їхню терпеливу працю саві поступово наверталися до християнства. Плем'я було готове пережити неминучу «культурну дезорієнтацію», яка невдовзі прийшла під впливом нафтового, лісного та гірничого виробництв, а також посиленою імміграцією населення з інших островів Індонезії. Дон та Керол допомагали саві не тільки в набутті віри. Як медсестра, Керол обслуговувала близько 2500 пацієнтів на місяць, у той же час, навчаючи людей основам гігієни і профілактичної медицини. Дон з допомогою Керол переклав Новий Заповіт і навчив саві читати. І все ж вони старанно уникали будь-якої спроби докорінно змінити культуру саві, крім тих випадків, коли вона справді очевидно виявлялася фактором саморуйнування нації.

До 1972 року, через десять років їхнього служіння серед саві, багато що змінилося. Дім, який використовувався для зустрічей із християнами, був розширений удвічі, і спонукувані Доном селяни погодилися побудувати велику споруду куполовидної форми, у якій могла розміститися щонайменше тисяча людей. Цей дім повинен був стати «домом миру, у якому колишні вороги могли б сидіти разом за столом Господа», а також «домом молитви для племен, які не мають Божого Слова»... Споруду освятили влітку 1972 року, і вона вважалася найбільшою спорудою круглої форми у світі, виготовленою повністю з необроблених жердин.

Завершивши переклад Нового Заповіту, Ричардсони залишили саві під наглядом їхніх власних церковних старійшин, а також місіонерів Джона і Естер Міллзів (John and Esther Mills). А самі переселилися, щоб допомогти іншій місіонерській парі з аналізом мови племені, що називалося ялі. В 1976 році (продовжуючи активну співпрацю з РПМС) Дон став викладати в Американському центрі всесвітніх місій в Пасадені, де став директором курсу з вивчення народів, що живуть племенами. Тут його теорія «аналогій викуплення» знайшла найбільш живий відгук і визнання, і до нього приєдналися інші місіонери у подібній спробі розробити більш ефективні методи проповіді Євангелії серед племінних народів.

У своїй другій книзі «Володарі землі» Дон розвинув концепцію «аналогій вилуплення» на основі місіонерського служіння Стена Дейла (Stan Dale) серед племені ялі (yali) в Західному Іріані. Стен та його колега Філ Мастерс (Phil Masters) невтомно працювали, щоб охопити благовістям це люте плем'я канібалів, і до 1966 року близько 20 людей з племені ялі навернулися до віри. Однак більша частина племені розглядала християнство як навислу над ними небезпеку. І майже одразу двох новонавернених вбили жерці духів ялі. Через два роки Стен і Філ також загинули від раптового нападу на них воїнів племені ялі.
«У цьому племені, як у жодному іншому, необхідно було знайти вірування, на прикладі якого місіонер міг би пояснити їм жертву Христа», — писав Дон. Тому разом з іншим місіонером він «провів трохи запізнілу «культурну пробу», щоб побільше дізнатися про звичаї та вірування племені ялі». Тільки тоді вони виявили аналогію викуплення, пов'язану з традицією ялі, — наявність у них своєрідних сховищ, які складалися з кам'яних стін, де людина племені перебувала в безпеці навіть від найбільш страшного ворога.

Побудувавши своє благовістя на основі традиції ялі, яку виявив Дон, місіонери тепер могли провести паралель між місцевими сховищами, традиційними для культури племені ялі, й містами-сховищами древніх ізраїльтян. Після виявлення такої аналогії стало набагато легше пояснювати людям ідею викуплення, представлену в особі Христа, як «досконале місце сховища». Багато людей з племені ялі в наступні роки навернулися в християнство.

Рут ТАКЕР, з книги
«Від Єрусалима і до краю землі»

 

Через 50 років

Mission Network News недавно змогла зв'язатися с сином Дона і Керол Стівом Ричардсоном. Він згадує, як ріс у племені, котре зростало в пізнанні Христа.

Після такого пояснення Євангелії як «дитя миру», розповідає Стів, «у саві настав прорив. Вони почали визнавати, що Ісус був Божим «Дитям миру» — остаточним Дитям миру». «Вони почали відгукуватися на Євангелію, і зрештою саві почали самі нести Добру Новину тим племенам, з якими вони раніше воювали», — продовжує Стів.

У 2012 році виповнилося 50 років відтоді, як саві вперше прийняли і зрозуміли нову вістку про Христа, що змінює життя. Та чи залишилася там Добра Новина?

Стів говорить, що більше того — вона поширилася. Коли його батьки вперше приїхали в Західне Папуа, там було декілька груп людей на островах, які знали євангельське послання. Тепер, за його словами, тільки деякі люди не знають його. Тим часом саві продовжують нести істину Христа іншим.

Для святкування цього ювілейного року Стів, його брати (які також місіонери) і Дон вирушили в Індонезію, де їх вітали 2-3 тисячі саві, які святкували прихід Христа в їхнє середовище і хрестили понад 50 новонавернених.

Стів каже, що це все нагадує про те, що може зробити Бог, коли просто дві людини відгукнуться на Його заклик. Після від'їзду Ричардсонів з Індонезії не тільки саві пережили преображення. Саві понесли послання іншим, це з одного боку. З іншого — їхня історія змінила серця людей у всьому світі через книгу Дона «Дитя миру».

«Багато людей сказали: через цю історію я роблю крок до більшої віри та послуху. Це просто фантастика — бачити дію людини, яка каже: «Так, Боже. Я відповім, і я зроблю те, що Ти закликаєш мене зробити». Вплив тільки двох людей став вічним і всесвітнім.