Сторінки історії

Пастка «Святої війни»

Усі ми тою чи іншою мірою чули про хрестові походи. Так історики називають воєнні походи європейців під керівництвом папи римського і католицької церкви проти ісламського світу. У свій час участь у такому поході вважалася християнською чеснотою. Те, що ми тепер називаємо «хрестовими війнами», тоді називали паломництвом до святої землі, священним походом, звільненням гробу Господа й т.ін. Усі ці фрази підкреслювали врочисту й духовну мету учасників цих походів, яких протягом тривалого часу в Європі називали пілігримами.

З 1096 до 1291 років європейці здійснили декілька хрестових походів. У цих війнах стикнулися послідовники двох великих світових релігій, і ці війни охопили величезну територію.

Папа Урбан II вважається церковним діячем, який закликав європейців до першого хрестового походу. Перебуваючи у Франції влітку 1095 року, він скликав у Клермоні собор. На закритті цього собору Урбан II у присутності безлічі кліриків та мирян виголосив проповідь, у якій закликав слухачів узятися за богоугодну святу справу, пообіцявши усім, хто вирушить у похід, відпущення гріхів, а тому, хто ляже кістьми в бою — місце в раю. Він дав зрозуміти, що хрестовий похід надасть лицарям широкі можливості для надбання земель, багатств, могутності та слави — усе за рахунок арабів та турків, з якими християнське воїнство легко розправиться.

Відповіддю на промову стали крики слухачів: «Deus vult!» («Бог того хоче!»). Ці слова стали бойовим кличем хрестоносців. Тисячі людей тут же дали обітницю, що вирушать на війну. За розпові­дями, багато хто з них нашили собі червоні хрести на одяг на знак проголошення себе воїнами Христа; першим з них був єпископ Адемар, якого Урбан II призначив вождем походу, розсудливо утримуючись від особистої участі в ньому.

Хрестові походи тривали більше двохсот років. Історики згадують про вісім хрестових походів, та найважливішим з них був перший. Він був найбільш масовим, найбільш руйнівним і мав безліч наслідків для обох воюючих сторін. У першому хрестовому поході християни зуміли подолати мусульман і захопили Єрусалим, створивши свою державу. Єрусалим перебував під владою християн протягом 83 років, поки Салахуддін Аййубі на чолі великого й добре організованого мусульманського війська не повернув місто назад.

Війни, які тривають протягом довгого часу, незмінно ведуть за собою безліч жертв та руйнувань. Хрестові походи не були винятком. Безліч жертв з обох сторін було найбільш негативним наслідком хрестових походів. На думку дослідників, саме вони породили ісламський фанатизм, нетерпимість щодо «невірних», консолідувавши іслам. До початку хрестових походів християнського населення в Палестині, Сирії, Єгипті було не менше половини, а за підрахунками деяких істориків — навіть більшість. Після хрестових походів ставлення до християн в ісламських державах різко погіршилося, особливо після того, як Готфрид Бульонський завоював Єрусалим і влаштував тотальне знищення всього мусульманського населення, чим зробив мусульман найлютішими ворогами хрестоносців. Мусульмани не робили різниці між місцевими християнами і європейськими прибульцями, помщаючись на перших за других.

Які ж висновки ми, як християни, можемо зробити з цього уроку історії? Звичайно, можна більш глибоко аналізувати мотиви церковних ієрархів, їхні неймовірні можливості впливати на маси. Це важливо розуміти нинішнім лідерам церкви. Можна говорити про благі мотиви, з якими і прості, і знатні люди вийшли на цю «священну війну», порівнюючи їх з мотивами, якими керуємося ми, вступаючи у духовну битву. Та особливо актуально в цьому контексті звучать слова Писання: «Кожен, хто бере меча, від меча й загине», бо «наша боротьба не проти тіла та крові…» Християни того часу зовсім не так розуміли духовну боротьбу, як про неї говорить Слово Боже. Замість того, щоб воювати проти ворога в особистому житті, проти власних гріхів, думок та мотивів, ведучи святе й богоугодне життя, вони шукали ворогів у далекій Палестині. Саме тому «священна війна» й закінчилася гіркою поразкою і лягла брудною плямою на історію християнства.

"Благовісник", 2013, 1