Криваві літери на стіні церкви

…Нещодавно, у черговий раз переглядаючи пожовклі фото, зацікавився однією світлиною. Точніше — невеликою деталлю на ній, яка була всього-на-всього заднім фоном. І не просто зацікавився, а віднайшов людей, що на фото, і почув про дивовижний факт, який зафіксувала фотокамера. Так виникла думка розпочати у своєму блозі рубрику «Світлини зі скрині». У ній будуть розповіді про цікаві історії, смішні та сумні, філософські та іронічні, які мають відношення до цих світлин, якісь маленькі родзинки з фото.

На світлині — молодь однієї із сільських протестантських церков. Село Горичів, що біля Володимира-Волинського. Дата: десь кінець 40-х — початок 50-х років минулого століття. Світлина як світлина, в альбомі моїх батьків таких десятки. Любили молоді тоді фотографуватися, хоча й селфі ще не винайшли. Дуже багато фото є саме на цьому місці, біля того ж будиночка. Хоча не просто будиночка, це — дім молитви баптистів. Ще довоєнна будівля, він зберігся з численними реставраціями донині.

Що ж привернуло мою увагу на цій світлині? Непримітний, на перший погляд, обрізаний фотокамерою напис на білій стіні дому молитви. Уважно придивившись, можна прочитати кінець рядків:

... і механізаторам
.... свої зобов’язання
..... великим Сталіним

Комуністичний банер на стіні церкви?! «Так, — підтвердили батьки. — У ті часи влада мала право зробити свої написи-лозунги будь-де: чи то сільська рада, чи приватний будинок, чи дім Божий. Таких написів криваво-червоною фарбою по селі було багато».

Великий Сталін, на совісті якого мільйони життів, який винищив увесь цвіт духівництва, закрив тисячі релігійних громад, зруйнував тисячі церков, удостоюється честі красуватися на поодиноких залишках культових споруд, милостиво залишених диктатором…

Дико. Цинічно. Грубо.

Але нічого дивного, саме таким він і був, «великий Сталін». І віруючим доводилося миритися з отими блюзнірськими написами на святих стінах. Інакше… Інакше — знаємо, що було б…

Дивує інше. Через 50 років після офіційного засудження дій великого диктатора, чимало людей, серед яких і віруючі, самі, з власної волі пишуть оди великому вождю та його епосі на своїх стінах. Фейсбушних, вконтактних. Ностальгують за «добрими», «хорошими» часами. Пишуть оди нинішнім «сталінам». Лайкають оди на стінах інших писак. Пишуть не з примусу, за покликом серця, з піною на губах. Дякують за «щасливе» життя. Моляться на них.

Вкотре пересвідчуюся: історія нас учить тому, що вона нічому не вчить…

Юрій ВАВРИНЮК

"Благовісник", 2,2017