Новини Церкви ХВЄ України

Найбільша сільська церква ХВЄ Волині відсвяткувала своє 85-річчя

«Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили слово Боже; і дивлячись на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру» (Євр.13:7).

Як багато Карпилівок, розкиданих по різних куточках і глибинках, має наша Україна. Але сьогодні ми поговоримо лише про одну з них, про ту, яка причаїлася серед розфарбованих осінню ківерцівських лісів, про ту, яка має перспективу і майбутнє, бо повниться дітьми, які виростають в здорових християнських сім’ях, про ту, жителі якої недільними ранками і тихими вечорами поспішають до церкви подякувати і помолитися Богу.

Сьогодні 14 жовтня. На вулиці по-осінньому сиро і туманно. В Карпилівці я вперше. Проїжджаємо вуличками із добротними будинками. Ось виринає перед нами знак (що по наших селах дуже рідко трапляється), який вказує, де знаходиться дім молитви. Хвилина-друга — ми перед ним, великим і багатолюдним.

Зайшовши всередину, чуємо бадьорий спів хору: «Принесем плоди, принесем плоди, з радістю у серці принесем плоди…» Десь дівається щемлива туга за теплим літом, бо перед нами постає багата осінь, з відбірними плодами на столі і біля нього, які зібрали християни на своїх городах, садах і в лісі. До початку служіння цілих тридцять хвилин, а вже майже немає вільних місць. Серед гостей багато служителів.

Сьогодні церква Карпилівки відзначає потрійне свято, а я думаю, що навіть чотирикратне, бо й звичайне зібрання — це теж свято. Чому потрійне: церкві 85 років (а для євангельської церкви це немало!); 20 років будинку молитви, де збираються (не старожил, але ж кругла дата); День подяки чи Свято жнив.

Служіння почалося щирою, сердечною молитвою. Потім старший пресвітер Борис Опанасович Тарасюк прочитав історію церкви. Присутні мали змогу побачити фото братів, які принесли їм благу звістку, пошанували їх піснею. В своїй промові служитель наголосив на тому, що Бог беріг усі ці роки їхню громаду від віянь різних лжевчень. І знову лилася гаряча молитва-подяка за пройдений шлях і за наставників.

Потім слово мали служителі із сусідніх церков с. Башлики, с. Холоневичі, с. Ромашківка. Старший пресвітер у Волинській області Михайло Близнюк у своїй проповіді наголосив, що карпилівчани отримали дуже велику милість від Бога і все що вони мають в матеріальному та духовному житті — великий дім молитви, міцні християнські сім’ї, гарні врожаї — це Господній дарунок. Він побажав їм і в подальшому житті такого ж великого благословення.

Єпископ Степан Веремчук зауважив, що за час свого 16-річного служіння знав карпилівську церкву лише з хорошої сторони, а її служителі завжди керувалися Божим Словом і Святим Духом. «Їх (карпилівчан) красить простота і великі сім’ї, твердість і неподатливість різним впливам» — наголосив він.

І справді, напевне тому, що в тяжкі радянські часи, батьки всупереч заборонам вели дітей до церкви, ми бачимо в Карпилівці таку картину. На передніх лавках сидять дітки, внуки, а може й правнуки, не пустуючи — цілих три години.

Закінчував святкове богослужіння старший пресвітер Івано-Франківської області, єпископ Юрій Веремій, який власне є вихідцем із цієї церкви. В подарунок для церкви він привіз велику Біблію, наголосивши, що немає більш справедливих законів, як Божий закон! (Повт. Закону 4:4–9). Він також зауважив, що однією із ознак успішної церкви є те, що люди приходять за 30–15 хв. до початку зібрання, співають і моляться. Карпилівська церква є серед таких!

Служіння закінчилося. Місцевий служитель робить оголошення і всіх запрошує на гостину.

Божа благодать оросила кожне серце, а ради цього, як співаємо в пісні «…варто смирятись, варто боротись, варто за це життя все віддати».

Отож, за 85 років свого служіння Богу Карпилівська церква пережила багато труднощів і випробувань, але з Господньою допомогою витримала все, народила сотні справжніх християн, і в наші дні свободи залишається хорошим прикладом для багатьох церков.

З історії

Ще в далекому 1927 році прийшла добра вістка — вістка спасіння в село Карпилівку , а приніс її брат Лінник Остап Федорович. Прийнявши святе водне хрещення, став членом Церкви Християн Віри Євангельської в с. Котів Ківерцівського району. Остап Федорович разом з братами і сестрами Котівської церкви, які часто приїжджали на євангелізацію в село, сіяли Слово Боже, що проникало до людських сердець та робило свою роботу. Так односельчани почали навертатися до Ісуса Христа. Серед них Свіргун Федір Охрімович, Федорчук Петро Андрійович, Лінник Антон Васильович, Тарасюк Дорош Терешкович, Свіргун Петро Охрімович.

Згодом в 1942–1945 роках до Христа навернулося ще двадцять чотири жителі с.Карпилівка, так в 1945 році вже нараховувалося тридцять сім членів Церкви Християн Віри Євангельської. Вони відвідували церкви в с. Котів та с. Клевань, а також проводили Богослужіння по домах у своєму селі. Перших християн переслідували, але Слово Істини сіялося і проростало.

В 1944 році почалися арешти. За відмову від прийняття військової присяги, а також за те, що не хотіли брати до рук зброї, Лінник Остап Федорович, Назарчук Семен Григорович, Тарасюк Опанас Терешкович, Лінник Йосип Антонович були осуджені військовим трибуналом на 10 років позбавлення волі. Лінник Йосип Антонович, який був зовсім ще молодим, не повернувся назад, він загинув у таборі.

У 1946 році Карпилівська церква ХВЄ отримала реєстрацію, а вже в 1947 році її було знято і приєднано до церкви ЄХБ в с. Мощаниця. Перед християнами були поставлені вимоги, які не відповідали святому Писанню, тому вони не прийняли їх і вирішили проводити Богослужіння у своєму селі Карпилівка без реєстрації. Гоніння, штрафи і арешти не припинялися.

У 1958 році (так званий рік примирення) брати з сіл Цуманя, Башликів, Мощаниці, які були членами Мощаницької церкви євангельських християн-баптистів почали відвідувати карпилівську церкву. Служителі вирішили об’єднатись і отримали від влади дозвіл на реєстрацію церкви в селі Цумань.

У 1963 році під тиском влади дім молитви було перенесено в село Башлики в хатину брата Федорчука Терешка Андрійовича. У 1965 році до складу Башлицької церкви входили віруючі з одинадцяти сіл і налічувалося 234 члени, серед яких 104 карпилівчани.

У 1963 році за проповідь Божого Слова та відмову від прийняття присяги на 5 років позбавлення волі був засуджений Тарасюк Борис Опанасович, котрий повернувся у 1969 році в рідне село. Згодом він був рукопокладений на дияконське служіння, яке ніс до 1978 року. У цьому ж 1978 році Тарасюка Бориса Панасовича було рукопокладено на пресвітерське служіння, яке він несе до цього часу.

У 1979 році в Башлицьку общину входили 14 сіл, а саме: Карпилівка, Цумань, Башлики, Ромашківка, Дубище, Путилівка, Мощаниця, Котів, Дерно, Олика, Гремяче, Яківці, Скреготівка, Берестяне і нараховувалось 383 члени. Будинок в якому збиралися християни на богослужіння став замалим і тому брати і сестри, які проживали в селі Карпилівка 19 серпня 1979 року відокремилися і почали проводити зібрання окремо у хаті брата Федорчука Петра Андрійовича. Пресвітерське служіння виконував брат Тарасюк Борис Опанасович.

У 1981 році з хати Федорчука Петра Андрійовича зібрання перейшло до Феня Талимона Захаровича , а в кінці 1986 року було проведено реконструкцію його хати під дім молитви.

20 жовтня 1987 року Карпилівська Церква Християн віри Євангельської, пройшовши немало труднощів, все-таки отримала реєстрацію.

Церква росла і з кожним роком збільшувалася. Дім молитви (хата брата Талимона) став тісним, тому постало питання щодо будівництва нового. У травні 1990 року з Божою допомогою було розпочато будівництво, а вже 27 вересня 1992 року християни с. Карпилівка мали радісний день — день відкриття нового дому молитви.

Дім молитви у с. Городище було побудовано і відкрито також завдяки спільним зусиллям членів Карпилівської церкви, з травня 2007 року — це окрема громада.

На даний час (14.10.12) Карпилівська Церква Християн Віри Євангельської нараховує 490 членів. Пресвітерське служіння виконують брати: Тарасюк Борис Опанасович та Федорчук Сергій Степанович.

За словами Віктора Федорчука (місцевого керівника молоді) у церкві близько 130 чоловік молоді. Вона задіяна в молодіжному хорі, відвідує хворих, проводить молодіжні служіння в своїй церкві, а також регіональні, виїжджає в інші церкви, особлива увага звертається на маленькі церкви. В церкві більше 300 дітей.

Ми бачимо, яку величезну роботу зробила благодать Божа, з малесенької горсточки братів утворилася велика й міцна християнська родина, «тож пам’ятайте шлях ваш, яким вів вас Господь Бог ваш…»

Розповідає єпископ Юрій Веремій:

— Коли я приїжджаю на Волинь, рідну землю, де прийшлося ходити маленьким, особливі відчуття маю на серці. Я дивлюся на хлопців, які сидять тут попереду (вас приблизно сотня), і пригадую свої дитячі роки, що пройшли в селі Грем’яче.

Ми відвідували церкву в Карпилівці. Кожен раз, коли слухали проповіді наших старших братів, то та віра, яка була в них, вселялася в наші дитячі серця. Я любив спостерігати за братами, які посвятили себе Богу і дуже приємно те, що вони нас помічали. Заохочували ходити в служіння. Ми займали не якесь там останнє місце, а таке, щоб було видно. Ця традиція, бачу, збереглася в Карпилівці і зараз. Приємно бувати в церкві, де я народився для Господа, де Бог покликав на служіння, де Бог поклав у серце проповідувати Євангеліє. Велика радість наповняє серце, тому що наші брати-попередники пройшли з факелом віри в руках, їх не спинили переслідування і в’язниці. Вони були вірні Господу і Бог їх провадив.

Я пригадую, коли мені виповнилося вісімнадцять років і я хотів прийняти водне хрещення до армії, моя мама сказала: «Не треба, бо могтимеш не устояти». Але коли спілкувався з братами, то вони сказали: «Для чого тобі відкладати, ти знаєш Бога». Я послухався й охрестився. Бог провів Своєю рукою, слава Йому!

Мама говорила: «Синку, коли ти пішов до армії, то я думала, що тобі там буде нелегко, тому що ти так наполегливо намагався прийняти хрещення». Але Бог рясно благословив, так що доводилось працювати на такій роботі, що солдати питали: «Скільки твій батько заплатив?»

В 1989 році ми з братами з Карпилівки поїхали в Івано-Франківськ, думали що на півроку, попрацюємо і повернемося. Браття повернулися, а нас, п’ять чоловік лишилося. І вже двадцять четвертий рік живу там. Спочатку була невеличка церква на Івано-Франківщині.

Скажу коротенько, чому ми лишилися там. Місцевий пастор сказав: «Ви з Волині, з членів церкви не виходьте, а ми вас приймемо і тут». Мали подвійне членство. Нас відразу залучили до праці, в церкві було тільки двадцять шість людей, і дуже мало молоді. Отримали під дім молитви костел – великий і обдертий. Бог почав використовувати нас для слави Своєї.

Перше хрещення, яке ми мали в 1990 році в Івано-Франківську – охрестили 41 людину. В братерстві спочатку було сім церков. Коли ми святкували 20-річчя, то підрахували, що за ці роки ми охрестили 1330 людей. Це ті люди, яких покликав Бог. До цього область була закрита для благовістя, бо там багато військових частин, а сьогодні працюємо у 70-ти населених пунктах Франківщини.

Я дякую Богу, що помагає і провадить, але хочу сказати: якби не Господь, і не цей початок, що взяв на Волині! Як приємно, що за всі 85 років, відколи започаткувалася церква, ми віру зберегли, цю Божу віру, яку береже і підтримує сам Бог, через тих людей, хто є для Нього вірний. Приємно бачити сьогодні наповнений Дім молитви, приємно, що сьогодні тут в школі більше дітей з віруючих сімей. Приємно там, на Франківщині розповісти про таку церкву.

— Яке місце карпилівської церкви у вашому житті.
— Взагалі я дуже радий, що міг народитися в цій місцевості. І пізнавати Бога саме в цій церкві. Я вже нагадував, що око служителів, особливо Сергія Лінника, завжди було звернене на молодь, на підростаюче покоління, і завжди нас заохочували до служіння. Вони нас збирали і вчили проповідувати. Тоді нас було не так багато, десь хлопців десять-дванадцять. Ми збиралися у будь-кого на хаті, читали місце писання і проповідували по п’ять-сім хвилин, хто як умів. Нам було завдання через тиждень-два, коли ми зустрічалися, прочитати і розтлумачити Слово Боже, тобто сказати коротеньку проповідь. Я пригадую, що після тих навчань нас представили перед церквою на третій день Різдва. Ми повинні були проповідувати, ми переживали про це. Був тоді ще такий брат Давид, він уже не бачив, не міг читати, слухав наші проповіді. Після того як ми проповідували він дуже радів і дякував Богу, що є молоді проповідники. Такі моменти дуже запам’ятовуються.

— Крім Сергія Лінника, хтось зі служителів мав вплив на вас?
— Теперішній пастор Сергій Іванович. Прив’язаність служителів до церкви, до Бога, їхня посвята проявлялася у повсякденному житті. Я мав можливість працювати з ними, хоч я ще добре не вмів, але я бачив стремління брата Сергія і це заохочувало мене. Браття якось так могли організувати служіння, що ти повинен був відчути, що тебе наповнив Дух Святий, було й слово пророче і, було коли вони співали пісні, то особливу благодать Божу переживали, настільки церква сповнялася, що наприклад, якщо співали сидячи, то вставали й продовжували молитися Духом. Пісня переходить в молитву – саме це секрет успіху, коли народ запалюється для Божого діла, коли вони мають єднання з Господом у загальних служіннях, цього мені здається треба завжди досягати. Я би хотів, щоб теперішні пастирі старалися, щоб люди які прийшли в зібрання відчули і могли сказати: дійсно я пережив Божу присутність в цьому служінні, я не просто буду роздумувати, чи мені жити так як проповідували чи ні, я буду так жити, ? щоб з таким бажанням люди йшли додому.

— Якби Карпилівка не стала «колискою» вашого духовного зростання, ви стали б служителем?
— Роздумувати можна по-різному, але Бог повів так, що саме тут я відчув який є добрий Господь. Коли я прийшов навчатися до Луцька (1983 – 1985), то можна було вибрати різних друзів. Була молодь, яка любила просто відпочивати, була молодь, яка любила співати, була молодь, яка любила вчитися проповідувати, відвідувати хворих, молитися. І я, молодий хлопець (15р.) повинен був вибрати де і що мені робити. Так вийшло, що подружився з братами, які любили молитися і проповідувати, це було продовження того, що я пережив тут. Те, що вкоренилося в молодих роках, проросло бажанням служити скрізь живому і вічному Богу.

— В проповіді ви сказали, що церква в якій люди приходять на служіння задовго до початку, є успішною. Та, де ви трудитесь є такою?
— Так, це одна із деталей успішної церкви. Хочу сказати, що в церкві є різні люди, але переважна більшість — ті, які посвятили себе для Господа і трудяться. Ми маємо багато різних служінь. Якщо проаналізувати що сталося на Франківщині за ці двадцять років, то Бог допоміг відкрити більше шістдесяти нових церков: тридцять зареєстрованих, а тридцять п’ять, де тільки розпочата робота. Щоб відкрити нову точку, потрібно знайти посвячених людей. І от у нас в церкві три роки віруючий — це вже старий віруючий, вже має проповідувати і знати як закликати людей. Бог допоміг нам мати свою газету «Вірую», а також телепрограму з цією ж назвою, уже більш як десять років. Але разом з тим є люди такі, ну трохи пасивні. Якщо взяти питання чи раніше приходять чи ні, то це саме недолік. У нас стараються прийти за десять-п’ятнадцять хвилин, але є й ті, котрі приходять після десятої, якщо служіння на десяту.

Нещодавно я мав проповідь «Ознаки успішної церкви», назвавши одним із критеріїв те, що люди приходять раніше. Чому? Тому що вони люблять Бога, люблять церкву. Вони там хочуть бути якнайраніше, туди біжать, після служіння їм хочеться поспілкуватися, а не встати й піти додому. Ні після служіння добре побути, привітатися, якщо є нові люди познайомитися з ними — це також є ознакою успішної церкви.

— Щоб ви побажали для карпилівської і всіх церков.
— Мене ревність бере коли я відвідую волинські церкви: повні доми молитви, «моцні» мужі-браття і сестри. А так багато міст і сіл ще не євангелізовано. Я би хотів, щоб ви придумали таку школу для місіонерів, які б сказали: «Ось я піду!», які б пішли на нові терени. Ви знаєте, їх Бог буде благословляти. Я би хотів, щоб вони запалювалися проповідувати Євангелію.

Підготувала Інна Мельник

Проповідує Голова об`єднання церков ХВЄ Івано-Франківської області, єпископ Юрій Веремій

Голова об`єднання церков ХВЄ Волинської області, єпископ Михайло Близнюк, єпископ Степан Веремчук, пастор Карпилівської церкви Борис Тарасюк, пастор церкви села Цумань Федір Мушка, Голова об`єднання церков ХВЄ Івано-Франківської області, єпископ Юрій Веремій

Хата, у якій за радянських часів проводилися зібрання