Рік чудес під час війни

Війна — це тяжкий період життя. Усе, що пов’язано з війною, не приносить радості.

Але написано: завжди прославляйте Бога (див. Еф.5:20, 1Сол.5:18). Це значить, що й у тяжкі часи важливо дякувати Богові за все, що з нами стається.

2022 рік для мене був роком приголомшливих новин, спантеличення, незрозумілості, розчарування й несприйняття того, що відбувалося. Із першого дня війни мого сина Євпатія забрали на війну прямо з армії. Потім забрали чоловіка… Переживаючи тяжкі моменти життя, чула у свою адресу засудження: чому не відкупила сина, навіщо відпустила чоловіка на війну, хай би переховувався… Інші говорили, що мій чоловік грошей захотів, тому й пішов на війну. Не було з ким поділитися, що насправді переживаю у своєму серці, тому я просто відкривала свою душу Богові.

Рік проминав, і я все більше відкривалася Богові. Перед новим 2023 роком молилася: мені хотілося чудес від Бога, бо коли тягар не легшає — то не передати словами, як тяжко. Мене зрозуміють ті, хто має близьких на війні. І я прийняла від Бога, що 2023 рік буде роком чудес у моєму житті. Я молилася й проголошувала це упродовж року.

І чудеса сталися.

Мій чоловік лікувався від пневмонії в лікарні, нікого з військових звідти на Новий рік не відпускали, тому що війна. Але лікар дозволив йому приїхати додому на півтори доби. Він приїхав на ніч — саме на Новий рік. Це було для мене чудо від Господа.

Потім узимку чоловік лікував спину. Через те, що військові лікарні переповнені, а спина нестерпно боліла, він лікувався в санаторії міста Хмільники. Мрія всього мого шлюбного життя: десь відпочити з чоловіком хоча б декілька днів. Але народження п'ятьох діток, непрості фінансові моменти… Завжди не виходило вирватися на відпочинок. А тут діти вже дорослі, вони зібрали кошти й оплатили мені поїздку в санаторій на 10 днів до чоловіка. Для мене це було справжнім чудом, бо моя мрія збулася.

Коли чоловіка довго нема поряд, то будь-які хвилини разом — це чудо!

Так було, що до самого червня чоловіка відпускали додому на декілька днів (через місяць, півтора).

Можливо, моє свідчення дивакувате, але коли живеш постійно в напрузі, що твій чоловік і син на війні, то приїзд чоловіка на один день — це чудо.

Люди, які думають, що військові мають багато грошей, помиляються. Вони не знають, скільки військові віддають грошей, щоб вижити. Я також, як залишилася вдома сама з дітьми, по-своєму переживала фінансову скруту. І Бог піклувався й не залишав. Через інтернет мене знайшла сусідка мого дитинства, яка проживає в США, переслала мені 400 доларів. На мій день народження приїхали друзі, які благословили мене продуктами та засобами для прання. Приїхали мої рідні сестри, які далеко від мене... Чудеса проявляються й через людей, які допомагають нам!

Потім чоловіка відправили на передову, звідки не приїдеш на деньок. Тому потрібно чекати тільки заслуженої відпустки — на 10 днів. Але й ці відпустки — це також чудо! А найбільше чудо від Бога — життя! Я дякую Богові за життя мого чоловіка!

Восени я мала роботу, а це трохи відвертає від нудьги. Також у цей період (аж до нового року) мене благословляли люди — хто фінансами, хто подарунками, хто харчами...

Цей рік супроводжувався чудесами від Бога, через людей, через обставини, які сталися. За все дякуйте Богові! І я вдячна, що можу триматись за Бога і вірити в чудеса!

А ще хочу подякувати Богові за збережене життя сина! У нього під час війни було багато шокових моментів. Їхня бригада встигла зібратися за 15 хвилин і від’їхати, і одразу місце їхньої попередньої дислокації обсипали фосфорними боєприпасами... Ще був приліт — і осколками було пошкоджено станцію, але люди залишилися живі. Було, що їх вирахували, — і вони знову встигли переїхати на інше місце... А ще багато такого, що я не знаю, бо син не розповідає, щоб я не хвилювалася. Здавалося, ніби дрібниця: миші не дають спати, уже двічі миша вкусила сина за вухо. Військові дуже потерпають там через цих гризунів. Один із них розповідав, що хлопця вкусила миша, у нього з’явилася висока температура — і він помер...

Сказати, що я маю спокій, на жаль, не можу, напруга є… Я щодня вчуся життя своїх близьких, зокрема чоловіка та сина довіряти Богові. Тому, коли приходять хвилини радості після тривалої напруги, такі хвилини — справжні Божі чудеса в моєму житті.

Мирослава ЄВПАТ, Рівненщина

Благовісник, 1,2024