Горе як засіб зближення

У всіх своїх посланнях апостол Павло говорив до церкви, що Ісус — це не просто людина, яка жила колись, це не просто моральний зразок для людей, а це Той, Ким він живе щодня. Павло каже: «І живу вже не я, а Христос проживає в мені» (Гал.2:20). Щоразу, коли він пише послання до церкви, обов’язково згадує, що в кожному з нас має відобразитися Ісус. Він бореться за те, щоб люди буквально переживали Христа.

Павло був великим мислителем свого часу, проте він зосереджується не навколо якихось ідей, істин чи моральних правил. Він зосереджується навколо Особистості. І ця Особистість має стати й центром нашого життя. Про апостола Павла Бог говорить Ананієві: «…для Мене посудина вибрана він, щоб носити Ім’я Моє перед народами, і царями, і синами Ізраїля. Бо Я покажу йому, скільки має він витерпіти за Ім’я Моє» (Дiї.9:15-16). Тобто Павлове життя буде повністю віддане Христові.

І я впевнений, що нинішній світ зміниться тільки тоді, коли в ньому буде більше таких людей, які приймуть рішення будувати своє життя довкола Особистості Христа, — людей, головною метою життя яких буде пізнавати Ісуса й жити так, як Христос. А Він буквально жив через нас.

Пізнання Христа

Ось що Павло пише до ефесян: «Але ви не так пізнали Христа, якщо ви чули про Нього, і навчилися в Нім, бо правда в Ісусі, щоб відкинути, за першим поступованням, старого чоловіка, який зотліває в звабливих пожадливостях, та відновлятися духом вашого розуму, і зодягнутися в нового чоловіка, створеного за Богом у справедливості й святості правди» (Еф.4:20-24).

Переживання досвіду Христа починається з пізнання Самого Христа. Мені іноді здається, що ХХІ століття ввійде в історію як період, де нерозумним бути модно. Але як би сьогодні люди, зокрема й віруючі, не насміхалися зі знання й не казали, що воно не потрібне, слова Павла завжди істинні. Бо справжнє життя починається з мудрості та знання. І це не раз підкреслюється в Писанні. Христос говорить про важливість навчання та пізнання, апостоли стверджують те саме. Апостол Павло каже до ефесян, що вони стали віруючими тому, що пізнали Христа. І їхнє пізнання Христа відрізняється від усього що бачать, чують чи знають люди, які живуть навколо вас.

Зміни в житті людини починаються з пізнання — тобто зі знань, які людина випробувала на досвіді. Слово «пізнання» містить у своїй суті дві частини: слово «знання», що передбачає здатність людини збагачувати свій інтелект, а також значення «досвід» — як спробу жити відповідно до отриманих знань. І найважливіше усвідомити при цьому, що так можна жити, що це працює.

Я готую матеріал, можливо, потім навіть напишу книгу про одного професора з Чикаго. І після розмови з ним я запитав: «Кевіне, скажіть, які у вас є потреби, щоб я молився за вас». І він відповів мені: «Ігоре, в Америці автор 26 книг не молиться за матеріальні потреби». — «Ну, а чи є щось таке, про що ви хвилюєтеся день і ніч? За що ви боретеся? Які думки не покидають вас?» І він мені сказав слова, які мене вразили: «Я щоденно прокидаюся й засинаю з однією молитвою: «Господи, поверни Тілу Христовому розум Христів». Це мій найбільший біль». Тому що переміни в житті людей починаються з того, що вони пізнають Христа. Тож людям треба здобувати знання, як каже Писання, «ви чули про Нього і навчилися в Нім, адже істина в Ісусі».

Христос каже: «Якщо хто хоче йти вслід за Мною, той пересвідчиться, чи від Бога вчення, яке Я звіщаю». Євангелія Ісуса Христа та послання Його апостолів дані нам для того, щоб ми пізнали серце Ісуса Христа.

Біблія — джерело пізнання

Послідовники Ісуса починають переживати Його досвід, коли вивчають Слово Боже, Євангелію — книгу, яка відкриває особистість Спасителя. І коли я читаю будь-яку історію з Євангелії, то насамперед ставлю собі різні запитання. Про що Ісус думав? Яким Він був? Як виявляються Його емоції, характер, бажання? І під час цього пізнання щось величне відбувається з моїм серцем. Щоразу, коли я так читаю Євангелію, все більше поважаю Свого Спасителя, поклоняюся перед Ним, люблю Його й захоплююся Ним. І Він стає мені не просто орієнтиром, а природним змістом мого життя. Тім Келлер якось казав: «Невіруючі люди бачать Ісуса корисним. Віруючі люди — прекрасним». Саме в цьому відмінність між тим, хто знає Бога, та тим, хто Його не знає. Той, хто не знає Бога, хоче Його використати. Це є в менталітеті українців, які кажуть: «Як тривога — то й до Бога. Як по тривозі — то й по Бозі». Проте по-справжньому віруючі люди захоплюються Ним, бо глибоко пізнають Його Сутність.

Справжня та несправжня зміна

Основна мета пізнання — зміна життя й природи людини. Спілкуючись із невіруючими людьми, я не раз бачив чудові зміни в їхньому житті, але вони змінилися без Христа. Тож, виявляється, змінитися можна й без Христа, але це не будуть істинні переміни.

Я близько пів року в Ізраїлі вивчав учення фарисеїв. І знаєте, що я зрозумів: це непогане вчення. Дуже хороші речі вони радять один одному. Але чому Христа не влаштовувала поведінка фарисеїв? Вони насправді були дуже моральними, дуже чемними, дуже порядними людьми. Але моральне життя без Христа передусім робить людину гордою. Якщо людина набуває моральності, праведності чи навіть благочестя без досвіду переживання Христа, не отримує їх як дар від Христа — вона стає зверхньою й звисока дивиться на тих людей, які такої моралі не мають. І вона стає дякувати Богові, що не така, як хтось інший.

Разом із тим, люди, які отримали моральність не від Бога, дуже часто моральні на публіці, але дозволяють собі таємно ниці й часто дуже ганебні гріхи. Пригадуєте випадок, коли Ісус був у домі Симона-фарисея. До нього якимсь чином повз його прислугу, зорієнтувавшись у будинку, прийшла блудниця. Уже потім Ісус сказав, що там були придверники (тобто прислуга), які давали воду для омиття ніг, але Йому вони ніг не омили. А ця жінка вмивала сльозами ноги Ісуса та витирала їх волоссям. І Симон собі думав: «Він не пророк. Якби Він був пророком, то знав би, хто вона така. Він би не підпустив її до Себе». Бо фарисеї вважають, якщо нечиста жінка доторкнеться до фарисея, то він стає нечистим.

Та, уважно зіставивши всі факти, можемо прийти до природного запитання: «А ти, Симоне, звідки знаєш, хто ця жінка?» А ще: «Звідки вона знає, де ти живеш? Як вона так вільно проходить у твій дім? Чому придверники не зупинили її?»

Колись, у час радянського союзу, була жартівлива порада: головне — під час слідства не вийти на самого себе. І щось таке сталося в житті Симона.

Духовність без Христа

Не лише моральність, а й духовність може бути без Христа. Якось я запитав у одного чоловіка в Каліфорнії, як він проводить ранки. Чоловік розповів, що бере якісь християнські книги, їде за місто й медитує над ними». — «А ти віриш у Христа?» — спитав я. — «Ні, — була відповідь. — Просто від цього мені стає добре. Особливо від Книги Псалмів. Я й тобі раджу думати над нею».

Навіть церква як спільнота людей може існувати без Христа. Люди можуть збиратися для хорошого спілкування на духовні теми, формувати дружні стосунки між собою, але не вірити в Христа й не переживати Його досвіду. І тільки той, хто стикається з істиною про Христа як справжній учень, переживає справжній духовний досвід — досвід Христа у своєму житті.

Не раз до мене приходили люди, які хотіли поспілкуватися й просили поради, як змінити життя. Я довго розмовляв із ними, свідчив, розказував, ділився досвідом. Але потім виявляв дивний факт: коли я телефонував їм наступного дня, то вони відповідали мені п’яним голосом. І це при тому, що напередодні мало не в блокнотики записували рішення змінитися й все почати з чистого аркуша. І тоді я згадав фразу: «Почати з чистого аркуша не важко. Важко змінити почерк».

Як же зробити так, щоб людина дійсно змінювалася, а не 365 разів на рік хотіла змінитися?

Навчитися розуміти гріх

Щоб дійсно змінити своє життя й жити так, як хоче Христос, людина повинна стати Його учнем. Наше серце оновлюється, коли ми, докладаючи зусиль, учимося від Євангелії Ісуса Христа. У Посланні до римлян сказано: «Тож дяка Богові, що ви, бувши рабами гріха, від серця послухались того роду науки, якому ви себе віддали» (Рим.6:17). Переживання досвіду Христа починається з навчання.

Ми повинні навчитися чітко бачити стару гріховну природу, щоб уміти розрізняти людину в Христі й людину в Адамі. І переживання досвіду життя в Христі починається з вмирання. Вивчаючи Слово Боже, ми усвідомлюємо, наскільки потворний гріх, і з часом зненавиджуємо старого Адама, який зотліває в гріховних пожадливостях. Біблія має унікальну здатність відкривати нам правду про нас. Джонатан Едвардс колись говорив: «Наша гріховна природа в очах Бога виглядає, як гадюка, павук чи слизняк для нас». Це щось потворне й гидке. Тож ми повинні приносити все нечисте, що є в нашому єстві, на суд Христів — і так переживатимемо досвід умирання.

Сьогодні люди дуже мало говорять про гріх. І часто не розуміють, що це таке. Їм треба говорити про нього. Проте часто ми не хочемо псувати настрій один одному вченням про гріх. Але знаєте, що найкраще для ворога, який хоче всіх убити? Не те, що люди сумніваються, що він може вбити, а те, що всі не вірять, що він ворог. Коли ворога не визнають, коли його не помічають і не спостерігають за ним, коли його не сприймають усерйоз, — це найкраще для нього. Він може прийти непомітно, розташувати свої війська й наблизитися впритул, щоб погубити.

Гріх народжується в думках. Там він має бути й убитий. Грішачи, ми плекаємо природу Адама, а ми повинні зненавидіти її понад усе. Бо для того, щоб став жити той, хто в Христі, — той, хто живе в Адамі, має померти.

Жити життям Христа

Переживати досвід Христа — це навчитися бути людиною заново. Апостол Павло радить ефесянам: «...відновлятися духом вашого розуму, і зодягнутися в нового чоловіка, створеного за Богом у справедливості й святості правди» (Еф.4:23,24).

Ми повинні навчитися бути новою людиною: навчитися заново думати, заново чогось прагнути, навчитися по-новому відчувати. Коли ми читаємо про життя Ісуса Христа, то то розуміємо, що так на землі ніхто ніколи не жив. Ісус, прийшовши на цю землю, починає жити як нова людина.

Священне Писання каже: «Того, хто не знав гріха, Він зробив за нас гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в Нім». Тож ми з вами спасаємося не лише смертю Христа, а й життям Христа. Те, як прожив життя Христос, дало Йому можливість спасти нас через смерть. Як сказав апостол Павло: «Того, хто не знав гріха, Бог зробив за нас гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в Нім». Христова праведність, яку Він постійно являв на цій Землі, зараховується нині в праведність нам, хто вірує в Нього.

І в першому своєму посланні апостол Іван радить віруючим, як визначити, чи народжені вони від Христа: якщо ви поводитеся так, як поводився Христос, то ви народилися від Христа. Усе дуже просто. І якщо ви хочете навчитися поводитися так, як Христос, то треба навчитися думати так, як думав Він. Наслідувати чиюсь поведінку дуже складно, якщо не відбулося зміни мислення. Можна натренувати себе поводитися певним чином, але це ненадовго й це не справжній досвід Христа.

Справжній досвід Христа — коли Бог зробив із нашим серцем чудо: перемінив нас, забрав від нас серце Адама й дав нам серце Христа — тобто воскресив нас до праведного життя в Христі.

Народження від Слова правди

Коли Никодим прийшов до Христа вночі й став казати, що знає, що Христос від Бога, бо Він особлива людина, яка робить великі чуда, Ісус одразу перейшов до розмови по суті. Узагалі, Христос володів великою майстерністю переходити від порожніх розмов до розмов по суті. «Якщо ти не народишся згори, то Царства Божого не побачиш», — відповів Він на Никодимові слова. Тобто треба померти для старого й народитися для нового, але цього ми не можемо зробити без Христа.

У Посланні Якова написано: «Захотівши, Він породив нас словом правди, щоб ми стали початком Його творіння». Тобто народження відбувається від слова правди, бо Бог усе творить Своїм Словом. І як Бог створив словом першого Адама, так і нову людину творить Своїм Словом. І Бог показав нам стандарт справжньої людини у Своєму Сині Ісусі Христі.

Християнство — це сила

Я далекий від думки, що римський імператор Костянтин щиро навернувся до Христа, бо після того, як він проголосив себе християнином, зварив у кип’ячій ванні свою дружину й вбив своїх трьох братів. Проте, визнаючи християнство державною релігією, він розумів простий факт: християнство — це сила, із якою не можна не рахуватися. Вона змете імперію з лиця землі. І Костянтин зрозумів: якщо ти не можеш перемогти ворога, то маєш зробити його своїм другом.

Таку пораду дав Валаам Балаку. Він сказав: «Ти не можеш воювати з Богом (ну, звісно, можеш, якщо тобі бракує здорового глузду), бо в битві проти Нього не можна виграти. Але ти поєднайся з Божим народом і почни зводити їх. Хай вони поклоняються ідолам. Хай живуть за подвійними стандартами. І тоді ти побачиш, як сам Бог буде боротися проти них». І ця підступна тактика спрацювала і в Балака, і в Костянтина, який, проголосивши християнство своїм другом, із часом зробив його ворогом Богові.

Але справжнє християнство робить людину кращою, справедливішою, якщо вона дійсно народилася від Христа. І все найкраще, що є в цьому світі, прийшло від людей, народжених від Бога. Свобода, освіта, повага до прав людини та безліч іншого — це те, що подарували світові народжені згори люди.

Ігор СКРИПНІЧЕНКО,
проректор Полтавської богословської семінарії

Благовісник, 1,2024