Чарльз і Сьюзі Сперджени. Вона називала його «Тіршата»

«Ідеальний шлюб заснований на чистому коханні й скріплюється взаємною повагою»
Чарльз Гаддон Сперджен

Що знайшла Сьюзі Томпсон у цьому невисокому, повному й незграбному молодому чоловікові? Вона вирізнялася освітою та походженням, а цей сільський незграба не вмів ні одягнутися належним чином, ні належно триматися в суспільстві.

Призначаючи побачення, він запрошував її послухати його проповідь. А якось він взагалі забув про її присутність. Через це їхні заручини ледь не розірвали. Але все обійшлося.

Безперечно, усе це підготувало її до випробувань, які почалися після весілля. Чарльз був настільки занурений у свої пасторські обов’язки, що одного ранку в неділю він простягнув їй руку й сказав: «Доброго ранку, мадам, як ви живете?» — ніби вперше в житті її бачив.

Чарльз Гаддон Сперджен — король проповідників, зовсім не був «знахідкою» за лондонськими мірками. Але Сьюзі любила його й зробила все, щоб їхній шлюб став прекрасним і міцним союзом.

Він називав її Сьюзі, а вона жартома називала його «Тіршата» — перським словом із Писання, що означає «шанований». «Тіршата» став найбільшим проповідником свого століття. Він заснував коледж, сирітський притулок, будинок для людей похилого віку, видавав журнал і написав сто сорок книг.

Дещо вийшло і в Сьюзі. Вона організувала міжнародний Фонд книги, через який щорічно розсилалися тисячі видань, Фонд допомоги пасторам для священнослужителів, які потребували матеріальної підтримки, і їдальню для бідних. Ще вона виростила двох синів і допомагала Чарльзу в його дослідженнях. І якимось чином шлюб цих двох видатних і взагалі різних людей виявився дуже щасливим. У чому ж секрет?

З чого все почалося?

Чарльз Сперджен подумав, що це якась помилка, коли лондонська церква Нью Парк-Стріт раптом запропонувала йому стати пастором. Чарльзу було лише дев’ятнадцять, і він ніколи не навчався у семінарії. А ця церква була однією з найвпливовіших серед незалежних (неангліканських) церков у Лондоні. Принаймні колись була. Але вже кілька років справи в церкві йшли все гірше й гірше. Церква могла вмістити тисячу двісті людей, але в неділю туди приходило до ста. Двоє дияконів зрозуміли, що їм потрібна енергійна молода людина, здатна змінити ситуацію. Тоді й спало на думку написати Чарльзу.

…Того ранку служіння відвідало всього близько вісімдесяти чоловік, а на вечір народу було вже набагато більше. Саме тоді Сьюзі Томпсон уперше побачила Чарльза. Хоча вся її сім’я поїхала на ранкову службу, Сьюзі з ними не пішла. Але вдень до них зайшов диякон церкви й нарікав, що вранці було стільки незайнятих місць. «До вечора треба зібрати більше людей, інакше нам його не отримати». Диякон ставився до справи дуже серйозно, і йому вдалося організувати пристойну аудиторію.

«Сьюзі теж треба піти», — додав він на прощання. Проте дівчині не дуже сподобалося те, що вона встигла почути про нового молодого проповідника. Їй подобалися служителі зі статусом, і вона навряд чи змогла б шанобливо ставитися до служителя, який був молодший за неї, а їй тоді було лише 22. Проте «заради друзів», як згадувала пізніше, вона вирушила до церкви разом із усіма.

Її перше враження не було позитивним. «Красномовність молодого оратора мало мене зворушила... Його провінційні манери й мова викликали скоріше жаль, ніж повагу». Запам’яталася їй зовсім не проповідь, а «величезний чорний сатиновий шарф, нечесане волосся та синя носова хустинка в білий горошок, що виглядала з нагрудної кишені». Як вона делікатно висловилася: «Це все було досить кумедним». Синя хустинка була поганою сама по собі, але коли він витяг її посеред проповіді й змахнув нею в повітрі — це вже було відверто безглуздо. Незважаючи на це, молодий проповідник справив враження на аудиторію.

Незабаром церква на Нью Парк-Стріт офіційно звернулася до Чарльза з пропозицією стати пастором — і він погодився. Йому подарували дюжину білосніжних хустинок, щоб він ніколи більше не з’являвся на людях із синьою в білий горошок. Але ці хустинки не зробили Чарльза Сперджена більш вишуканим. Він завжди одягався недбало й турбувався більше про зручність, ніж про зовнішній вигляд. Речі, які він носив, дуже підкреслювали його статуру. А статурою він нагадував цистерну. Голова його здавалася непропорційно великою. Якщо він не посміхався, то обличчя було невимовно похмурим. Але коли його сонячна посмішка осяювала все навколо (а посмішка ніколи не зникала надовго), то під впливом її тепла та світла все тануло.

Освідчення

Тож Сьюзі привабила в Чарльзі не зовнішність. Основною причиною їхнього зближення був її духовний стан. Приблизно за рік до зустрічі з Чарльзом вона здійснила обряд покаяння, але після цього стала «холодною й байдужою до всього, що пов’язано з Богом». Сьюзі щораз більше турбувало те, що вона віддаляється від церкви. У цей час Чарльз Сперджен, молодий священик, дарує їй книжку «Подорож пілігрима». Вона була здивована цим. На форзаці книги було написано: «Міс Томпсон, з побажаннями прогресу в благословенній справі пілігримів». Так почалися їхні стосунки, які тривали до кінця життя.

Спочатку Сьюзі побоювалася чимось ділитися з Чарльзом. Мабуть, тут було більше стриманості, ніж страху. Сьюзі було важко виносити на обговорення свої духовні проблеми (це було неприйнятним у суспільстві того часу). Але її зачепила непідробна зацікавленість, яку виявив Чарльз. Його повчання принесли свої плоди. Сьюзі так описувала це: «Він делікатно привів мене… до життєдайного хреста, до миру й прощення, якого так потребувала моя душа».

У червні 1854 року, через шість тижнів після того, як Чарльз подарував їй «Подорож пілігрима», вони з кількома іншими парафіянами вирушили на відкриття нового виставкового залу. Усі жартували, сміялися й були надто захоплені бесідою, щоб помітити, як серйозно Чарльз розмовляв зі Сьюзі. Він показував їй якусь книжку. Це була «Філософія в притчах» Мартіна Таппера. «Я нещодавно прочитав цю книгу», — тихо сказав Чарльз. Сьюзі, здавалося, це було нецікаво. Для розмови про філософію місце було невідповідним. Чарльз розгорнув книгу в тому місці, яке заздалегідь відзначив. «Що ви думаєте про це міркування письменника?» Вона глянула на вказаний уривок. Розділ називався «Про шлюб». Вона прочитала: «Шукай собі добру дружину в Бозі, бо дружина — найкращий дар Його провидіння... Думай про неї й молись про неї». Сьюзі була така збентежена, що навіть не могла підвести погляду на Чарльза. Потім вона почула, як він сказав їй на вухо: «А ви молитеся за ту людину, яка стане вашим чоловіком?» Після урочистої частини Чарльз запропонував їй пройтися виставкою. «І з цього моменту, — пише Сьюзі, — наша дружба стала переростати в найніжнішу любов».

Через два місяці Чарльзу вже не потрібно було вдаватися до книг, щоб освідчитися в коханні. «Я вже знала про це, — згадує Сьюзі, — але зовсім інша справа — почути від нього». Увечері вона написала у своєму щоденнику: «Неможливо описати все, що сталося сьогодні вранці. Я можу лише в мовчанні схилитись перед милістю Бога й славити Його за всі Його дари».

«Я буду більш уважним…»

Кількість відвідувачів церкви швидко збільшувалася, і споруда була не в змозі вмістити всіх, хто приходив. Якось довелося провести зібрання за містом, просто неба. Прийшло близько десяти тисяч людей. У той період Чарльз тижнями не міг заснути. Під час проповіді йому не вистачало сили голосу, оскільки аудиторія була величезна. У нього сильно боліло горло, і потім він жартував: «У мене горло вимощене щебенем».

Чарльзу потрібна була зміна ситуації, і він вирушив проповідувати до Шотландії. Це була його перша розлука зі Сьюзі, і він дуже сумував за нею, хоча його проповіді були палко прийняті шотландцями. Він пише їй: «Кохання моє, я й раніше знав, що люблю тебе, але тепер я починаю усвідомлювати, наскільки ти мені необхідна. Коли я повернуся, то буду більш уважний до твоїх почуттів і так само ніжний, як і раніше».

…Їхнє одруження відбулося 8 січня 1856 року. Церква була переповнена. Тисячі людей юрмилися на вулицях, усі хотіли подивитись на наречених. Поліція насилу підтримувала нормальний вуличний рух у прилеглих кварталах. Церемонія була дуже скромною, як того хотіли наречений та наречена.

Підтримка Сьюзі

Сьюзі мала на чоловіка серйозний вплив, проте для навколишніх це було зовсім непомітно. Рассел Конуелл, біограф, пише: «Для такої людини, як містер Сперджен, який усвідомлював прогалини у своїй освіті й знав, що його манери мають бути кращими, така освічена та терпляча дружина була величезним благом... Вона стримувала його від вчинків та слів, які могли бути сприйняті як невихованість, виправляла помилки в мові та прогалини в знаннях. Вона критикувала чоловіка м’яко й обережно тільки тоді, коли була впевнена, що це піде йому на благо. Він цінував це й завжди просив її спостерігати за ним, щоб згодом він міг щось виправити у своїй поведінці. Вона була дуже розсудливою й начитаною, так що ніхто інший, крім неї, не впорався б з таким важким завданням».

Якось у суботу ввечері Чарльз просидів кілька годин над чистим аркушем паперу, молився, переглядав богословські коментарі, починав робити записи й розумів, що почата думка не веде нікуди. Він зневірявся дедалі більше. «Мені було так само погано, як і йому, — згадує Сьюзі, — але я не могла йому допомогти... Принаймні, я не знала, чим я могла б допомогти». Зрештою Сьюзі порадила йому лягти спати й встати наступного дня рано-вранці. Вона пообіцяла розбудити його на світанку. На свіжу голову буде щось легше написати, вирішила вона.

Однак рано-вранці наступного дня Сьюзі почула, що Чарльз розмовляє вві сні. Вона прислухалася й зрозуміла, що це не було безладним буркотанням. «Незабаром я вловила тему, — згадує жінка. — Вона була викладена виразно, з великою силою й свіжістю... От би запам’ятати основні моменти! Він легко зміг би розвинутий розширити їх». Лежачи в ліжку, вона «знову й знову повторювала важливі відправні точки міркування». І зрештою заснула якраз близько того часу, коли мала розбудити Чарльза.

Він прокинувся і, дізнавшись котра година, дуже розгнівався на Сьюзі. Перспектива провести богослужіння без проповіді в присутності величезної кількості парафіян зовсім не виглядала привабливою. Тоді Сьюзі розповіла йому, що чула вночі. «Але це саме те, що потрібно!» — він просто не міг повірити в це. Накинувши план зі слів Сьюзі, Чарльз виголосив того дня одну з найсильніших проповідей у своєму житті.

Незважаючи на зайнятість Чарльза, подружжя все-таки знаходило час один для одного. Однією з таких можливостей були недільні вечори, коли Чарльз повертався з богослужіння. Зазвичай він приходив дуже втомленим, сідав у крісло біля каміна, а Сьюзі — на м’яку низьку лавку біля його ніг і читала йому вірші. Іноді Чарльз просив прочитати йому богословські книги. Загалом у їхньому будинку було що почитати. Бібліотека Спердженів налічувала близько тисячі двохсот томів.

Життєві випробування

Сьюзі була також і зразковою матір’ю. Через дев’ять із половиною місяців після весілля в сім’ї з’явилися близнюки, яких назвали Чарльз та Томас. Для Сьюзі це був важкий час. Пологи пройшли важко, і кілька тижнів вона не мала сил підвестися з ліжка.

Це був тяжкий час і для Чарльза. Він не міг знайти відповідного приміщення для своєї зростаючої общини. Одного разу він орендував Ексетер Холл, який міг вмістити 4 тис. людей, але преса різко засудила його, оскільки це було не церковне приміщення. Та і воно було замале. Єдиний підходящий варіант — Мюзік-хол Серрей, який вміщав 12 тис. людей. Тут влаштовувалися виставки, концерти, циркові програми. Але як же на це відреагує преса?

Вечір 19 жовтня 1856 року Чарльз пам’ятав до кінця своїх днів. На зібрання в Серрей зібралося дванадцять тисяч людей, ще десять тисяч з’юрмилося біля входів. Посеред служби під час молитви хтось крикнув: «Пожежа!» В іншому кінці зали пролунало: «Хори рушаться! Розбігайтеся!» Люди піддалися паніці. Зрештою семеро загинуло, двадцять було скалічено, безліч поранено.

Це була провокація. Пожежі не було. Чарльз спробував заспокоїти присутніх. З кафедри він бачив, що все гаразд. Зрештою двадцятидвохрічний проповідник знепритомнів.

Сьюзі була вдома, з близнюками, яким ще не було місяця. Вона молилася за зібрання. І раптом вона почула, що до будинку під'їжджає таксі. Було надто рано, це не міг бути Чарльз…

Чоловік був на межі нервового зриву. «Його гнів був такий сильний, що ми думали — він ніколи більше не проповідуватиме». Наступного дня за наполяганням диякона він перебрався до його будинку. Там був великий тихий садок. Йому треба було відновити душевну рівновагу, але нічого не допомагало. Удень він увесь час плакав, а вночі його безперервно мучили кошмари.

Для Сьюзі це було тяжке випробування. Але вони разом неквапливо гуляли парком. І в одну мить він раптом зупинився й глянув на неї: «Який же я нерозумний! Якщо Господь славиться, що мені все інше? Він великий, і нехай Його воля здійсниться через мене. Люба, тепер я бачу, як все насправді».

Минув лише тиждень, як Чарльз знову повернувся до церкви. Преса звинувачувала його в тому, що сталося. Але, не звертаючи жодної уваги на газети, натовпи людей приходили на його проповіді. Вийшло так, що завдяки трагедії ім’я Сперджена стало відоме всій Англії. Невдовзі весь Лондон, включно з лордами, графами, мером, шерифами й навіть членами королівської родини, приходив слухати молодого проповідника. Йому ще не виповнилося й двадцяти п'яти.

Будні: праця й хвороби

Крім величезної церкви «Скинія», Чарльз заснував ще й Школу проповідників, яка розросталася з кожним роком. Більшість його слухачів були бідні й не могли платити за навчання, тому матеріальні витрати часто теж лягали на плечі Сперджена.

У сім’ї грошима керувала Сьюзі. Крім платні Чарльза, продаж збірників його проповідей став приносити значні доходи. Завдяки Сьюзі Сперджени зуміли покрити всі витрати на утримання Школи проповідників. На будівництво нової церкви Чарльз та Сьюзі змогли виділити п’ять тисяч фунтів стерлінгів. Організувавши благодійний ярмарок, Сьюзі змогла додати до цієї суми ще тисячу двісті фунтів. Це становило близько двадцяти відсотків від усіх витрат на будівництво.

Незабаром було засновано також сирітський притулок на п’ятсот дітей. Була організована служба розповсюдження книг, і близько ста книгонош розійшлися дорогами Англії, стукаючи в кожні двері, пропонуючи придбати релігійну літературу чи Біблію.

Чарльз проповідував у багатьох лондонських аудиторіях. Але часто він вирушав і до інших міст. Сьюзі завжди намагалася супроводжувати його. Вона тяжко переносила розлуки. Але в 1868 році, коли Сьюзі було тридцять шість, дні її подорожей закінчилися. Вона, за її словами, «стала бранкою лікарняної палати».

Це були важкі дні для Чарльза та Сьюзі. Вона пише: «Для чоловіка й дружини це був похмурий час, я тяжко хворіла, і ніщо не допомагало мені від постійного виснажливого болю». Джеймс Сімпсон, винахідник хлороформу, запропонував безоплатно прооперувати жінку. Після цього біль уже не мучив Сьюзі так сильно, але вона стала інвалідом. Чарльз дуже чекав на повернення хворої дружини. Він писав: «Моя мила, дорога страдниця! Сьогодні весь день я бігаю як білка в колесі. Спершу до Фенсбері по шафу — це диво... Потім до Х’юлетта по свічник для їдальні. Знайшов один цілком за моїм та твоїм смаком. Дорогою вдалося роздобути пресбурзьке печиво, а в коробці відсилаю тобі й цю записку, і, сподіваюся, вона дуже скоро до тебе потрапить. Печиво дуже солодке від моєї любові й молитов за тебе».

Хоча Чарльз дуже скучав за Сьюзі, він був вкрай перевантажений. «Іноді мені здається, що я створив величезну машину, яка все меле й меле і ось-ось перемеле мене самого», — писав він у той час. Можливо, так воно й сталося. Через рік, коли Сьюзі вже була вдома, здоров’я Чарльза різко погіршилося. Він був хворий на подагру — дуже важку форму ревматичного артриту. На той час йому було лише тридцять п’ять, і решту життя хвороба постійно мучила його. Для полегшення стану чоловікові був потрібен більш сухий і теплий клімат. Сьюзі, яка не мала можливості поїхати з ним, розуміла, що іншого рішення немає, навіть якщо це означало розлуку на довгі тижні й навіть місяці. Вона пише: «Ці розлучення були дуже болючі для наших ніжно люблячих сердець».

Після повернення додому обов’язків стало не менше. Проте Чарльз всіма силами намагався приділяти сім’ї якнайбільше уваги, хоча основна частина турбот за дітей лежала на Сьюзі. Саме вона вивчала з ними Писання. І згодом обидва їхні сини стали священиками.

Служіння Сьюзі й смерть Чарльза

Після прочитання нової книги Чарльза під назвою «Лекції моїм студентам» Сьюзі сказала: «Я хотіла б надіслати по екземпляру кожному священикові в Англії». Чарльз відповів: «А чому б і ні». Жінка прийняла виклик і розіслала книги. Коли про це стало відомо, люди стали надсилати їй гроші. Так було засновано Фонд книги — і в Сьюзі з’явилося власне служіння. Чарльз був радий цьому й писав: «Так Господь відвернув її від бід, наповнив її життя змістом і постійним спілкуванням із Ним».

На стіні їхньої спальні висів напис: «Випробував тебе в горнилі страждання» (Іс.48:10). І справді — вони обоє перебували в цьому горнилі багато років. В обох траплялися депресії, але це ще більше зміцнило їх і їхній шлюб. У січні 1892 року Чарльз знову поїхав на південь, але цього разу лікарі дозволили Сьюзі поїхати з ним. Йому було п’ятдесят сім, хоча через хворобу він виглядав набагато старшим і почувався дуже погано. Сьюзі сиділа біля нього, коли він прошепотів свої останні слова: «Мила, як багато благословенних хвилин я провів із моїм Господом!»

…Уся Англія, включно з принцем Уельським та прем’єр-міністром, була в жалобі по ньому. На його похороні були присутні близько ста тисяч людей.

Сьюзі опікувалася Фондом книги аж до своєї смерті в 1903 році.

На одному весіллі, де проповідував Чарльз, він сказав: «Ідеальний шлюб заснований на чистому коханні й скріплюється взаємною повагою». Його власний шлюб був саме таким.

За книгою «25 дивовижних шлюбів»

Благовісник,2021,4