Олександр Попчук: «Благовістя в Україні – що маємо за тридцять років служіння?»

Ми всі свого часу станемо перед Богом. Саме тому нам потрібно вчитися робити висновки, аналізувати виконану роботу, вносити корективи, а найголовніше — готуватися до великого іспиту перед Господом. Кожен із нас, хто служить Господу, має потребу бути підзвітним, адже такими були й апостоли. «А прибувши та скликавши Церкву, вони розповіли, як багато вчинив Бог із ними, і що відкрив двері віри поганам» (Дії 14:27).

У цій статті постараємося проаналізувати історію євангельського руху в Україні з 1990 по 2020 роки. Що ми мали, чого набули, що втратили та які виклики стоять перед нами сьогодні?

Україна перед тим, як здобути незалежність, довгий час була в складі Радянського Союзу. На межі розпаду атеїстичної країни, у 1980-ті роки, зібрання були, але євангельського вчення не вистачало. Це був час, коли навіть не порушувалося питання про відкриття нових церков або місій. У країні майже не було Євангелій, Біблій, пісенників. Щодо транспортних засобів серед народу Божого, то найчастіше це був велосипед, правда, хтось мав мотоцикл, і дуже рідко траплявся автомобіль. В основному засобами сполучення для віруючих слугували потяги, електрички й рейсові автобуси. На жаль, майже ніхто не займався спеціалізованою працею з підготовки кадрів для служіння.

На початку 1990-х з’явився такий духовний термін, як «Бог відкрив двері». Що ж це за «двері»?! По-перше, двері для волі віровизнання; по-друге — для поширення Євангелії; по-третє — для еміграції. Водночас у країнах СНД також «відкрилися двері» для найрізноманітнішої єресі та всіляких гріховних можливостей. Отже, багато християн зайшло в різні двері… На жаль, увійшли майже в усі згадані.

Також у цей час в Україну стало прибувати багато нового, невідомого, раніше незнаного. Серед усього — нові пастори та місіонери з різних країн. На відміну від православних, на пострадянському ґрунті активізували свою діяльність євангельські братства баптистів та п’ятидесятників; розпочали свою працю харизмати та адвентисти… Почалася конкуренція між служіннями й між братерствами. Було завезено мільйони Євангелій та Біблій, надано багато грошей для благовістя й місіонерства, надходила гуманітарна допомога. Розпочалася активна євангельська праця, а разом із цим — велике випробування для всіх християн (через свободу дій, гроші, одяг, авто, еміграцію тощо). У цей час важливо було вистояти й залишитися мудрим.

Було чимало братів і сестер, які трималися здорового віровчення. Саме вони за покликом Божого Духа взялися за інтенсивну працю на ниві Господній. Так у 1991 році було засноване наше євангельське братерство, у тому ж році утворилося й Біблійне Товариство. Розпочали свою діяльність біблійні навчальні заклади, були відкриті християнські місії. Також започаткувалися різні служіння: благовісників, християнських хорів, музичних гуртів, духових оркестрів і т. ін.

У 1990-х Бог став піднімати нових служителів, відкривати нові церкви, організовувати нові служіння (сестринське, дитяче, у в’язницях, безхатченкам). Що важливо — було сформовано віровчення. У ці ж роки прийшло до нас вчення про прославлення, десятину, освіту, чого не було в радянські часи. За цей період благовістя поширилося по всьому СНД, охопило майже всі міста, села, заводи, будинки культури, стадіони та ін. Були започатковані євангельські газети, журнали, теле- і радіопрограми. Щодо світських ЗМІ, то варто зазначити, що вони майже не поширювали євангельську звістку і не висвітлювали події, пов’язані з цим. Таке спостерігається й сьогодні.

За 30 років незалежності в Україні кількісно зросли всі євангельські братерства. З’явилися церкви, які орендували приміщення для своїх служінь, чого не було раніше. Тому чимало християн виступило проти цього. Виникли суперечки навколо різних поглядів на благовістя. Значна частина християн піднялася, щоби «йти й проповідувати», але були й такі, що казали: «Нехай Бог іде й «прилагає спасаємих», а ми й пальцем не порухаємо». І що цікаво, вони є і донині…

За останніх 30 років було проведено сотні євангельських конференцій, звершено тисячі спеціальних молитов за оздоровлення та хрещення Святим Духом. Ми з вами стали свідками справжнього євангельського феномену. Декілька років тому, до річниці Пересопницької Євангелії, наше братерство офіційно провело 1704 євангелізації за рік.

25 років українські місіонери служили на території Росії та інших країн СНД. А за останні п’ять років Бог відчинив перед нашими благовісниками й місіонерами всі європейські країни. Зокрема нашим братерством започатковано в Європі та США десятки євангельських церков. Українська церква допомагає їм служителями та вчителями, а вони підтримують фінансами й місіонерськими командами. Крім того, сьогодні в багатьох країнах Африки також служать місіонери з України. Більшість служителів нашого братства здобули теологічну освіту в різних християнських закладах.

За ці три десятиліття у вітчизняну богослужбову практику прибуло багато закордонного: нові пастори, проповіді, нове західне вчення. На служіннях в окремих церквах стали проявлятися нові «чуда» (падіння людей, сміх, дмухання, темрява, дим, золотий пил, пір’я та багато чого іншого). І в нас щодо цього є серйозні питання, адже ми навчаємо, що Євангелія дана для спасіння, а не для розваг, заробітку, кар’єри чи самозвеличення.

За цей час побудовано багато нових домів молитви. Коли починалося це будівництво, то третина братів була проти, бо вважала, що повернуться комуністи й усе відберуть. Але й до сьогодні молитовні будинки будуються. До речі, у багатьох місцях справа побудови молитовних будинків йде краще, ніж благовістя, що є негативним явищем.

Неможливо оминути увагою той факт, що в нашу практику прийшли нові форми богослужіння: на початку зібрань стали практикувати спів, який називають прославленням; виникло таке явище, як «ходячі проповідники» (бо раніше стояли за столом чи кафедрою); з’явилося плескання в долоні. Останні 10-15 років на церкву став впливати так званий «дух моди». Поступово стало нормою одягатися в модний одяг на світську манеру, користуватися косметикою, робити стильні зачіски, манікюр і т. ін. З’явилися проповіді на теми про різні фінансові крайності.

Крім того, яскраво вирізнилися два напрямки нашого християнства: харизматичний та п’ятдесятницький, які налаштовані один проти одного. А необхідно нести світу Євангелію! Нам не личить висловлюватися негативно про інші церкви, деномінації чи пасторів. Ми маємо меч, але неприпустимо використовувати його проти брата. Є правило: старший брат ніколи не дивується примхам меншого. Якщо той марудиться, качається по підлозі — то він ще дитя, а ми ж таки дорослі люди в Христі Ісусі. В одних одні традиції, в других — інакші… Прикро, що ці дві сторони, замість того, щоб проповідувати Євангелію, донині змагаються один із одним. Слава Богу, що в них є активні команди, які проповідують Благу Звістку, і через них Господь спасає людей.

На сьогодні в служінні благовістя УЦХВЄ задіяно багато молодих братів та сестер. Це і місіонери, і проповідники, і вчителі Божого слова, і пророки. Активнішими в питаннях освіти, а також у дитячому та сестринському служіннях стали сестри. Написано чимало нових книг, християнських пісень. І це добре! Якщо в церкві є діти та онуки — то в цієї спільноти є завтрашній день. Важливо, щоб пастори та батьки були на своєму місці.

Молоді служителі стали більше застосовувати новітні технології в служінні. Тобто сьогодні ми майже всі маємо автомобілі, користуємося авіасполученням, володіємо комп’ютерами, телефонами, освоюємо різноманітні програми. Багато чого служить на користь, але є речі, що заважають духовному росту. Сьогодні в багатьох церквах дуже важливими є питання формату зібрань та озвучення. На жаль, багато що церква копіює зі світу (наприклад, мелодії). Те, що я чув і бачив до увірування на дискотеках, тепер присутнє в церкві. Навіть спостерігається така тенденція: зібрання проходить у темряві, сцена чорна — і лише один проповідник у світлі.

На жаль, у багатьох молодих служителів мета — сподобатися, показати себе. Проте не треба забувати, що основне – привести людей до Бога. А це може тільки Ісус, Євангелія та благодать Божа. І замінити цього не зможе ніхто й ніщо (ні телевізор, ні авто, ні зібрання в темряві). Ми — слуги, не пани.

Так, для християн з’явилися нові випробування. Ми маємо багато всіляких зібрань, розмаїття проповідників — потрібна неабияка мудрість, щоб розібратися, кого вибрати, що слухати. Тенденцією сьогодення є віртуальне життя. Інтернет — злодій нашого часу, а також руйнівник живого спілкування. Крім того, що він приніс багато інформації, а разом із нею ще й спокус.

Християни України мають достаток, а дехто — багатство. Це й непогано, але з ним прийшли свої випробування. На жаль, багато християн цього екзамену не склали колись і не складають досі. Матеріальне прибуває, а духовний вогник гасне. Наше традиційне християнство продовжує випробуватися бурштинокопанням, і результати невтішні. Потрібно перескладати іспит. На жаль, матеріальні блага переважають, поклик Духа до служіння зменшується. Про це ми читаємо в Писанні: як тільки до Ізраїлю приходили мир, спокій та достаток, тоді він одразу ж відступав від Бога й приліплювався до гріха та ідолів. Те ж саме можемо спостерігати й сьогодні.

Нові можливості в благовісті принесли нові виклики, на які потрібно правильно реагувати й робити висновки. По-перше, ми живемо не в тоталітарній, а в демократичній країні, де треба йти голосувати — бути активними, а не пасивними християнами. По-друге, церкву знову втягують у політику, хочуть використати як інструмент для досягнення своїх цілей. По-третє, маємо таку велику проблему, як війна. І церква щодо цього повинна мати свою, правильну, здорову позицію. По-четверте, все активніше наступає гендерна політика з її гей-парадами, проблемами гуманізму й атеїзму. По-п’яте, знов з’явилися величезні можливості для еміграції. І це все впливає на духовних людей України. Є ще й таке питання, як «електронна Біблія»: для когось це норма, а для когось велика проблема та гріх.

Пам’ятаймо, Євангелія має бути проповідана до краю землі. Бог вибирає собі людей для проповіді, то ж цінуймо Господом, спасінням, покликанням, щоб бути учасниками великої справи благовістя.

Підсумуємо вплив благовістя на прикладі невеличкого містечка в Україні. На початку 1990-х там була одна євангельська церква, до складу якої входило шістдесят чоловік. За ці 30 років проведена велика кількість євангельських заходів. Нині в кожного жителя цього містечка вдома є Євангелія. Всього в місті налічується чотири євангельські церкви. В одній — понад 100 членів, в другій — 30, у третій — 50, а в четвертій — 350 членів. Це все результат велетенської праці за ці три десятиліття.

Щодо нашого братерства, то в 1991 році нараховувалось 400 церков, станом на 2000 рік — 1239, а на 2020 — приблизно 1730 церков. Навіть під час війни відкривається від 30 до 40 церков за рік.

Брати й сестри! Будьмо вдячні Господу за милості до нас. Ми побачили руйнування великої атеїстичної системи. Сьогодні спостерігаємо, як Україна будується, піднімається, як звершується багато євангельської праці. Народ Божий має все для життя й побожності від Господа.

Такого сприятливого часу в Україні ще не було ні в матеріальному, ні в духовному плані. Багато людей увірувало, сотні церков відкрилося — Святий Дух працює. Отже, потрібно шукати Бога, Його сили та справжніх євангельських результатів. Знаючи це, треба мудро користуватися сучасними технологіями, пам’ятаючи, що людям допоможе тільки Євангелія і Спаситель — Ісус Христос! Наразі Церкві Божій потрібно ще більше об’єднуватися, наповнюватися Духом і активно благовістити. Благовісники, вперед!

"Благовісник", 1,2021