Відійшов до вічних осель служитель Божий Віктор Куриленко

24 серпня 2020 року близько сьомої ранку відійшов у вічність наш брат і служитель Божий Віктор Павлович Куриленко.

«Зі смутком ми отримали звістку про відхід великого мужа віри нашого братерства у вічні оселі, про які він мріяв, вчив, закликав, — говорить старший єпископ УЦХВЄ Михайло Паночко. — Брат Віктор був і буде у нашій пам’яті як вірний Богу й братерству служитель. Жаль, що не стало ще одного воїна Христового. Небо вирішило відкликати з поля бою в небесну країну дорого нам брата!»

Від імені братерства та від себе особисто Михайло Паночко висловив щирі співчуття дружині Тамарі, дітям Едуарду та Олесі, внукам та Церкві Христовій Донеччини!

Біографічна довідка

Віктор Павлович Куриленко народився 28 серпня 1952 року в багатодітній християнській родині. З дитинства він увібрав у себе християнські істини. Дід по лінії мами, Андрій Павенко, провів 11 років у сталінських таборах за віру в Бога. Батько, Павло Антонович, пережив блокадний Ленінград, після молитви отримав чудесне зцілення від силікозу легень і всім серцем вірив, що Бог зцілює.

Віктор був другою дитиною в родині. 5 травня 1957 року в житті п’ятирічного Віктора трапилося нещастя: сусідський хлопчик, стріляючи з саморобного лука, ненавмисно вибив йому праве око. 5 грудня 1960 року стався другий нещасний випадок. Уранці, ідучи до школи, Віктор зайшов до свого товариша, який, збираючи речі, витягав перо з дерев’яної чорнильної ручки й ненавмисно потрапив пером в ліве око Віктора. Так восьмирічний Віктор повністю втратив зір.

Ця трагедія вразила сім’ю і церкву, членами якої були його батьки. Та життя тривало. Віктор закінчив школу для незрячих дітей в місті Слов’янськ. Після школи, у 1970 році, став працювати на підприємстві для незрячих (УТОС).

У 16 років прийняв Ісуса Христа як особистого Спасителя, а згодом став членом церкви ХВЄ. У той самий час почав писати перші боязкі вірші, які переписувалися від руки та поширювалися серед християнської молоді. Став проповідувати — спочатку на молодіжних зібраннях, а потім у церкві. Був керівником молоді.

У 1980 році Віктор одружився з Тамарою Чалдишевою. У них народилося двоє дітей: донька Олеся і син Едуард. Своїй коханій дружині та дітям він присвятив чимало віршів, деякі з них є у збірнику віршів «Життя».

Ще в радянські часи успішно закінчив навчання на пасторському відділенні заочних біблійних курсів у Москві, при ВСЄХБ. А в 1990-х роках вів півгодинну християнську радіопередачу «Благовіст», яка транслювалася в Донецькій області, а потім 15-хвилинну радіопрограму «Життя», яка транслювалася на країни СНД з о. Сайпан.

Віктор Павлович — чудовий учитель та проповідник. У своїй церкві «Преображення Господнє» в м. Слов’янську він проводив розбір Святого Письма, працював як душеопікун, очолював служіння зі звільнення людей від демонічного впливу, разом із служителями церкви молився за хрещення Святим Духом, проповідував Євангелію, писав вірші.

"Благовісник", 3,2020