Розкривши потенціал місцевої громади, можна досягти неабияких результатів.

Досвід церкви «Благодать» міста Вараш

Церква «Благодать» м. Вараш (раніше — Кузнецовськ), що на Рівненщині, нараховує 1074 члени, понад 300 дітей. Тут служать 4 пресвітери та 25 дияконів. Старший — пастор Петро Каленик, пастори — Ігор Овечко, Василь Дацький та Станіслав Милтанов. Довго служіння старшого пастора звершував Георгій Гейко, нині він — почесний пресвітер.

Активності цієї церкви багато хто позаздрив би! Щоб познайомитися ближче з діяльністю громади, ми поспілкувалися з її служителями. Вони розповіли про весь шлях, яким довелося пройти церкві «Благодать» з моменту її утворення до сьогодення.

Наприкінці 2005 року в церкві вже функціонувало три хори — основний і два молодіжних. Молоді браті забажали створити ще один хор — чоловічий. У результаті плідної й клопіткої праці сьогодні Варашівська церква має сім хорів: старший хор, три молодіжних, чоловічий, підлітковий і дитячий.

У 2009 році було створено сайт місцевої церкви, на якому регулярно публікувалися анонси та репортажі зібрань, проповіді, духовні статті, радіопередачі, фото з життя громади. Щоб охопити максимальну кількість людей, трансляція зібрань звершується в аудіо- та відео­форматах, а також для зручності пропонується текстова версія богослужінь. Минає сім років із того часу, як створено YouTube-канал, який нині налічує майже 25 тис. підписників і досить активно розвивається (для прикладу, контент даного каналу тільки за один місяць переглянули 621 тис. разів). Окрім того, понад 10 років щонеділі по міському радіо звучала християнська радіопередача «Дорога до Бога», видавалася газета «Церковний вісник».

Належна увага приділяється й освіті, регулярно проводяться навчальні семінари, кілька років тому на базі церкви працювала філія Львівської Біблійної семінарії.

Упродовж 20 років здійснюється тюремне служіння в Полицькій ВК №76. Проводяться зустрічі з тими, хто вже звільнився. На території колонії навіть побудували дім молитви, який став чи не першим в Україні в закладі такого типу.

Під особливою увагою місіонерське служіння. Було вирішено розпочати євангелізаційну роботу в навколишніх селах і згодом там побудувати молитовні будинки.

«Сталося це після того, як стали проводити літні дитячі табори. Діти виявили бажання відвідувати недільну школу, а оскільки не було приміщень, то довелося в цих селах будувати доми молитви з кімнатами для недільної школи. Придбали землю, розпочали будівництво. І вже незабаром в одному з цих сіл за два місяці збудували будинок», — розповідає старший пресвітер церкви Петро Каленик.

Тепер робота ведеться в шести селах. Щонеділі, а також у будні з Вараша туди їздять відповідальні служителі, молодь, учителі недільних шкіл.

У селі Любахи вже практично побудований гарний та зручний дім молитви, який може вмістити до 100 осіб. Нині тут близько двадцяти віруючих (відповідальний — Віталій Ярошик). Також зусиллями церкви «Благодать» у селі відкрито реабілітаційний центр для алко- та наркозалежних. П’ятеро з мешканців центру вже готуються до прийняття водного хрещення. Відповідальним служителем назначено Олега Ларичева (Станіслав Милтанов відповідальний за духовну роботу із залежними). Центр стрімко розширюється, на його території створюється господарство, ведуться посівні роботи, викопано ставок.

Доми молитви, як у с. Любахи, планується звести також у селах Лозки та Заболоть. У селах Суховоля й Балаховичі зібрання проводять у орендованих будинках, щонеділі відбуваються заняття недільної школи.

16 лютого 2020 року відбулося відкриття дому молитви в с. Бабка Володимирецького р-ну. Зусиллями Варашівської церкви було придбано будинок, проведено його реконструкцію, оздоблено територію.

Історія свідчить, що в часи п’ятидесятницького пробудження, коли нашими містами й селами проходили перші місіонери, у цій місцевості люди відкинули благу вістку, прогнавши Божих посланників. Але в Нього був задум знову звістити тут Благу Вістку й навіть утворити церкви. Ще десять років тому, пригадує Володимир Городний, він їздив із братами та сестрами на служіння в село Сопачів. Дорога їхня пролягала через Бабки. Якось, коли поверталися із служіння, через одну із стареньких сестер прозвучало пророцтво: «Бабка, Бабка, краю содомський! Настане час, Я дам вогонь у серця Своїх посланників, і вони пройдуть по цьому селі й зберуть тих, хто призначений до спасіння в житниці Мої».

Григорій Данилович пригадує видіння, яке було показано одній сестрі в той час, як тільки розпочиналися дитячі табори: із молитовного будинку у Вараші в усіх напрямках йде рілля, досягаючи ближніх сіл. Так і сталося — у результаті дитячого служіння, розпочавши з міста, у навколишніх селах стали орати землю сердець і в той ґрунт сіяти зерно Божої правди.

«Згадані села змінюються на очах! Змінюється ставлення людей до нас. Бачачи нашу роботу, змінилося ставлення до віруючих і з боку інших конфесій. Люди бачать результати праці. Так, наприклад, ми зробили автобусну зупинку в Любахах, піклуємося про тамтешніх стареньких людей. У Вараші допомагаємо міській лікарні. Проводимо соціальну роботу з дітьми-сиротами, наші сім’ї готують їм подарунки. У реабілітаційному центрі для інвалідів проводимо благодійні заходи. Постійність дає свої результати. Бо якщо робити якісь одноденні заходи, раз чи двічі на рік, то результату не буде», — переконаний Георгій Данилович.

Церква активно допомагала Сходу через воєнні події. І це далеко не все, що вдалося їй зробити, реалізовуючи потенціал громади. Наразі ведеться праця у найрізноманітніших напрямках служіння.

У 2014 році Кузнецовська міська рада нагородила пастора Георгія Гейка грамотою за сумлінне виконання службових обов’язків, активну громадську діяльність у територіальній громаді міста, розвиток національної ідеї. А в червні 2018 році його було нагороджено нагрудним знаком «за заслуги перед містом», за вагомий особистий внесок у розвиток духовності та благодійну діяльність міста Вараш, присуджено звання «людина року».

Старший пастор Петро Каленик, підсумовуючи розмову, зазначив, що церква буде успішною тоді, коли виконуватиме доручення Ісуса. А можливостей для його реалізації достатньо: «Нині є багато можливостей, запитів суспільства, викликів для Церкви. Щороку ми хрестимо близько 40 людей, до 40% з яких це люди зі світу. Ми помітили, що масові євангелізації вже не дають такого великого результату, як раніше, тому робимо акцент на особистому євангелізмі, на практичному служінні. Ми хотіли б отримати землю і збудувати ще один молитовний будинок у Вараші. Зараз розглядається це питання».

Справді, не так давно у Вараші був збудований новий молитовний будинок, але нині і він стає замаленьким.

«Ми хочемо відкрити ще один Дім молитви. Такі великі церкви, я вважаю, доцільно поділити так, щоб у кожній громаді було біля 200 людей. Це церква, яку ти можеш осягнути, яка працює, і в якій відчувається атмосфера сім’ї. Інакше вона перетворюється на прихід», — каже Георгій Данилович.

Він мріє про таку церкву, де служитимуть молоді брати. У діючій громаді багатьом дияконам ще не має тридцяти років, такого ж віку брати, поставлені відповідальними у селах. Пастор переконаний, що кожне покоління служителів має відповідати за своє покоління: «У багатьох церквах є великий розрив між молоддю і пасторами. А цього бути не повинно… Служитель має бути відкритим, близьким до людей. Багато що залежить від пресвітера. Дивлячись на його служіння, інші мають загорітися бажанням служити. На жаль, є віруючі пасивні та бездіяльні, вони вважають за краще обрати спокійний спосіб життя без зайвих турбот».

Якось один із місцевих посадовців сказав Георгію Даниловичу: «Ви навіть не уявляєте, що ви зробили для міста!». І чомусь одразу згадався сотник, якому юдейські старшини також давали позитивну характеристику: «Він достойний… Бо він любить народ наш…» (Лук.7:4,5). Ця любов виявляється у добрих справах, у постійній підтримці та допомозі, у відкритості, щирості. О, як би хотілося, щоб подібним чином відгукувались про всіх, хто носить величне ім’я християнина! Саме таким і має бути його життя, бо так заповів Христос: «Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мт.5:16).

Олександр ГЕНІШ

Благовісник, 1,2020