Христова модель виховання учнів

Церковне лідерство для мене — дуже болючий предмет. Скажу чому. Наша вишгородська церква невелика — 300 членів. За останній час із неї виїхало 60 чоловік у 9 країн світу, з них — 5 домашніх пасторів. Ми втратили всі сімейні домашні групи, трьох лідерів прославлення й двох членів гурту прославлення. Підготуєш, а вони їдуть…

Кілька років тому Бог дав мені розуміння принципу виховання лідерів, яким хочу поділитися. Але спершу зі свого досвіду хочу назвати сім актуальних проблем церковного лідерства:

1. Невпевненість самих служителів у своїх дарах і покликанні.

2. Нерозуміння, як правильно виховувати церковних лідерів (не мали прикладу й не пізнали з Писання).

3. Застосування звичних, простих або чужих «трюкових» методів.

4. Лінь, небажання, невір’я, страх.

5. Нестача ресурсів — людських, матеріальних.

6. Невдалий досвід — власний або чужий.

7. Конкуренція, яку церква має у сфері бізнесу, у соціальній сфері.

Багато років я не помічав принципу, якого дотримувався Ісус Христос у вихованні Своїх учнів. Якби мене раніше запитали: «Як зробив Ісус?», я б відповів, що Він цілу ніч молився за Своїх учнів. Сьогодні я хочу спробувати розвіяти пієтичний релігійний спосіб виховання, у якому й сам багато років жив, і максимально його приземлити, зробити якомога більш практичним.

«І Він вийшов на гору, і покликав, кого Сам хотів; вони ж приступили до Нього. І визначив Дванадцятьох, щоб із Ним перебували, і щоб послати на проповідь їх, і щоб мали вони владу оздоровляти недуги й вигонити демонів» (Мр.3:13-15).

Перша дія, яку зробив Ісус, — покликав до Себе. У біблійну школу? У Свою церкву? Ні — до Себе. Тих, «кого Сам хотів». У всіх інших євангелістів написано, що Ісус покликав іти за Ним. Але тільки в Марка сказано, що Він взяв їх «до Себе» (в російському перекладі), що «вони приступили до Нього».

Щодо тих, «кого Сам хотів», хочу процитувати вам із книги «Відважне лідерство» Білла Хайблза. Він говорить про важливість «хімії», тобто сумісності нової людини у взаєминах із іншими членами команди. Білл Хайблз пише: «Ніколи не запрошуйте в команду людини, яка не викликає позитивного емоційного враження в ту хвилину, як входить до вашого кабінету». І далі: «Я дуже багато часу проводжу в команді — сотні годин щороку. І це корисно, якщо мені приємно бути разом із цими людьми». Це важливий момент.

Мене вразило, на якому ранньому етапі з’явився Ісус Навин в житті Мойсея! «І говорив Господь до Мойсея лице в лице, як говорить хто до друга свого. І вертався він до табору, а слуга його, юнак Ісус, син Навинів, не виходив із середини скинії» (2М.33:11).

Наше бачення часто викривлене грецькою системою цінностей. Грецька освіта каже: «Що ти вивчаєш?», а єврейська: «У кого ти вчишся?» У нас теж колись були підмайстри — коли майстер брав юнака й учив його. Ісус покликав учнів «до Себе», в українському перекладі — «вони приступили до Нього». Якщо ми хочемо виховати достойного служителя, то потрібно взяти його «до себе». Не просто доручити щось — іди роби! Ісус з учнями їв і пив, ходив разом, потрапляв у різні ситуації, проповідував, молився, святкував, докоряв, дискутував, відпочивав… Він із ними жив! І Він не тільки взяв їх «до Себе», а ще й призначив із них Дванадцятьох, «щоб із Ним перебували».

Сьогодні марно надіятися на біблійні школи, що там нам виховають служителів. Навчальні заклади мають бути для майбутніх теологів. Але щодо підготовки служителів, то я вірю в місцеву церкву. У церкві має бути біблійна школа. У нашій церкві така школа діє вже 10 років — по п’ятницях і суботах. Я її директор, я знаю своїх студентів, я їх призначив, я знаю, кого з них не було на заняттях тощо.

Тепер у служителів може бути така собі псевдоскромність. Мені самому з цим було важко. Ми можемо казати собі: «Та хто я такий, щоб ставити себе за приклад?» Біда, коли пастор живе так, що йому немає чого показати, а навпаки — треба ховатися. Не дай Бог!

«А вони відказали Йому: «Учителю, де Ти живеш?» Він говорить до них: «Ходіть і побачте!» Ті пішли та й побачили, де Він жив, і в Нього той день перебули» (Ів.1:38-39).

Далі написано: «щоб послати їх на проповідь». Тільки тепер Ісус починає посилати на служіння. Але все одно Він залишається з Ними, наставляє, наглядає. Якщо ти лідер музичного служіння, доручи своєму учневі носити гітару, настроювати струни. Зроби це зі смиренням, із розумінням, що ти цим не возвеличуєшся, що це потрібно учневі для виховання характеру, для набуття досвіду.

Далі Ісус дав їм владу: «щоб мали вони владу вздоровляти недуги й вигонити демонів». Якби мене запитали років п’ять тому: «А як Він дав їм владу?», я сказав би: «Не знаю, напевно, якимось надприродним чином!» І сьогодні я цього не заперечую. Але з контексту випливає, що передана влада — це результат попередніх дій, які ми розглянули вище. Та це ж роки! Ага. Та це ж важко! Так. Це ж значить відкрити свій дім! Саме так. Це ж значить пустити людей так близько, що вони побачать мої слабкості! Точно. Це ж потрібно кишені вивертати! Звичайно. Але тільки так буде результат.

У нашій церкві за 25 років було три періоди, коли я проходив із людьми цей шлях, про який розповідаю. І вони всі — у служінні. До цього я багато перепробував. І відправляв у біблійні школи, і зарплату призначав… Вони собі краще знайдуть — місце, пастора, зарплату…

Ці три вірші з Євангелії від Марка дали мені надію — що не біблійна школа, не тільки нічні молитви приведуть людей, які будуть зі мною служити. Це Христова модель виховання — візьміть її до свого серця. І хай Господь у ваших церквах підніме ще багато служителів!

Олександр ОЗЕРУГА

Благовісник, 3,2019