Благовісник

Життя навколо нас

Експеримент

Автор: Катерина Мурашова, психолог і дитячий письменник

Минулої осені я провела невелике дослідження серед підлітків. Моя робоча гіпотеза була така: сучасних дітей занадто багато розважають, у результаті вони не вміють самі себе зайняти, уникають зустрічі з самими собою. Тому свого внутрішнього світу вони абсолютно не знають і навіть бояться.

За умовами експерименту учасник погоджувався провести 8 годин (безперервно) на самоті, сам із собою, не користуючись ніякими засобами комунікації (телефоном, інтернетом), не вмикаючи комп'ютер або інші ґаджети, а також радіо і телевізор. Усі інші людські заняття — гра, читання, письмо, ремесло, малювання, ліплення, спів, музичні інструменти, прогулянки і т. ін. — були дозволені.

Під час експерименту учасники за бажанням могли робити записи про свій стан, дії, про думки, які приходили в голову. Наступного після експерименту дня вони повинні були прийти до мене в кабінет і розповісти, як все пройшло. При виникненні сильного напруження або інших тривожних симптомів експеримент слід було негайно припинити, записати час і причину його припинення.

У моєму експерименті брали участь в основному підлітки, які приходять до мене в поліклініку. Їхні батьки були попереджені й погодилися забезпечити своїм дітям 8 годин самотності.

Увесь цей задум здавався мені абсолютно безпечним. Визнаю: я помилилася.

В експерименті взяли участь 68 підлітків у віці від 12 до 18 років: 31 хлопчик і 37 дівчаток. Довели експеримент до кінця (тобто 8 годин пробули наодинці з собою) ТРОЄ підлітків: два хлопчики й дівчинка. Семеро з них витримали п'ять (і більше) годин. Решта — менше. Причини переривання експерименту підлітки пояснювали вельми одноманітно: «Я більше не міг», «Мені здавалося, що я зараз вибухну», «У мене голова лусне».

У двадцяти дівчаток і семи хлопчиків спостерігалися припливи жару або холоду, запаморочення, нудота, пітливість, сухість у роті, тремор рук або губ, біль у животі або грудях, відчуття «ворушіння» волосся на голові. Майже всі відчували занепокоєння, страх, який у п'ятьох дійшов практично до гостроти «панічної атаки». У трьох виникли суїцидальні думки. Новизна ситуації, інтерес і радість від зустрічі з собою зникли практично у всіх до початку другої-третьої години.

Героїчна дівчинка, яка довела експеримент до кінця, принесла мені щоденник, в якому вона впродовж усіх 8 годин докладно описувала свій стан. Тут вже волосся заворушилося у мене (від жаху)!

Що робили мої підлітки під час експерименту? Готували їжу, їли; читали або намагалися читати; виконували шкільні завдання; дивилися у вікно або тинялися по квартирі; вийшли на вулицю й пішли до магазину; складали головоломки; малювали; грали з собакою чи кішкою; робили гімнастику; записували свої відчуття чи думки; грали на музичних інструментах тощо. Один хлопчик пішов у парк атракціонів і за три години догойдався до того, що йому стало погано. Один юнак пройшов Петербург з кінця в кінець (близько 25 км). Одна дівчинка молилася.

Практично всі у якийсь момент намагалися заснути, але ні в кого не вийшло, в голові нав'язливо крутилися «дурні» думки. Припинивши експеримент, 14 підлітків полізли в соціальні мережі, 20 — подзвонили приятелям по мобільному, троє подзвонили батькам, п'ятеро пішли до друзів в гості або у двір. Решта — ввімкнули телевізор або занурилися у комп'ютерні ігри. Крім того, майже всі і майже відразу ввімкнули музику або вклали до вух навушники. Всі страхи і симптоми зникли відразу після припинення експерименту.
63 підлітки визнали експеримент корисним і цікавим для самопізнання. Шестеро повторювали його самостійно і стверджують, що з другого (третього, п'ятого) разу в них вийшло.

Один із двох хлопчиків, які успішно закінчили експеримент, усі 8 годин клеїв модель вітрильного корабля з перервою на їжу і прогулянку з собакою. Інший (син моїх знайомих — наукових співробітників) спочатку розбирав і систематизував свої колекції, а потім пересаджував квіти. Ні той, ні інший не відчували в процесі експерименту ніяких негативних емоцій і не відзначали виникнення «дивних» думок.

Отримавши такі результати, я, чесно сказати, трохи злякалася. Тому що гіпотеза гіпотезою, але коли вона ось так підтверджується... А треба ж ще врахувати, що в моєму експерименті брали участь не всі підряд, а лише ті, хто зацікавився і погодився.

А що ви про це думаєте?

"Благовісник", 4,2012