Консультування: служіння від серця до серця

Консультування — це служіння одної особистості іншій від серця до серця. Євангелія містить близько 80 різних закликів служити один одному — молитися, утішати, напоумляти, навіть приборкувати. Усе це можна замінити одним словом — консультування.

Загалом, процес консультування складається з трьох основних етапів.

1. Насамперед слід показати, як Бог дивиться на проблему. Часто цього буває достатньо: людина, усвідомивши Божу оцінку своєї проблеми, відразу бачить логічний вихід. Більша частина бесід закінчується на цьому етапі.

2. Дати біблійний вихід із проблеми. Саме біблійний — не людський, не традиції, не «як прийнято». Якщо правильно поставлений діагноз — буде правильне лікування.

3. При потребі надати реальну допомогу для вирішення проблеми. Іноді ми можемо бути подібними до людей із послання Якова: «Ідіть з миром, грійтесь та їжте!» Тільки в нас кажуть по-іншому: «Брате, молися!» — «Та вже молився!» — «Тоді постися!» — «Постився!» — «Значить, далі молися!» Молитися — хороша порада. Але, крім молитви, є ще 79 інших речей, які Біблія закликає робити. Часто потрібен особливий підхід.

Власне, головна мета консультування — навіть не вирішення проблеми. Багато проблем у житті людини створив або допустив Сам Бог. Вирішуючи саму ситуацію, а не причину, з якої вона виникла, ми можемо стати богоборцями. Є закон сіяння і жнив. Не можна просто пооббивати погані плоди — потрібно нейтралізувати гіркий корінь. Якщо сьогодні працювати над наслідками, а не причинами, то завтра знову виникнуть ті самі проблеми. І людина буде ходити до вас регулярно. Тому головна мета консультування — спрямувати людину до Бога, і через Бога — до вирішення проблеми.

Якось до мене прийшла сестра з церкви й каже: «Я таких грубощів наговорила одній хористці!» — «Ти ж знаєш, що робити — вибачся, помирися…» — «Я вже це зробила» — «Тоді чого прийшла до мене?» — «Тому що я її терпіти не можу!» Ця жінка зробила мудро — вона стала добиратися до коріння. Майже завжди до вирішення проблеми веде не запитання «що?», а «чому?» Я сказав: «Дуже добре, що ти це визнаєш. Але — чому ти її терпіти не можеш?» — «Бо вона сидить — така радісна, щаслива! Чоловік поряд, діти поряд. Ще й на машині дорогій приїхала…»

Як ви думаєте, у чому корінь її проблеми? Якщо поспішити, можна сказати, що це заздрість. Це вже глибше, але ще не корінь. Насамперед, її відповідь була дуже емоційною — так говорить біль. Якщо служитель не розбереться глибше, він просто діагностує заздрість і вестиме до покаяння за заздрість. Але душпастир має бути насамперед лікарем, а не суддею. Ця жінка відчувала себе відкинутою. Її життя не вдалося. Чоловік покинув її з хворою дитиною. І, вибачте, але служителі теж приклали до цього руку. Жінка була зранена. Чи легко нещасній людині реагувати на щастя іншої. Особливо, коли мова про найбільш сокровенне — жіноче, материнське щастя. Це як голодному дивитися на чужий бенкет.

Я порадив їй, по-перше, прийняти те, що неможливо змінити. Інакше — усе життя будеш заздрити щасливим. По-друге, змінити те, що можна змінити. І, по-третє, відкрити серце Ісусу Христу, Який зціляє рани. Вона плакала, жалілася Богу: «Боже, я так старалася, я служила Тобі й берегла себе від юності! Чому я потрапила в цю історію? Чому служителі, яких Ти поставив, підштовхнули мене до неправильного рішення? Боже, я не можу, мені дуже боляче! Я гніваюся на себе, на чоловіка, на братів і на Тебе!» Це була дуже щира молитва. І Бог зцілив її серце.

Через деякий час ця жінка стала допомагати іншим жінкам, які відчували біль, приниження й відкинутість. Вона стала здібною служити, тому що сама отримала зцілення. Скільки таких людей у наших церквах? Ми часто їх засуджуємо — мовляв, заздрісники, критикани, злоріки. Але часто вони потребують допомоги.

Я вірю, що кожен пастор — не просто керівник, який призначає проповідників. Це той, хто працює з серцями, поранених перев’язує, загублених повертає, хворих лікує, веде на пасовиська. Це робить наш Небесний Пастир, а ми маємо здійснювати покладену на нас відповідальність у місцевій церкві. З Його допомогою, за Його інструкцією, з Його благодаттю.

Я переконаний, що праця пастора у сфері консультування має займати мінімум 40% від усього його служіння. Якщо ви не практикуєте консультування, найімовірніше, у серцях багатьох членів церкви накопичується гіркота, образа, невдоволення. І потім воно виплескується — у шлюбі, сім’ях, церквах. Якщо не загасити іскру, доведеться гасити пожежу. Часто ми приходимо до людини вже тоді, коли все горить, руйнується. І тоді вже вирішуємо, що робити — брати на замітку чи відразу вилучати? Але це — виняткові методи. Душепастирство і потрібне, щоб до цього не доходило. Художник пізнається в картинах, батько — у дітях, учитель — в учнях, пастор — у церкві. Щоразу, коли я ставлю двійку, я ставлю двійку — собі.

Ще одна важлива річ: консультування складається з двох частин. Спочатку — праця над собою. Насамперед — служіння своїй власній душі. А вже той, хто навчився працювати з власною душею, має унікальну здібність допомагати іншим. Тренуйтеся в цьому, будьте відвертими з собою. Ставте собі запитання: «Чому?» Плекайте в собі здорову особистість, яка може служити іншим. Найкраща академія консультування — у нас всередині, наодинці з Богом.

Сергій ВІТЮКОВ, уривок із лекції

Благовісник, 1,2021