«Свята» Біблія та «несвятий» телефон

Коли я була маленькою дівчинкою, наша сім’я часто відвідувала невеликі церкви в навколишніх селах. Досі пам’ятаю привітні добрі усмішки, якими зустрічали нас у церквах жінки та чоловіки похилого віку. А вдячних слів після богослужіння удостоювалися не тільки мама, тато та я з сестрою, а й наш «Москвич». «Це віруюча машина!» — натруджені руки селян ніжно торкалися помаранчевого, вкритого пилом даху або багажника.

І я гордо посміхалася, мені подобалося їздити у віруючій машині.

Останнім часом у соціальних мережах замиготіли картинки або короткі ролики на тему: «Не бери до церкви телефон, а принось Біблію».

Так, зрозуміло, що телефон краще залишити в машині або повністю відключити, щоб не відволікав під час богослужіння, але зміст цього соціального руху в тому, щоб переконати християн, що на телефонах не справжня Біблія. Справжня Біблія — це книга.

Що ж спільного між машиною «Москвич» і паперовою Біблією? Тільки те, що й залізо, і папір не є святими.

«Віруюча машина», «християнське мистецтво», «священні книги» — чути з усіх боків, але це категорично неправильно, оскільки ми приписуємо неживим предметам властивості, які апріорі не можуть їм належати, оскільки ці риси притаманні тільки людським істотам. Не просто всім живим істотам, птахам або тваринам, а саме людям.

Віруючою не може бути краватка, одягнена на богослужіння, або стіни з цегли, на яких висить табличка «Біблійна церква». Святим не може бути етюд або піаніно. Християнським не може бути гіпс для скульптури або комп’ютер, на якому пастор набирає текст проповіді. Священними не можуть бути пісні, романи або телефон. І навіть паперові аркуші й шкіряна обкладинка, прошиті й склеєні разом, із надрукованими на них чорними літерами, які складають слова й речення, які ми називаємо Біблією, насправді не є священними.

Святий тільки Бог — Творець, Який частину Своєї святості дає тим людям, яких Він спас благодаттю через віру в сина Його Ісуса Христа. Святий Дух Божий і живе виключно тільки в людині, але ніяк не в папері й камені, у пензлі для малювання або в церковних лавках. Святою, віруючою, християнською може бути тільки людина, яка має в собі образ і подобу Божі, наділена волею, розумом і диханням.

Телефон — це телефон, і книга — це книга. Стверджувати, що книга свята, а телефон — ні, — це помилка. Телефон, окрім усього іншого, як і книга, містить у собі тексти Старого й Нового Завітів, які ми вважаємо святими. Не аркуші паперу в картонній або шкіряній обкладинці мають у собі святість, а зміст того, що там написано. Книгу можна спалити, а Святу Істину — ні, телефон можна розбити, а Євангелія Ісуса продовжить буття. Не святість згорить у вогні, а тонкі аркуші паперу з чорною чи іншою фарбою. Святість не визначається й не вимірюється фізичними або хімічними параметрами.

Якщо вважати, що паперовий носій Біблії — це святе святих, то за цією логікою треба визнати, що святість ми трохи розгубили ще тоді, коли були зіпсовані або загублені шкіряні й папірусні сувої, на яких пророки писали безпосередньо під впливом Духа. І чим далі історія від нас, тим менше святості в книгах різних форматів і перекладів, які ми використовуємо тепер і на яких великими літерами надруковано «Біблія». Тут ще один момент: а як нам ставитися до Біблії в аудіо форматі? Адже цей формат теж святим не назвеш.

Тож думка, що книга Біблія свята, а телефон, який містить Біблію, — ні, не витримує ніякої логіки й критики.

Немає значення, у якому форматі ви читаєте Слово Боже, основне — читайте, вивчайте, запам’ятовуйте. Приносьте на служіння чи паперову, чи електронну Біблію, але використовуйте її, читайте, стежте за пастором, робіть замітки.

Бог працює з нами через Своє Слово. Наша віра народжується, росте, міцніє й зберігається «від слухання, а слухання через Слово Христове» (Рим.10:17).

Тому носіть із собою ту Біблію, яку вам найбільше зручно використовувати. І нехай у вашій книзі протираються діри й екран на телефоні буде брудний від частого перегортання й перечитування біблійних сторінок.

Наталія ГУРМЕЗА

Благовісник, 1,2020