Будь людиною розумною

Нещодавно я прочитав оповідь про Котако Вамуру. Цей чоловік сорок років був мером містечка Фудай у Японії з населенням 3000 жителів. І якось цей чоловік отримав інформацію, що колись, як стався землетрус, великі хвилі обрушилися на прибережні містечка та села їхньої країни. Ця інформація не давала мерові спокою. Він вирішив, що для того, щоб уберегти своїх людей, він повинен побудувати величезну стіну-дамбу на березі, яка б захистила місто під час цунамі. Її почали будувати в 1967 році й будували 17 років. Дамба була 205 метрів завдовжки й 15,5 метрів заввишки. У 1984 році, коли будівництво було завершене, з’ясувалося, що на нього було витрачено 30 млн. доларів. Жителі містечка обурювалися, бо не бачили жодної загрози для себе. У навколишніх селах теж були дамби, але до 10 метрів. Проте мер, незважаючи на критику земляків, таки втілив свій проект.

Помер Котако Вамура в 1997 році, так і не пересвідчившись у корисності свого проекту. Але через 14 років 11 березня 2011 року стався жахливий землетрус. Хвилі піднімалися до 38 метрів в океані. І коли вони доходили до берега, то знищували все на своєму шляху. Це був найсильніший землетрус з усіх, які будь-коли були в Японії. Загинуло 15,5 тис. людей, 3 тис. — зникли безвісти, було повністю зруйновано 120 тис. споруд, а 670 тис. виявилися непридатними для проживання. І на всьому побережжі, де пройшло цунамі, вціліло лише одне-єдине містечко. Це було місто Фудай. І ті люди, які колись обурювалися й крутили пальцем біля скроні на адресу свого мера, йдуть із квітами до його могили, бо усвідомлюють, що він урятував їхнє місто. Він був мудрою людиною, тому що тоді, коли ще ніхто й не думав про небезпеку, він знав, як її попередити.

За часів царя Давида взялися переписувати населення, щоб дізнатися, скільки людей живе в царстві. Перерахували всіх людей із кожного коліна, доповіли про це Давидові. І от про одне з колін, коліно Ісахарове, сказано цікаві слова: «З синів Іссахарових прибули люди розумні, котрі давали пораду, що коли випадало діяти Ізраїлеві, — їх було двісті начальників, а всі брати їх слухали слів їх» (1Хр.12:32, переклад П. Куліша). В Іссахаровому коліні було 87 тис. чоловіків. Але лише про 200 з них сказано, що це люди розумні, які знали, що й коли треба робити.

Що означає бути людиною розумною?

«Ні вигляду, ні величі»

Людина розумна не залежить від зовнішніх обставин. В Ізраїлі було 12 різних колін. Про деякі з них ми маємо більше інформації, про них більш детально написано в Біблії. Коліно Левія — це коліно священників. З коліна Юди походять царі. З коліна Веніамінового був перший цар Саул, Гедеон, Павло. А з чим пов’язане ім’я Іссахар? Коли Яків давав своїм синам останні настанови перед смертю, то назвав його диким ослом. Цьому коліну було дано невеликий наділ землі. Правда, був один суддя з коліна Іссахарового. Про нього в Писанні сказано: «І став по Авімелехові на спасіння Ізраїля Тола, син Пуї, сина Додового, муж Іссахарів. І він сидів у Шамірі в Єфремових горах. І судив він Ізраїля двадцять і три роки, та й помер, і був похований в Шамірі» (Суд.10:1-2). Серед царів Ізраїля був також один цар із коліна Іссахара, звали його Баша. Ось що каже про нього Боже Слово: «І було слово Господнє через пророка Єгу, сина Хананієвого, до Баші та до дому його, а то через усе те зло, що коїв він у Господніх очах, щоб гнівити Його чином своїх рук, щоб бути, як Єровоамів дім, що Він побив його» (1Цар.16:7).

Тобто нічого величного не говориться про цей рід. Ці розумні люди не мали ні вигляду, ні величі. Це не були, якщо казати по-сучасному, ні внуки Воронаєва, ні нащадки Мартіна Лютера, ані хто інший, який міг би похвалитися своїм родоводом.

Розумні люди — непомітні. Вони нічим не відрізняються зовні від інших. Але це люди, які знають, що й коли треба робити. І таких людей потребує нині християнство. Християнство нині потребує людей, які здатні зрозуміти, що й коли треба робити.

У Писанні сказано: «Отож, уважайте, щоб поводитися обережно, не як немудрі, але як мудрі, використовуючи час, дні бо лукаві!» (Еф.5:15). У грецькій мові є два поняття для означення часу — «хронос» і «кайрос». Слово «хронос» вказує на час, який Бог дав нам прожити, це лінійний час від народження до смерті. Слово «кайрос» вказує на зручний, сприятливий момент у житті. Тобто в певні періоди нашого життя є певні моменти, коли Бог спонукує нас до змін, до дії. І Писання свідчить, що мудра людина вміє використовувати ці моменти. Це слово «кайрос», вжите в процитованому Посланні до ефесян, а також у грецькому перекладі Першої книги хронік, у тому уривку, який ми прочитали про синів Іссахара.

Коли Бог говорить до нас, що треба щось робити, то нам, розумним людям, треба вміти розпізнавати, що саме й коли ми повинні робити. Тому спинися на своєму шляху й зрозумій, де ти є зараз. Якщо ти ще молода людина й думаєш, що тобі ще дуже багато лишилося часу, то, повір, він минає так швидко, що ти й не помітиш, як пролетить. Як на мене, біда сучасного християнства в тому, що люди живуть якимсь неусвідомленим «хроносом», тобто просто проживають своє життя, не усвідомлюючи, що в житті є певні моменти, коли потрібно щось зробити. Людина розумна здатна відрізнити ці моменти.

Зрозуміти час від Бога

У Біблії згадується мурашка як приклад працелюбності й мудрості (див. Пр.30:24-25). Мурашки — народ не сильний, тобто не мають ні вигляду, ні величі. Ми можемо легко розчавити їх, якщо вони потраплять нам під ноги. Проте в Книзі приповістей сказано: «Іди до мурашки, лінюху, поглянь на дороги її й помудрій: нема в неї володаря, ані урядника, ані правителя; вона заготовлює літом свій хліб, збирає в жнива свою їжу» (Пр.6:6-8). Тобто мурашка заготовляє собі їжу у відповідний час. Маленька мураха — приклад для багатьох із нас. Вона знає, що настане час, коли неможливо буде заготовляти собі поживу. Вона знає, що прийде час, коли жниво закінчиться й буде надто пізно — ти будеш голодувати або навіть загинеш, якщо не заготуєш їжі у свій час. Так і нам треба знати Божий «кайрос» — момент, коли треба робити те чи інше.

Прикладом такої людини був Йосип. Юнак-раб, стоячи перед елітою тогочасного єгипетського суспільства, дає пораду фараонові: «Нехай учинить фараон, і нехай призначить урядників над краєм, і нехай за сім літ достатку збирає п’ятину врожаю єгипетської землі. І нехай вони позбирають усю їжу тих добрих років, що приходять, і нехай вони позбирають збіжжя під руку фараонову, на їжу по містах, і нехай бережуть. І буде та їжа на запас для краю на сім літ голодних, що настануть в єгипетській землі, і край не буде знищений голодом» (1М.41:34-36). Тобто Йосип був людиною, яка знала, що й коли треба робити, тому й урятував увесь народ землі єгипетської. Тоді коли прийде час голоду пізно буде казати: «Тепер будемо збирати», бо збирати буде нічого. Збирати треба в сприятливий час, який визначається грецьким словом «кайрос». Йосип зрозумів цей час.

Тепер погляньмо на негативний приклад. Ним є коник-стрибунець із відомої байки, який прогуляв усе літо. А коли насунули холоди, «Коник плаче, серце мліє; / Кинувсь він до Мурав’я: / — Дядьку, он зима біліє! / От тепер же згину я!» А Мураха, перш ніж дати йому якесь пожертвування, каже: «А чого ж ти влітку не зробив запасів?» — «Та весело так було, що я про це й не думав». І, наче вирок, звучать слова, що момент було втрачено: «Проспівав ти літо Боже, / — Вдача вже твоя така,— / А тепер танцюй, небоже, / На морозі гопака!» («Коник-стрибунець», Л. Глібов).

Особливої величі не мала єврейська дівчина-полонянка, яка потрапила в гарем царя Ахашвероша. Спочатку вона несміливо очікувала, чим же закінчиться наказ про винищення її народу і чи торкнеться він її як дружини царя? Проте її опікун і наставник Мордехай сказав їй: «Бо якщо справді будеш ти мовчати цього часу, то полегшення та врятування прийде для юдеїв з іншого місця, а ти та дім твого батька погинете. А хто знає, чи не на час, як оцей, досягла ти царства!...» (Ест.4:14).

Спочатку в житті Естер був лише «хронос» — час, коли вона народилася, жила, стала царицею. Але зрештою настала мить Божа — «кайрос». І жодне виправдання на зразок: «Усі царські раби та народ царських округ знають, що кожен чоловік та жінка, що прийде до царя до внутрішнього подвір'я непокликаний, один йому закон — убити його, окрім того, кому цар простягне золоте берло, і буде він жити. А мене не кличуть входити до царя от уже тридцять день...» (Ест.4:11) — тут недоречне. Ця дівчина не зрозуміла б цього — і добре, що поряд з нею був мудрий наставник, який бачив часи й пори. Дівчина прислухалася до його поради й не зробила фатальної помилки.

У наступному прикладі ми можемо побачити негативні наслідки неправильного розуміння часу не просто для однієї людини, а для багатьох народів. Це було 800 років тому, коли територія Київської Русі була поневолена монголо-татарами. Внук Чингізхана Кубилай-хан, який жив із 1215 до 1294 року, завоював ще більше земель, ніж його дідусь. Його імперія вважається найбільшим царством, яке будь-коли існувало у світі. У 1264 році, коли цей хан будував місто Ханбалик (згодом було перейменовано в Пекін) як столицю свого царства, до нього прийшло двоє чоловіків-мандрівників із Італії. Одного з них звали Марко Поло. Ці люди розповіли йому про вірування людей у Європі, про Бога, Якому вони поклоняються, розказали, що таке християнство. І Кубилай-хан відповів їм на це: «Мій народ, який живе на всій ці величезній території від Китаю, Індії і аж до Європи готовий прийняти нову релігію. Тому коли ви повернетеся на батьківщину й потрапите до Папи Римського, то скажіть йому: «Будь ласка, пришли в наше царство сто місіонерів, щоб вони навчили наш народ нової релігії». Після аудієнції Марка Поло з Папою Римським в ту імперію було послано двох місіонерів, які, дійшовши до Вірменії, повернулися додому. Вони не побачили сприятливого часу. А це був момент, коли люди були готові прийняти християнство. І цей момент було втрачено.

Коли я читаю про це, то моє серце обливається кров’ю. Замість того, щоб приводити людей до істинної віри, тогочасні християнські лідери будували величні храми й замки, у яких вони віддавалися пожадливості, організовували Хрестові походи, впроваджували нові способи інквізиції. А знайти 100 місіонерів для євангелізації величезної країни вони не змогли і втратили «кайрос» Божий.

Отже, людина, яку Бог називає розумною, — це не та, яка має певний вигляд чи велич, певні повноваження чи ресурси, а яка знає, що й коли треба робити.

«Всі брати їх слухали слів їх»

Людина мудра, яка зрозуміла, що й коли робити, — буде вести людей за собою. У коліні Іссахаровому за порадами кожного з 200 людей, які мали розуміння від Бога й знали, що треба робити, ішло 435 співвітчизників.

Дуже часто ми уявляємо собі, що лідер церкви — це той, хто дуже багато робить. Він має бути постійно зайнятим і в нього не може бути часу для себе. Але це не правильне розуміння. Лідер — це не той, хто постійно щось робить, а той, хто знає, що й коли потрібно робити. Не просто перейматися якимсь дешевим активізмом, а відчувати, що, коли й де треба робити. Може, у цей час треба побути з сім’єю, а тоді — поїхати на євангелізацію в те чи інше місце. Лише за лідерами, які знають, що й коли треба робити, будуть іти люди.

Мудрі лідери передбачають майбутнє, знають, що треба в даний момент, щоб досягти бажаного результату в майбутньому. Мудрі керівники вміють відділяти активність від продуктивності, вони не просто крутяться, як білка в колесі, а роблять те, що дає добрі плоди у сприятливий для цього час. Роберт Клінтон у книзі «Становлення лідерства» написав, що «Лідер — це людина, яка отримала від Бога здібності й відповідальність для того, щоб так вести певну групу людей, як це відповідає волі Божій». Лідер — це не та людина, яка просто щось робить. Не просто проводить недільне зібрання чи зібрання на тижні. Він знає, що треба зробити, щоб група людей, за яку він відповідає (хай це буде дитяче служіння, молодіжне, жіноче чи будь-яке інше), рухалася так, щоб це відповідало волі Божій. Вони не просто кудись ведуть людей, а ведуть їх до відповідної цілі, у відповідне місце, де їх хоче бачити Бог.

Тобто мудрий лідер — це той, хто бачить більше, бачить далі й бачить раніше, ніж інші. Джон Максвел сказав: «Усі великі лідери відрізняються двома рисами: вони знають куди йдуть і здатні переконати інших йти за ними».

Отже, мудрі люди — це ті, які, можливо, не мають ні виду, ні величі, але знають час і свою місію в цей час. Котако Вамура будував стіну, хоча багато хто його не розумів. І робив він це не після землетрусу й цунамі, а перед ними. Йосип збирав зерно в житниці за сім років до настання голоду. І ці люди врятували багато життів.

Закінчуючи, я хотів би згадати одну жінку. Її ріст складав 145 см, вага — 45 кілограмів. Народилася вона в 1910 році в чи не найбіднішій на той час європейській країні Албанії. Коли їй було 8 років — помер її батько. Щоб прогодувати сім’ю, мама дуже багато працювала й не мала часу дбати про дітей. Проте дівчина закінчила коледж, отримавши педагогічну спеціальність, і стала католицькою монахинею. Я думаю, що ви здогадалися, що ім’я цієї жінки — Мати Тереза.

І от ця жінка, яка не мала ні виду, ні величі — не походила з відомої родини, не була красунею, одягнена в чернечий одяг, одного разу пообіцяла Богові: «Що б Ти не звелів мені, куди б Ти мене не послав чи не покликав, я готова до цього. Я завжди й усюди піду за Тобою! Не я буду керувати своїм життям, ним будеш керувати Ти». Їй тоді було 20, стало 25, 30, 35 — і нічого особливого не відбувалося в її житті. Але якось їй потрібно було у справах ордену, у якому вона служила, поїхати в Калькутту — одне з найбільших міст Індії. І 10 вересня 1946 року, коли монахині виповнилося 36 років, Господь проговорив до її серця: «Я хочу, щоб ти поїхала в Калькутту і турбувалася про найбідніших людей цього міста, про тих людей, які вже нікому не потрібні. Це хворі на проказу, ті, які лежать на вулицях».

Коли вона сказала своєму архієпископу, що до неї проговорив Бог, він відповів: «Ні, я тобі цього не дозволяю. Місце монахині — у монастирі». Тереза сорок днів поспіль щодня приходила до нього й переконувала, що Бог її кличе служити обездоленим людям. Коли вона не отримала дозволу, то сказала: «Значить, мені доведеться вийти з вашого ордену, бо я хочу робити те, що велить Господь». Написали листа Папі Римському, той зібрав кардиналів, які вирішили дати їй цей дозвіл, бо в неї, мовляв, усе одно нічого не вийде — їй не вистачить сил.

Проте ця маленька жінка організувала орден, послідовники якого турбувалися про найбідніших людей у Калькутті. Спочатку її праця була пеклом на землі. Ніхто їй не допомагав, у неї не було жодних ресурсів, але вона йшла до людей, молилася й просто доглядала за ними. Вона відчула, що це саме її час і її місце.

І коли цій монахині було близько 60-70 років, люди стали говорити про неї. Люди стали ставити її у приклад. У 1979 році їй присвоїли Нобелівську премію миру. Вона прийняла цю премію й одразу ж віддала її на служіння людям. Після того президенти світу записувалися в чергу, щоб поговорити з цією жінкою. Вона стала справжнім лідером. І багато хто хотів вивідати секрет її успіху. Але її секрет був не у ролі чи статусі, не у видгляді чи величі, а тому, що вона пізнала «кайрос» Божий і була слухняна Господу.

Хай же Бог дасть кожному з нас мудрість і здатність чути голос Божий. І якщо Він скаже нам щось зробити — то зробити вчасно, бо лише тоді нас зможуть назвати людиною розумною, яка знає, що й коли робити.

Лео ФРАНК

Благовісник, 3,2019