Одного разу не достатньо

Християнський письменник Джеррі Сітцер розповідав про свою батьківську твердість. «Мої діти просили у мене безліч різних речей — CD-плеєр, велосипед, човен, кішку, екзотичну поїздку під час канікул. Легше сказати, чого вони в мене ще не попросили. Найчастіше я не відповідаю на їхні прохання. Коли вони починають налягати на мене, я буваю твердий, як скеля, і безсердечний. Однак, якщо якесь прохання повторюється довго, раз за разом, я починаю прислухатися. Якщо діти просять щось особливо завзято — значить, це їм дійсно потрібно».

На відміну від нас, земних батьків, Бог із самого початку знає наші справжні мотиви — чисті вони чи лукаві, шляхетні чи егоїстичні. Розмірковуючи над притчами Христа, я ніяк не міг зрозуміти, чому Бог так цінує наполегливість. Якщо вже мені набридає повторювати знову й знову одне й те ж прохання, то, напевно, і Йому нудно мене слухати. Чому я повинен годинами стукати в двері або проштовхуватися ліктями, щоб пробитися до судді? Чому недостатньо одного щирого прохання?

У пошуках відповіді я звернувся до євангельських розповідей про життя Христа. Деякі з них показали мені, чим цінна наполегливість. Коли помер Лазар, обидві його сестри, працьовита Марфа й задумлива Марія, гірко ремствували: «Господи! Якби ти був тут, не вмер би брат мій» (Ів.11:21). Вони так журилися, що Ісус, дивлячись на сестер, теж засмутився, — а потім звершив одне зі Своїх найбільших чудес, виконавши їхнє найпотаємніше бажання.

Героїня іншої розповіді — жінка-хананеянка, яка вперто просила Ісу­са зцілити її хвору доньку. Навіть учні Ісуса втомилися від її стогонів і «попросили Його: Відпусти її, бо кричить услід за нами» (Мт.15:23). Христос спочатку відмахується від прохачки, а потім ставить під сумнів її право просити Його про щось. Однак жінка-чужинка наполягає далі, і тоді Ісус виконує прохання хананеянки, а її віру ставить за приклад ізраїльтянам.

Біля криниці в Самарії Ісус бесідує з самарянкою про її спосіб життя і релігійні погляди. По дорозі в Єрусалим Він залучає багатого юнака до дискусії про небезпеки багатства. Самарянка проявляє наполегливість — і її життя змінюється. Багатий юнак здається — і засмучено відходить.

Обдумуючи ці історії, я зрозумів: Богу важливий шлях, яким я йду. Він поважає свободу людини й не викручує нам руки. Моя наполегливість — ознака того, що я дійсно хочу змінитися. А це — хороша передумова для духовного зростання. Коли я дійсно хочу чогось, я роблю спроби й докладаю зусиль. Якщо я хочу підкорити одну з вершин, хочу прогнати дятлів із даху або провести в будинок Інтернет, то я роблю все необхідне для досягнення мети. Чи я настільки ж наполегливий у молитві?

«Молитва не змінює Бога, але змінює того, хто молиться». Здається, це висловлювання належить філософу К’єркегору, але я натрапляв на нього в різних книгах і статтях не менше десятка разів. Я не можу повністю погодитися з першою частиною цього висловлювання (перш за все тому, що це не відповідає свідченням Писання, візьміть хоча б молитву Авраама). Бог хоче, щоб ми висловлювали свої прохання сміливо й без приховування. В іншому випадку ми, ймовірно, позбавляємо себе дивовижних сюрпризів. Що, якби десять прокажених біля дороги не закричали, якби не попросили Христа про зцілення? Що, якби хананеянка боязко замовкла замість того, щоб і далі просити про зцілення доньки?

Занадто часто теза про незмінність Бога служить виправданням для нашої власної мінливості в молитві. «Якщо майбутнє сплановане Богом, навіщо набридати Йому?» Однак, піддавшись такому фаталізму, ми позбавляємо сили й другу частину формулювання К’єркегора. Адже, відважно стукаючи в небеса своїми молитвами, ми дійсно змінюємося. Якщо я перестану вірити, що Бог чує мої прохання — а це головний сенс двох притч Ісуса — я, найімовірніше, перестану молитися й тим самим перекрию основний канал зв’язку з Богом.

Постійна молитва знову й знову вводить мене в Божу присутність. Це дає мені кілька важливих переваг. Виливаючи душу перед Господом, я знімаю тягар із серця, перекладаю частину свого тягаря на плечі Бога, Який краще за мене знає, що робити. Мало-помалу я пізнаю Бога все краще й розумію, що Він зовсім не схожий на неправедного суддю або на примхливого сусіда, хоча так іноді може здатися. Проводячи час із Богом, я починаю глибше розуміти, чого Він хоче, і бачити свою роль в Його планах.

Заради чого древні язичники молилися своїм богам? Цицерон відповів на це питання грубо й відверто: «Ми молимося не за те, щоб Юпітер зробив нас кращими, а за те, щоб він дав нам матеріальні блага». Християнський підхід до молитви протилежний. Ми, звичайно, можемо звертатися до Бога з проханням за матеріальні блага. Іноді з милості Божої ми їх отримуємо. Але процес молитви відкриває для нас канал зв’язку з Богом, дає Богу можливість змінити нас на краще. Постійна молитва змінює мене, тому що допомагає мені побачити світ і моє власне життя очима Бога. Розвиваючи свої відносини з Богом, я усвідомлюю: Він набагато краще за мене знає, що мені потрібно.

Спілкуючись із людиною, я зазвичай хочу, щоб вона прийняла мою точку зору. Я хочу, щоб продавець машин погодився з моєю ціною, щоб сусід голосував за того ж кандидата, що і я. У молитві, особливо на першому її етапі, я, ймовірно, так само підходжу й до Бога. Але потім неминуче переконуюся в тому, що Він мудріший за мене. Я починаю розуміти: Господь теж просить, шукає і стукає, але так делікатно, що я інколи цього не помічаю.

«Не вірю, що Бог залишає без уваги хоча б одну молитву, якою б поганою або немічною вона не була. Але якби Бог задовольняв кожне прохання кожної людини або кожної групи людей, це був би не Бог, а диявол», — сказав знаменитий англійський письменник XIX століття Джордж Макдональд. Молитва — це не монолог, а діалог, у якому обидві сторони підлаштовуються одна під одну. Я чесно приношу Богові свої тривоги й турботи, але після спілкування з Ним часто сповнююся зовсім іншими турботами й тривогами.

Коли апостол Петро «вийшов на горницю», щоб помолитися, він думав переважно про їжу. Апостол ще не знав: перш ніж він спуститься з даху, Бог докорить йому за шовінізм і законництво (див. Дії 10) і довірить йому зовсім незвичну для нього місію. Але якщо ми наполегливі й постійні в молитві, то наші плани й бажання узгоджуються з волею Бога.

Філіп ЯНСІ

Благовісник, 3,2019