З Богом у майбутнє

Чи приймаєте ви у своєму житті рішення щось змінити? Чи складаєте план своїх дій. Якщо так, то ви маєте бажання розвиватися й рухатися вперед. Якщо ні, то я радив би вам замислитися над тим, щоб почати це робити. Особливо це стосується рішень щодо вашого духовного життя.

Я, наприклад, планую прочитати Біблію за рік і використовую для цього спеціальну програму. Також думаю над тим, щоб у своєму графіку виділити місце для проведення якісного часу в сім’ї. Наші діти вже підросли й от-от вилетять із сімейного гніздечка. І ми з дружиною думаю про те, що можна було б зробити такого об’єднуючого, щоб це залишилося в їхній пам’яті.

Я як служитель теж маю бажання докласти зусиль для розвитку гостинності в нашій церкві, зокрема домашніх груп. Також роздумую, які заходи потрібно використати для об’єднання поколінь.

Я думаю, у кожного з нас є певні мрії, які б ми хотіли втілити в життя, те, над чим ми думаємо й хочемо, щоб це стало реальністю. І нам дуже важливо виділяти певний час для того, щоб сформулювати ці плани для себе й діяти відповідно до них. Ми повинні завжди аналізувати своє життя й намагатися постійно змінювати його на краще. Це стосується нашого як фізичного, так і духовного виміру. У духовному житті ми повинні також мати певний план, який потрібно зодягнути в особисте життєве рішення.

У Біблії є певні уривки, де ми можемо прочитати про рішення тих чи інших Божих людей. Візьмемо, наприклад, апостола Павла. У Першому посланні до коринтян, 9-й розділ чи у 20-му розділі книги Дій святих апостолів ми знаходимо його рішення як служителя. І, читаючи про його плани та способи їх втілення, інші служителі вчаться, як бути успішним служителем. Є також уривки Священного Писання, де апостол Павло говорить не лише про свої рішення та принципи як служителя, але й про власні рішення, які приймає для того, щоб розвивати свого духовного чоловіка. Один із таких уривків — третій розділ Послання до филип’ян.

Спробуємо виокремити рішення, які приймає апостол із метою розвитку своєї духовної особистості.

Не покладайтеся на тіло

Апостол Павло пише: «Ми не кладемо надії на тіло, хоч і я міг би мати надію на тіло. Як хто інший на тіло надіятись думає, то тим більше я, обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з племени Веніяминового, єврей із євреїв, фарисей за Законом… Але те, що для мене було за надбання, те ради Христа я за втрату вважав» (Фил.3:3-5,7).

Прийміть рішення не покладатися на тіло. Не просто прийміть це як слова, а як необхідну умову для духовного росту. Апостол Павло перелічує безліч причин, які дають йому право покладатися на себе. Він розуміє, що це саме те, на чому легко зациклитися й що легко зробити своєю опорою. Апостол тричі наголошує, що це він «за втрату вважав», «відмовився всього» й вважає «все за сміття, щоб придбати Христа». Тобто ми повинні не лише відмовитися від надії на власне тіло, але й впустити Христа в центр свого життя, посадити Його на чільному місці.

Це звучить якось абстрактно й загально, але це дуже важлива істина. Через пророка Єремію Бог промовляє: «Проклятий той муж, що надію кладе на людину, і робить раменом своїм слабу плоть, а від Господа серце його відступає!» (Єр.17:5). Ця дуже жорстка й категорична заява стосується тих, хто покладається на себе чи на іншу людину.

Варто зазначити, що Бог не розкидається прокляттями направо й наліво. Якби надія на себе чи іншу людину була чимось безневинним і нешкідливим, то Бог би не виголосив такого категоричного рішення. Але коли ми покладаємося на людей і робимо опорою власну плоть — зрештою відступаємо від Господа. Це шлях донизу.

Кожна людина має якісь власні достоїнства чи дари, які дав Бог. І дуже часто наші достоїнства стають нашою опорою. Я не народився в багатій сім’ї чи в дуже освіченій. Проте мав змогу навчатися в Англії. Там я вивчив англійську мову, і це було для мене вершиною. Мені навіть соромно це згадувати, але поділюся з вами, щоб проілюструвати сказане. Коли мені через певний час після мого повернення в Україну сказали: «Саша, а твоя англійська вже трохи заржавіла», це був для мене неймовірний удар, бо це було для мене всім.

Тому бережіться, щоб ті дари й таланти, які дав вам Бог, не зробити опорою свого життя. Бог тобі дав гроші? Чудово! Служи цим Господу. Бог тобі дав здатність та можливість отримати знання в тій чи іншій сфері? Чудово! Не роби це своєю опорою, а спрямуй на служіння Богові. Тобі Бог дав здатність робити щось руками — використай для служіння Господу! Але остерігайся, щоб Божі дари й таланти не стали твоєю опорою, тому що наступним кроком буде, як сказано через Єремію, — «від Господа серце його відступає», бо місце Бога займає те, що стає нашою цінністю та опертям.

Станьте на шлях богопізнання!

Нам важливо не просто поставити Христа на чолі свого життя, а стати на шлях богопізнання. Колись один із проповідників сказав: «Нічого святого немає в молитві й у вивченні Біблії». Усі підвели на нього здивовані погляди. Але зауважте, що він сказав далі: «Якщо ти читаєш Біблію й молишся — і нічого від цього не отримуєш, то гріш ціна цьому». Молитва й читання Писання — це обов’язковий інструмент, щоб і те, й інше робило щось з тобою й зі мною. Тобто сама дія важлива, але вона має певну мету, без реалізації якої не має сенсу. Так само й тоді, коли ми відмовилися покладатися на себе й поставили Бога на чолі, і навіть коли в часи найважчих битв співаємо Богові пісні надії на Нього, якщо немає в нас богопізнання — усе це марно.

Тому я не буду вам казати: читайте Біблію й моліться. Ви самі знаєте це. Але я дам пораду словами Приповістей, які перегукуються зі сказаним: «Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся! Пізнавай ти Його на всіх дорогах своїх — і Він випростує твої стежки» (Пр.3:5-6).

У нас є крен у розумінні, який би я хотів скоригувати: правильно казати «на всіх дорогах своїх пізнавай Господа», а не «читай Біблію й молися». Отут чомусь у християн виникають проблеми. Тоді, коли читають Біблію і моляться, — ніби все нормально. Але коли приходять якісь складні життєві обставини, ми не можемо втілити слова Писання в життя, оправдовуючись: «Господи, та в цій ситуації неможливо вчинити так, як Ти кажеш!» Тобто наш рівень богопізнання не проектується на життєві будні, особливо коли ми стикаємося з несправедливістю.

Але апостол Павло стверджує: «І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (Рим.8:28). Ми часто перекручуємо Писання, кажучи: «Усе, що не робиться, на краще». Але тут є дві умови: на добре все допомагає тим, хто любить Бога й покликаний Його постановою. І якщо дотримуєтеся цих умов, то зможете разом із Павлом сказати: «І знаємо…» Якщо ж це не стане стовпом нашого духовного життя, нас буде штормити, хитати з боку в бік, бо не завжди розуміємо й правильно оцінюємо ту ситуацію, в якій опиняємося.

Коли в одного мого знайомого помирала дружина, він часто телефонував мені, повідомляв про погіршення її стану й чекав від мене слів підбадьорення. Зрештою я відчув, що вже сказав усе, що міг, і під час чергового дзвінка відповів тому чоловікові: «Я вже все, що міг, тобі сказав. А тепер, як папуга, буду повторювати лише одне: «У Бога є для тебе благодать, щоб ти міг знести всі ці випробування! І я буду молитися, щоб ти щодня глибше пізнавав її могутність».

Перебувайте в Христі

У Посланні до филип’ян апостол Павло пише: «…щоб знайтися в Нім не з власною праведністю… але з тією, що з віри в Христа» (Фил.3:9). Знайти праведність у Ньому означає бути єдиним з Богом. У Посланні до галатів сказано: «І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив і видав за мене Самого Себе» (Гал.2:20).

Я закликаю всіх християн стати одним цілим із Господом, але на Його умовах, а не на власних. На своїх умовах ви не зможете досягнути цієї єдності.

Важливо не просто бути в єдності з Богом. Важливо заглибитися й уподібнитися до Нього. Для цього ми повинні «пізнати Його й силу Його воскресення, та участь у муках Його, уподоблюючись Його смерті, аби досягнути воскресення з мертвих» (Фил.3:10). І наша віра має будуватися «не в мудрості людській, але в силі Божій!» (1Кор.2:5), у явленні Його чудес і знамен. Тому не бійтеся звертатися до Бога й молитися за це. Не бійтеся взяти піст на день чи кілька днів, щоб отримати відповідь від Бога.

Віра без явлення Божої сили — це кульгава віра. Звісно, не варто вдаватися у крайності й шукати лише чудес та знамень. Але в житті ми обов’язково стикаємося з моментами, коли повинна явитися Божа сила. І це неймовірно підбадьорює й дає сили рухатися в Богові, уподібнюватися до Нього й бути єдиним із Ним.

Будьте готові платити ціну за Христа та Його правду. Бо це дасть вам право досягнути воскресіння з мертвих. «Знаємо бо, — пише апостол Павло, — коли земний мешкальний намет наш зруйнується, то маємо будівлю від Бога на небі, дім нерукотворний та вічний. Тому то й зідхаємо, бажаючи приодягтися будівлею нашою, що з неба» (2Кор.5:1-2).

Не маючи цієї надії, ми часто зітхаємо, коли наш намет руйнується, і просимо, щоб Бог ще продовжив життя. А Павло зітхає, ще будучи здоровим і повним сили, бо розуміє, що те, що чекає нас у небесах, значно більше за те, що ми маємо тут, на землі.

Тому вподібнюйтеся Христу, бачачи явлення сили Його. Не бійтеся стати й частиною Його страждань — і будьте проваджені небом.

Не спиняйтеся в зростанні

«Браття, я себе не вважаю, що я досягнув, — пише апостол Павло. — Та тільки, забуваючи те, що позаду, і спішачи до того, що попереду, я женусь до мети за нагородою високого поклику Божого в Христі Ісусі» (Фил.3:13-14).

Якщо апостол вважав себе таким, що ще не досягнув, то тим більше ми повинні відчувати потребу в русі вперед. Хай це стане основним усвідомленням, яке дасть нам змогу розвиватися й не спинятися в духовному зростанні.

Та я хочу піти ще далі, закликавши: не просто ніколи не спиняйтеся, але біжіть так, щоб отримати нагороду. «Хіба ви не знаєте, що ті, хто на перегонах біжить, усі біжать, але нагороду приймає один? Біжіть так, щоб одержали ви!» (1Кор.9:24). І в наступних рядках Послання до коринтян дано принципи, які допоможуть отримати нагороду. Для цього треба впокоряти себе й працювати з повною самовіддачею.

Це ті духовні рішення, які прийняв апостол Павло, це ті духовні величини, які вимірювали його сутність і зробили його таким, яким ми його бачимо. Він не покладався на себе, прагнув пізнавати Господа, перебувати в Ньому. Він не вважав себе таким, що вже досягнув, і поривався до поставленої мети, щоб отримати нагороди високого поклику. Хай це буде не просто у вашому розумі, а й у ваших устах, коли ви розмовляєте з Богом у молитві, і у вашому серці, коли ви стикаєтеся з різними життєвими обставинами. Ставте Боже на перше місце, впокорюйте себе перед Ним і служіть Йому з повною віддачею. Плануйте й втілюйте плани не лише щодо тілесного, а й щодо того, що служить на збудування вашої духовної людини, щоб бути благословенними в житті.

Олександр ОЗЕРУГА

"Благовісник", 1,2019