Хрещення вогнем

Убивча байдужість

Проходив же там якийсь самарянин… і, побачивши, змилосердився.
Лк.10:33

Світ вразив інцидент, який трапився в 12 жовтня 2011 року в китайському місті Фошань (далі — цитати із книги Евана Озноса «Вік амбіцій. Багатство, істина та віра в новому Китаї» на «Bird in Flight»). У той день Цу Фейфей забрала свою маленьку донечку з ясел і повернулася з нею додому в «Місто техніки». Фошань — торгове місто з великими ринками під відкритим небом, «Місто техніки» — один із них. Ринок становить собою лабіринт із прилавків площею 400 га і має постійне населення 30000 чоловік. Тут продають електроінструменти, хімікати, кабелі, ланцюги… А Цу Фейфей із чоловіком Ван Чічан мали магазинчик із веселою назвою «Щасливий млинок кулькопідшипників, що приносить багатство» й жили з двома своїми дітьми в кімнаті прямо над ним. Висота стелі в цьому приміщенні ледве дозволяла випростатися дорослій людині.

Їхньою першою дитиною був хлопчик Ван Шуо. Після народження дівчинки подружжю довелося сплатити штраф за другу дитину. Ван Юе усі називали Крихіткою Юеюе, що означає «радість». Повернувшись із ясел, Цу піднялася на гору, щоб зняти білизну, а її дворічна дочка гралася внизу. Коли матір повернулася, дочка зникла. Цу подумала, що дитина пішла до сусідів і стала її шукати.

Але Крихітка Юеюе не пішла до сусідів. Вона перелізла через поріг і невдовзі опинилася за кілька кварталів від дому. Пізніше весь світ побачить картинку, яку зафіксувала камера спостереження: о 17:25 дівчинка виходить на дорогу, не помітивши мікроавтобуса. Він переїжджає її переднім і заднім колесом і їде далі. За сім хвилин повз дитину байдуже проходять близько двох десятків людей, перш ніж літня жінка Чень Сянмей, збиральниця сміття, підбігає до Юе й викликає швидку.

Побачивши відеозапис, журналісти стали розшукувати тих, хто виявися настільки черствим. Власник магазину охоронного обладнання розповів, що працював із паперами, а дружина готувала вечерю: «Я чув плач дитини, але навіть не замислився над цим…» Чоловік на мотоциклі, який явно об’їхав збиту дівчинку, сказав тільки: «Я не помітив її!» Він повторив це 10 разів. Те саме сказав і власник магазину водогінного обладнання, який на відеозаписі підходить до дівчинки і, оглянувши її, швидко вертається назад у приміщення.

У чому причина такої поведінки? Щоб зрозуміти це, потрібно розглянути ще один випадок, який трапився в Китаї в жовтні 2006 року. У м. Нанкін літня жінка впала на автобусній зупинці. Хлопець на ім’я Пен Юй зупинився, щоб допомогти їй добратися до лікарні. Але, прийшовши до тями, постраждала звинуватила в своєму падінні рятівника, і суд примусив його виплатити їй більш ніж $7000 компенсації. Вирок опирався не на докази, а на дивну логіку: Пен ніколи б не допоміг, якби не мав почуття вини! Іншими словами, якщо ти допомагаєш, значить, ти й призвів до цього інциденту… Цей прецедент, який спочатку став сенсацією, згодом повторився з багатьма іншими людьми.

Майже всі, хто пройшов повз Крихітку Юеюе, переконували, що нічого не бачили… Окрім Лінь Цінфей, яка гуляла з дочкою. Жінка розповіла журналістам: «Вона плакала дуже слабким голосом… Біля входу в магазин стояв чоловік. Я запитала, чия це дитина. Він відповів, що не знає. Моя дочка сказала: «Та дівчинка вся в крові!» Я злякалася. Ніхто не наважувався доторкнутися до неї… То як могла я?»

Крихітка Юеюе померла через 9 днів у лікарні. Ху Дзюню, чоловік, який її збив, теж має дружину й дочку. Він здався поліції, коли усвідомив свою провину, побачивши запис по телебаченню. Чоловік розповів, що відчув легкий поштовх, але вирішив, що під колеса потрапило ганчір’я або картонна коробка. «По даху машини барабанив дощ, і я не почув крику дитини», — сказав він. Ху визнали винним у ненавмисному убивстві й засудили до двох із половиною років позбавлення волі. Через кілька тижнів після смерті Юе влада Шеньчжень першою в Китаї на законодавчому рівні захистила «добрих самарян», переклавши обов’язок доведення злочину на обвинувача й установивши покарання за неправдивий донос…

Між кригою й полум’ям

А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе зі Своїх уст...
Об.3:16

Звертаючись до лаодикійської церкви, Ісус Христос вказує на найгірший стан, у якому тільки може знаходитися християнин. Між добром і злом є нейтральність, між любов’ю й ненавистю є байдужість… І ось ця теплота, виявляється, навіть гірша за холод, вона викликає в Бога нудоту. Хтось сказав, що гарно написати біографію про видатну людину може той, хто щиро нею захоплюється, або той, хто щиро її ненавидить. Не можна якісно проповідувати Ісуса Христа, будучи теплим.

Ісус Христос простягнув руку до хворої. За мить біль зник. Жінка випросталась і вдихнула на повні груди. Кожний подих наповняв її новим смаком життя й невимовною радістю! Та раділи не всі... Очі начальника синагоги палали гнівом: «Є шість днів, коли працювати належить, приходьте тоді та оздоровлюйтеся!» Паралізованій жінці не пощастило з днем тижня. В суботу було табу не лише на роботу, але й на милосердя. Думаєте, це поодинокий випадок? Перш ніж Ісус Христос зцілив сухорукого чоловіка, він поставив його посередині й запитав присутніх: «У суботу годиться робити добре чи робити лихе, життя зберегти чи погубити?» Вся синагога мовчала. Вони не зробили нічого поганого. Вони просто мовчали — не сказали ні «так», ні «ні». І саме оце мовчання розгнівало й засмутило Божого Сина. Бруно Ясенський писав: «Не бійся ворогів — у найгіршому випадку вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів — у найгіршому випадку вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих — вони не вбивають і не зраджують, але тільки з їхньої мовчазної згоди існує на землі зрада й убивство». А хіба й самого Ісуса Христа розп’яли не тому, що більшість — мовчали?

«Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи. Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, нелюбовні, запеклі, осудливі, нестримливі, жорстокі, ненависники добра, зрадники, нахабні, бундючні, що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога, вони мають вигляд благочестя, але сили його відреклися. Відвертайсь від таких!» Такими словами апостол Павло застерігав молодого Тимофія. І це він говорив про християн! Під впливом жорстокості, яку бачимо довкола, у нас «холоне любов», і навіть «добрі самаряни» часом перетворюються на «левитів» і «фарисеїв». Тепла церква — як не дуже солона сіль, як ліхтарик, у якому сіла батарейка. Як лікарня, де тільки співчувають хворим, але не лікують їх. Як їдальня, де подають меню й гарно розповідають про страви, яких ніхто не готує й не подає. Як штучні квіти — не в’януть, але й не пахнуть.

Пам’ятаю один випадок. Це було років 10 тому. Якось на автобусній зупинці до мене підійшов бездомний чоловік. Там було багато людей, але він чомусь звернувся саме до мене. Зазвичай у такі моменти почуваєшся ніяково… Мені довелося себе пересилити, щоб купити чоловікові (здається, його звали Сергій) хліб і почати з ним розмову. Дізнавшись про обставини, у яких він опинився, я запропонував поїхати на реабілітацію. Домовилися зустрітися наступного дня о 8 годині ранку. Яким був мій жах, коли, прокинувшись, я усвідомив, що проспав. Будильник не спрацював чи я його не почув… Одним словом, на місце зустрічі добрався на добрих півгодини пізніше. Пам’ятаю, як довго кружляв майданом, зазираючи в провулки, надіючись побачити вчорашнього знайомого, але дарма. Чомусь відчував величезну відповідальність за те, щоб допомогти цій людині. І сумління пекло від того, що з моєї вини він може втратити хоч якийсь шанс на зміни. «Господи, зроби так, щоб він був тут, щоб він не пішов», — крутилося в голові… І він з’явився — вийшов з-за рогу й привітно замахав рукою. Виявляється, чекав ще з сьомої години… Поступово, приходячи до тями від радості, повів його на зупинку… І тут я раптом усвідомив, що в такому одязі він просто не може зайти в маршрутку. На чоловіку були брудні светр і штани, капці на босу ногу — і це при досить холодній погоді. Що робити? Вести додому й переодягнути? Серце стиснулося, коли я уявив обличчя батьків, які побачать на порозі нас із безхатьком. Але виходу не було… Батько був на роботі. Мама без зайвих слів пішла готувати Сергію їсти. Я підшукав щось підходяще з одягу. Через півгодини ми вже прямували на автостанцію. Так-от, до чого це я… Дуже добре пам’ятаю момент, коли я йшов поряд із цим чоловіком: мені чомусь стало так добре, що аж хотілося плакати. Було відчуття, що ось тут, поруч зі мною, йде не бездомний, якого ми щойно переодягнули з лахміття, а Сам Ісус Христос. І зловив себе на думці, що на жодному натхненному богослужінні я такого не відчував.

Після того епізоду я відчув у собі зміни. Зокрема, раптом став помічати людей у потребах. Деякі з них, як виявилося, завжди були в мене під носом, але я їх чомусь раніше не бачив. Ніби Божий біль за життя цих людей поселився в моєму серці. Напевно, саме цей біль привів мене набагато пізніше в служіння безпритульним, у якому перебуваю дотепер.

Вогонь Божих мрій

Я хрищу вас водою, але йде ось Потужніший за мене… Він христитиме вас Святим Духом й огнем!
Лк.3:16

Хрещення вогнем найчастіше трактується як страждання, через які Бог проводить людину, випробовуючи її, очищуючи. Але, на мою думку, страждання мають набагато глибшу ціль, ніж просто перевірити на міцність та звільнити від домішок. У кінці всіх випробувань Йов сказав: «Тільки послухом уха я чув був про Тебе, а тепер моє око ось бачить Тебе...» Я вірю, що через земні страждання Бог відкриває людині Себе, дає відчути Власний біль, зрозуміти Свої почуття. Адже, щоб по справжньому когось пізнати, потрібно походити в його чоботях, пережити те, що й він. Звичайно, декотрі, навіть проходячи через «пустелю», нічого з неї не виносять, крім нарікань та оплакування самих себе. Але багато хто стає іншим, ніж був до цього. У вогні випробувань людина отримує шанс бути хрещеною вогнем Божих мрій!

У мого товариша Руслана Бараша через все обличчя проходить шрам. Він народився з невеликою пухлиною на щоці, завбільшки з родимку. Через деякий час вона стала рости. Ця сім’я пройшла через випробування довжиною в довгі роки. Лікування в Києві, направлення в Німеччину, пошук грошей, молитви церков… Урешті решт, приїхавши на чергову операцію після довгих зборів коштів, батьки почули: «Ви приїхали надто пізно, пухлина дійшла до ока, і ми не зможемо його врятувати!» Не один раз, слухаючи його свідчення, я ставив одне й те ж запитання: «Боже, Ти — Всемогутній! Ти все-таки зупинив цю пухлину! Але чому Ти не міг цього зробити раніше? Господи, чому попри всі молитви відповідь часто так довго не приходить — і Ти продовжуєш уводити нас у біль?!»

«Осія, візьми собі жінку-блудницю, покохай її!» Як же так, Господи? Для чого відкривати серце тій, яка обов’язково зрадить? Щоб пророкові говорити від імені Бога, потрібно відчувати серце Бога — Того, Який полюбив Ізраїль, знаючи, скільки разів він Йому зрадить із чужими богами. Тільки побачивши одного разу кохану жінку з іншим, можна пропустити через себе Божі почуття до Свого народу…

«Чи це ти, що непокоїш Ізраїля?» Перш ніж вийти на гору Кармел супроти жреців Ваала, пророк Ілля три роки провів на самоті при потоці Керіт. Він відчув на власній шкурі, що означає — бути чужим серед своїх, отримати клеймо «ворог народу» від тих, кому щиро служив. Неможливо любити, як любить Бог, якщо не страждаєш, як страждає Бог… І коли Ілля зрештою заговорив до натовпу — це були не просто слова, це було насправді полум’яне послання від залишеного й зрадженого Бога.

«Чи ти думаєш убити мене, як убив був єгиптянина?» Люди не сприйняли Мойсея, коли він став діяти під впливом людських емоцій. Уже тоді йому боліло за народ, але він ще не знав Божого серця. Всевишній провів свого майбутнього служителя шляхом, на якому той звідав небезпеку переслідування, гіркоту вигнання та турботу пастуха. А коли повернувся — зумів повести за собою народ як «найлагідніший муж».

Так було й у житті Івана Хрестителя. Пустеля, сарана, дикий мед — не найкомфортніші умови. Але, пройшовши саме такий шлях, він міг проповідувати з силою — так, що всі його слухали й навіть опоненти не могли нічого заперечити. Іван заплатив за це ціну.

«Дуже розлютився я, — аж на смерть!» Коли щось втрачаємо — це теж урок від Бога. Йона — якраз один із тих пророків, який не відразу робив висновки з пережитих випробувань. Як же йому не хотілося проповідувати ворогам-ніневітянам! І навіть перебування в череві риби не змінило його ставлення. Як Йона розчарувався, коли Господь помилував грішне місто! Той випадок, коли зрозуміти серце Небесного Батька людині заважають власні принципи, а можливо й рани й образи. Але Бог не зупиняється, Він посилає Йоні затінок, потім забирає його — і на такому простому прикладі пояснює, наскільки цінні для Нього люди, які навіть «не вміють розрізняти правиці своєї від своєї лівиці».

«Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув?.. Прокололи руки та ноги мої… Насміхаються, головою хитають… Про шату мою кидають жереб…» Як, гадаєте, де Давид міг отримати таке точне пророцтво страждань Божого Сина? Чи відпочиваючи в царських палатах на ложі зі слонової кості? Однозначно, що ні, навпаки — у ті важкі моменти, коли зраджували друзі, коли вороги чатували на його душу, коли був на волосину від смерті…

Одного разу я запитав себе: «Чи готовий ти до серйозного служіння?» Мова не про хобі, про яке згадують, коли є час. А про справу, якої не можеш не робити — хворий чи здоровий, в настрої чи без настрою… «Чи готовий ти жити в Його болі?» Засинати й прокидатися з ним, думати про нього, не жаліти часу, не здаватися під тиском перешкод… «Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісака… і принеси його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі». Для мене це досі одне з найбільш незрозумілих місць Біблії. Але тут неможливо не побачити аналогії з тим, що відбулося на Голгофі. І мені здається, що Авраам названий батьком усіх віруючих саме тому, що через біль і страждання зміг так близько пізнати Бога, Який через багато століть віддасть на смерть Свого Єдинородного Улюбленого Сина! Але він не побоявся піти в цей біль. Коли приходять страждання, ми підсвідомо тікаємо від них. Але так Божих думок не пізнати… Я досі іноді запитую себе: «Мені потрібен Бог для спокійного життя, чи я буду одним із тих, хто піде у вогонь, аби пізнати Його серце?»

Дмитро Довбуш

"Благовісник", 1,2019