По Його слідах…

…Отже, проповідь плавно підійшла до кінця. Містер Максвелл закрив своєю великою Біблією текст виголошеної промови й уже збирався сісти, а квартет, навпаки, був готовий встати, щоб виконати заключний гімн: «Усе для Христа, усе для Христа, душі спасенної всі сили...» — як раптом усю паству стривожив чоловічий голос, який долинув ззаду, звідкись із найдальших рядів під галереєю. У наступну мить із тіні виринула постать незнайомого чоловіка. Він ішов по середньому проході церковної зали.

Перш ніж ошелешені прихожани змогли скласти хоч якесь уявлення про те, що відбувається, чоловік досягнув відкритого простору перед кафедрою. Тут він повернувся обличчям до аудиторії.

— Я думав із того самого моменту, як прийшов сюди, — ці слова були сказані ще під галереєю, і він повторив їх, — щоб сказати хоч слово перед закриттям служби. Ні, я не п'яний і не божевільний, і цілком нешкідливий, але якщо я помру, а ймовірно, що це трапиться через кілька днів, то мені хотілося б відчути наостанок задоволення від думки, що я сказав своє слово в такому місці, як це, та ще й перед такою кількістю народу.

Генрі Максвелл не встиг сісти на своє місце й стояв, обіпершись на кафедру й дивлячись зверху вниз на незнайомця. Це був той самий гість, що приходив до нього в п'ятницю: той же брудний обірваний молодий чоловік із зовнішністю жебрака. Він і тут обома руками тримав свій вицвілий капелюх — схоже, це його улюблений жест. Він був неголеним, волосся виглядало скуйовдженим і нечесаним. Малоймовірно, що хто-небудь, подібний до нього, коли-небудь стояв перед аудиторією «Першої церкви», та ще й біля вівтаря. Було цілком звичним зустріти таких людей на вулиці або поблизу залізничних майстерень. Так, такий люд зазвичай вештається вулицями туди-сюди. Але щоб волоцюга зайшов до церкви — це майже нечувана річ!

Ні в манері говорити, ні в самому тоні незнайомця не було нічого образливого. Він не був збудженим і говорив тихим, але виразним голосом. Стоячи за кафедрою, хоча і втративши дар мови від подиву з того, що відбувається, містер Максвелл раптом подумав, що певним чином дії незнайомця нагадують йому одну людину, яку він одного разу бачив уві сні — вона так само ходила й говорила…

Ніхто з присутніх у залі не зробив жодного руху, щоб зупинити незнайомця або якось перервати його. Можливо, на зміну першому шоку від його раптової появи прийшло щире нерозуміння, як краще вчинити в такій ситуації. Як би там не було, він говорив, немов і не здогадуючись, що його можуть зупинити, і не турбувався про свій незвичайний вигляд, яким порушував благопристойність служіння «Першої церкви». А обличчя проповідника за кафедрою з кожною миттю ставало все більш блідим і сумним. Але й він не зробив жодної спроби, щоб зупинити самозванця, і всі присутні сиділи в глухій тиші. Ще одне обличчя — обличчя Рейчел Уінслоу — виглядало дуже блідим: вона зосереджено дивилася з хору вниз на фігуру жебрака з потертим капелюхом. Утім, її обличчя було чудовим за будь-яких обставин. Під тиском моменту (а інцидент був дійсно нечуваний) воно було таким виразним, ніби якийсь художник вмістив його в огненну раму.

— Ні, я не якийсь волоцюга, хоча ніколи не чув, щоб у вченні Ісуса йшлося про те, що одні бродяги менш заслуговують на спасіння, ніж інші. Ви теж не чули? — Він поставив запитання так природно, ніби все зібрання було невеликим біблійним класом. Прибулець зробив невелику паузу, і важко закашлявся. Потім продовжив:

— Я втратив роботу десять місяців тому. А працюю найманим друкарем. Нові лінотипні машини, без сумніву, — прекрасний винахід, але я знаю шістьох чоловіків, які наважилися закінчити своє життя самогубством протягом одного року саме через ці машини. Звичайно ж, я не звинувачую видавництва за те, що вони купують ці верстати. Але як тоді людям заробляти? Так, знаю, я навчився тільки одному ремеслу — і це все, що я вмію робити. Поневірявся по всій країні, намагаючись щось знайти. Але таких, як я — безліч. Я не скаржуся, хіба це скарги? Просто наводжу факти. Але поки сидів ось тут під галереєю, то все думав, чи є те, що ви називаєте «йти за Христом», тим, чого Він навчав? Що Він мав на увазі, коли сказав: «Іди за Мною»?! Ось пастор сказав, — він повернувся й подивився вгору на кафедру, — що учневі Ісуса необхідно йти по слідах Його й що ці «сліди» або кроки — «слухняність, віра, любов і наслідування». Однак я не чув пояснення, що це все означає, особливо щодо останнього кроку. Що ви, християни, маєте на увазі, коли кажете «ходити по слідах Ісуса»? Три дні я поневірявся цим містом у пошуках роботи. І за весь цей час ні від кого не почув жодного слова співчуття або розради, за винятком вашого пастора, який сказав, що йому дуже шкода, і який висловив надію, що мені вдасться знайти якусь роботу. Я думаю, це тому, що ви так часто були обдуреними професійними пройдисвітами, що втратили інтерес до будь-яких бідняків. Я нікого не звинувачую, ні-ні! Просто констатую факти. Звичайно, я розумію, що ви не можете кинути всі свої справи й шукати роботу для таких людей, як я. Та я й не прошу вас цього робити… Але не дає мені спокою питання: що ж означає «йти за Ісусом»? Що ви маєте на увазі, коли співаєте: «Я з Ним, я з Ним, я з Ним пройду весь шлях»? Чи маєте ви на увазі, що страждаєте і, зрікаючись себе, намагаєтеся спасти людство, яке страждає і йде до погибелі — що, як я розумію, робив Ісус? Що ви маєте на увазі, говорячи про це? Я бачив безліч людей на грані загибелі. Я знаю, що в цьому місті, у такому ж становищі, як я, знаходяться не менше п'яти сотень чоловіків. У більшості з них є сім'ї. Моя дружина померла чотири місяці тому. Я радий, що її страждання закінчилися. Моя маленька дочка залишилася з сім’єю знайомого друкаря, поки я не знайду роботу. Ось що мене бентежить: я бачу багато християн, які живуть у розкоші й співають: «Хрест, Ісусе, свій беру я; все лишивши, слідом йду...» — і згадую, як моя дружина вмирала в одному з прибуткових будинків Нью-Йорка, задихаючись від браку повітря й просячи Господа забрати до Себе й нашу маленьку донечку теж. Я, зрозуміло, не очікую, що ви, люди, можете запобігти кожній смерті від голоду, від нестачі нормального харчування й задушливого повітря багатоквартирного прибуткового будинку, але що ж тоді означає «наслідувати Ісуса»? Я так розумію, що багато християн — власники прибуткових будинків. Господар того будинку, у якому помирала моя дружина, — член церкви. І я не знаю, чи правильно він розуміє, що це таке — «пройти за Ісусом весь шлях» і чи його слідування за Господом правильне в цьому разі? Я чув, як одного вечора на одному з молитовних зібрань люди співали: «Все для Христа, все для Христа, душі спасенної всі сили, Всі помисли і всі діяння, всі дні, до самої могили...» І думав, сидячи на сходах церкви: що вони хочуть сказати? Мені чомусь здається, що у світі багатьох проблем просто не було б, якби всі, хто співає такі пісні, замислилися й стали жити згідно з цими словами. Ну, напевно, я чогось не розумію… Але як би вчинив Ісус? Чи це ви маєте на увазі, коли кажете: «Йти Його слідами»? Мені часом здається, що в людей у великих церквах є все: і хороший одяг, і красиві будинки, у яких вони живуть, і гроші, щоб витрачати на будь-яку розкіш, а влітку вони можуть виїжджати на відпочинок. А ось люди поза церквою — їх же тисячі, ви розумієте — вони тисячами вмирають у прибуткових будинках, бродять вулицями в пошуках роботи й знати не знають, що таке піаніно або картина на стіні у власному домі! Вони так і проводять ціле життя — в нужді, пияцтві й гріху...

Раптом чоловік різко зігнувся, похитнувшись у напрямку столу для причастя. Його закопчена рука вхопилася за край чистої скатертини, а капелюх упав на килим біля ніг. Зал захвилювався. Доктор Вест підвівся зі свого місця на лаві, а вся публіка завмерла, зануривши церкву в цілковиту тишу. Жоден голос, жоден рух не наважувся її порушити. Зблідлий чоловік прикрив очі вільною рукою й без жодного попередження важко впав обличчям на підлогу, витягнувшись на весь зріст у проході.

Пастор Генрі Максвелл поспішно сказав:

— Будемо вважати наше служіння закінченим.

Він швидко вийшов з-за кафедри й першим став на коліна перед лежачим незнайомцем. Всі в залі піднялися зі своїх місць, проходи між лавами заповнилися людьми. Доктор Вест заспокоїв людей, сказавши, що чоловік живий, лише знепритомнів. «Швидше за все, проблеми із серцем», — неголосно промовив він, допомагаючи перенести чоловіка в кабінет пастора...

Уривок із книги Чарльза Шелдона «По Його слідах» («In His Steps»)

"Благовісник", 1,2019