Віра та життя

Круїзний менталітет, або Натхнення на борту корабля

Уявіть собі два величезних океанських кораблі.

Перший — розкішний лайнер. Пункт призначення — хороше проведення часу. Може, корабель йде в тропічні широти чи вирушає в кругосвітню подорож, може, йде на Аляску чи Багами. Це не головне.

Для пасажирів на борту цього судна існує одне правило — усе, що вони роблять у цій подорожі, кожна дія, всі відносини й усі думки, кожен вчинок і все, що вони кажуть та відчувають, підкоряється єдиній директиві — це подорож ради себе коханого.

Тому пасажири поводяться відповідно. У перший день вони сплять допізна, потім неспішно йдуть у ресторан на сніданок і там насолоджуються їжею стільки, скільки хочуть. Потім бредуть до басейну, намазують тіло кремом для загару й невдовзі на шезлонгах засинають. Прокинувшись, вони розуміють, що зголодніли, плескають у долоні, щоб офіціант приніс їм напої та легкі закуски. Обід перетворюється в ще одне розкішне застілля. До вечері вони отримують чергову порцію легких закусок і знову дрімають — розкішне життя, коли ти можеш робити все, що хочеш. І коли ввечері світло в театрі пригашують, щоб ознаменувати початок неймовірного видовища класу «люкс», пасажири насолоджуються й розуміють, що їм хочеться чогось іще. Після театру їх чекає чергове святкування в ресторані корабля. Потім усі вирушають спати. Якщо раптом хтось прокинеться посеред ночі, то на кораблі всю ніч відкриті закусочні з великим асортиментом витончених страв. Якщо пасажирам не подобається музика, адміністратор одразу ж її змінить. Якщо треба поправити навіс від сонця, про це потурбується член команди. Якщо потрібно збити подушку, це зробить хтось із покоївок.

І так триватиме день за днем.

А в кінці цієї подорожі в пасажирів виробляється круїзний менталітет. Вони звикли їсти стільки, скільки хочуть і коли хочуть. У їхньому розумінні «нормальне» життя включає в себе постійне споживання їжі протягом дня, лежаче положення й розваги. У них сформувалося ставлення до себе, як до об’єкта цілодобової турботи, коли все обертається тільки довкола них. Якщо щось пасажирам не подобається, вони скаржаться.

Чому? Тому що це їхнє право. Тому що на цьому кораблі є лише одне правило — все ради себе коханого.

Порівняйте ситуацію на цьому судні з ситуацією на іншому — військовому авіаносці. Цей корабель вирушає з конкретним завданням, щоб привезти продукти харчування й медикаменти, щоб надати захист чи підтримку людям, які мають потребу в цьому.

Члени екіпажу на цьому кораблі отримали лише одну інструкцію. Будь-яка діяльність, будь-які стосунки, кожна думка й кожна їхня дія підкоряються лише одній директиві — це подорож, яка звершується заради великої місії.

Члени екіпажу реагують на це відповідним чином. Час сну в них передбачливо розрахований. Вони їдять, щоб отримати достатньо енергії для виконання свого завдання, вони беруть участь як індивідуальні особистості та як одна команда в завданні, яке допоможе реалізувати покликання кожного. Ніхто їх не обслуговує — вони беруть відповідальність за виконання всіх необхідних справ на себе ради здійснення свого завдання. Звичайно, у них є можливість відпочивати. Але навіть відпочинок у них осмислений. Вони відпочивають, щоб освіжити мозок і тіло, щоб повернутися до завдання з новою енергією й усвідомленням мети.

У кінці подорожі члени команди оглядаються на добре виконану справу. Вони гордяться тим, що жили з ентузіазмом, корисно й енергійно. Вони переживають відчуття завершеності та осмисленості. Вони оцінюють подорож не за власними забаганками (сподобалося їм чи ні), а за виконанням своєї місії (чи змогли вони звершити те, що задумали).

Ось що я хотіла сказати за допомогою цих двох прикладів. Деякі з нас живуть так, ніби потрапили на круїзне судно. Ви скаржитеся й ображаєтеся, байдикуєте й страждаєте від відчуття беззмістовності. Подорож, яку ви обрали, робить вас ще більш нещасними.

Я бачу таке ставлення в багатьох місцях: роботодавці невдоволені працівниками, у церковних громадах стаються розколи, у сім’ях хворіють і впадають у депресію, шлюби розпадаються, члени родини завдають болю один одному, окремі люди не бачать перед собою ніякої мети й доходять до відчаю — і все це через круїзний менталітет і звичку «все тільки для мене», яка його супроводжує.

Про це м’яко й делікатно казати неможливо. Якщо ваше життя характеризується круїзним менталітетом, значить, настав час вашому круїзу закінчитися. Час пересісти на інший корабель. Є інший корабель, і він іде на виконання місії. Це військовий авіаносець.

Щоб зійти на борт цього корабля, потрібно, щоб ви захотіли покинути судно, на якому перебували до сьогодні. Ви зможете зробити це, коли по-справжньому побачите й зрозумієте руйнівну природу круїзного менталітету.

Однією з найсерйозніших проблем в круїзному менталітеті є той факт, що він завдає величезної шкоди вашим емоціям. Круїзний менталітет прагне догодити тільки вашим почуттям. Він ставить лише одне питання: чого ти хочеш? І ви фільтруєте всі обставини через відчуття свого права на те, щоб вас обслуговували. Ви оцінюєте світ через свій менталітет, який запитує: чи подобається мені те, що я відчуваю? Дозволивши почуттям керувати життям, ви виконуєте найбільш руйнівну справу свого життя. У самих почуттях немає нічого поганого, але ними завжди треба керувати з мудрістю та істиною Слова Божого. Біблія встановлює чіткі стандарти за допомогою повелінь, закликів і попереджень, щоб ми знали, як жити правильно.

У Євангелії від Матвія ми знаходимо один з таких закликів — поставити Христа на перше місце: «Шукайте ж найперше Царства Божого й правди його, а все це вам додасться». Ніхто з нас не може зацарювати на престолі свого життя, тільки Бог. Любов до Бога всього всесвіту стає нашою першою й основною метою. Любов до інших людей, створених за образом Бога, стає супровідним результатом першої мети.

У тому й полягає наше покликання — передусім шукати Христа та Його Царства. Тільки коли Христос займе перше, пріоритетне місце в нашому житті, усе решта також збалансується.

Але як перейти з одного судна на інше? Як можна перейти на корабель з місією? Як залишити позаду життя, згідно з яким усе існує заради вас?

Відповідь полягає в одному — станьте натхненням для інших.

Можливо, думка про те, щоб надихати інших людей, для вас несподівана. Ви не знаєте, як це зробити і з чого почати. У Першому посланні апостола Івана нам запропоновано деякі практичні підказки: «Ми з того пізнали любов, що душу Свою Він поклав був за нас. І ми мусимо класти душі за братів! А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому? Діточки, любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою!» (3:16-18). Для надання підтримки передусім потрібно збагачуватися любов’ю до Христа. Усе більше дізнаючись про характер та служіння Ісуса Христа, ви вже не зможете не йти за Ним.

Фраза «покласти душу» може звучати страхітливо. Коли вашим життям керують почуття, ви зробите будь-що, але не покладете душу ні за кого, бо ваша основна мета полягає в задоволенні своїх почуттів. Коли ви йдете за покликом Христа й думаєте про потреби інших людей, ви постійно запитуєте: «Що я можу зробити для цієї людини?» А потім дієте відповідно до цієї потреби.

Покласти душу свою за когось означає, що ви вирішуєте проблеми цієї людини, страждаєте її болем так, начебто це ваш біль. Якщо хтось щось потребує, допоможіть цій людині, чим можете. Достаток, згаданий в процитованому Посланні (1Ів. 3:17), може включати в себе будь-які речі чи послуги. Це можуть бути їжа, одяг, житло, засіб пересування, медикаменти, медична допомога чи перукарські послуги, а також ваш час.
Натхнення та підтримка — щось більше, ніж матеріальна допомога, і можуть виражатися в духовній допомозі. У своїй книзі спікер та телеведуча Таммі Малтбі розповідає про випадок, коли Бог спонукав її надихнути людину, якої вона не знала.

Одного разу Таммі стояла в черзі до каси супермаркету, коли її увагу привернула молода жінка, яка стояла попереду. На перший погляд у них не могло бути нічого спільного. На її тілі в різних місцях був пірсинг. Волосся пофарбоване в різні кольори. Її руки, ноги та шию прикрашало татуювання.

Єдине, що їх об’єднувало, це те, що в цієї жінки була маленька дитина, у якої явно був поганий настрій. Дитина репетувала. Молода мати виглядала стомленою. Вона перебирала продукти в кошику, намагаючись зрозуміти, що може купити, а що доведеться залишити.

Таммі подивилася на цю жінку очима Святого Духа й побачила серце, яке потребує підбадьорення. Таммі заговорила з нею, спочатку трохи хвилюючись. Вона стала розпитувати жінку про малюка й узяла його на руки, поки мама підходила до каси.

Після того нічого особливого не відбулося. Дві жінки побалакали, поки черга рухалася до каси. Таммі сказала, що її дитина просто чудова. Потім мама забрала свого малюка й пішла. Таммі розрахувалася й рушила до своєї машини.

Та раптом невідомо звідки з’явилася ця жінка. Вона підбігла до Таммі й сказала: «Я хочу вам подякувати. Ваші слова стали для мене найбільшим підбадьоренням за все моє життя!»

За все життя? Серце Таммі стиснулося від думки, наскільки важким, напевно, було життя цієї жінки. Вона зраділа, що Бог використав її в цій конкретній потребі й дозволив їй стати втіленням Його любові та натхнення для цієї молодої жінки. Таммі обняла молоду маму й прошепотіла їй на вухо ще декілька слів підбадьорення.

Один маленький вчинок, коли вона просто заговорила з молодою жінкою в черзі, зробив так багато. Таммі не могла собі навіть уявити цього. Для неї цей випадок також став свого роду натхненням.

Діяти словом і ділом — ось істинний зміст підбадьорення. Тому підніміться на весь ріст, але вже не з круїзним менталітетом. Прийміть рішення бути безкорисним, щоб захотіти надихати інших людей.

Якщо ви встали й підтримали когось, то отримаєте від цього великі переваги. Зійдіть на борт корабля, що прямує з місією любові, і чекайте, що у вашому житті почнуть відбуватися дивовижні зміни.

Керол ЛЬЮЇС

"Благовісник", 3,2015