COVID-19: «Цю ситуацію допустив Господь не на шкоду, а на благо»

Фраза «2020 рік був дуже непростим» стала уже банальною. Її повторювали вже сотні разів. Але, з іншого боку, це таки правда. Пандемія вплинула практично на усі сфери суспільства. Не стала винятком і духовна. Церкви змушені були на ходу шукати шляхи вирішення проблем, про які раніше і не здогадувалися.

Ми звернулися з цього приводу до деяких служителів УЦХВЄ, зокрема керівників департаментів, із проханням розповісти про ситуацію у ввірених їм служіннях.

Михайло Паночко, старший єпископ УЦХВЄ.

— Як вплинула у 2020 році ситуація з коронавірусом на церкви? Які негативи та позитиви принесла пандемія?
— Я переконаний, що цю ситуацію допустив Господь не на шкоду, а на благо, хоча звучить це трохи незвично й дещо нетрадиційно. Бо знаємо, «що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (Рим.8:28). Ситуація у світі така, що Бог допускає певні обставини, щоб зупинити розпусту та беззаконня, які поширюються в суспільстві. Ця пандемія стала, так би мовити, випробувальним моментом нашої віри, наших стосунків із Богом. Особисто для мене в духовному аспекті вона шкоди не принесла. Навпаки, була можливість більше заглибитися в Слово Боже, більше молитися — і це, я вважаю, має приносити благословення.

Статистика, яку ми чуємо на останніх щорічних обласних конференціях, вказує на позитив у кількісному рості наших церков.

Звичайно, це випробування похитнуло багатьох віруючих — і це також Бог допустив, щоб перевірити нашу будівлю, як і на чому ми будуємо. Бо коли все спокійно, тихо, ми іноді віддаляємося від Господа, іноді байдужі, ліниві, перебуваємо в суєті.

Отже, мій погляд на пандемію — вона мала б посприяти благословенню віруючих людей, щоб під іншим кутом подивилися на ці виклики.

Якщо говорити про мінуси, то це відхід у вічність наших братів-служителів, пасторів, єпископів, членів їхніх родин, членів церков. Нам жаль, що так сталося, але так вирішило небо.

— Чи є небезпека, що перехід церков в онлайн негативно вплине на віруючих? Як знайти баланс між вимогами карантину та проведенням традиційних богослужінь?
— Щодо переходу на онлайн служіння, то це був такий момент, щоб віруючі та церкви скористалися можливостями, про які за всі попередні тисячоліття ніхто навіть подумати не міг: що можна бути вдома й слухати та дивитися зібрання. З’явився серйозний поштовх до того, щоб більше скористатися сучасними технологіями, які сьогодні потужно працюють у світі. Але це має бути більше на тимчасовій основі, ніби ми забігли перекусити в «Макдональс». Це тимчасовий формат, доки поліпшиться ситуація. Це допомогло братам та церквам, змусило їх більше уваги звернути на новітні технології, яких раніше не визнавали, щоб використати на благо й не казати: «А нам того не треба...» Як це було раніше: з недовірою, критикою та навіть забороною ставилися до велосипедів, машин, телевізорів, інтернету.

Але! Онлайн не замінить нам справжньої спільності в реальному зібранні, яка має свою ціль, силу та збудування. Тимчасово цей формат можна використовувати, але обов’язково відновлювати живі богослужіння згідно з Писанням.

Онлайн має і зворотній бік. Можна зайти на один сайт, на другий, одне зібрання, друге, третє… Можна так наслухатися, що в голові та в серці, як кажуть у народі, будуть «горох та капуста». Різні церкви, різні проповідники, різні пророки, наслухався і про 666, і про другий прихід Христа, про дати і ознаки; той пророкує що треба виїжджати, той — приїжджати, хтось прогнозує щось страшне… Цей другий зворотний бік інтернет-проповідництва наповнений серйозними ризиками. Треба мати духовний досвід, внутрішню інтуїцію від духа Святого, щоб не захоплюватися тим, що не будує. «Піднебіння має смак», — каже народна мудрість. Не їжте все підряд, заглиблюйтеся в Писання. Молитва й Боже Слово допоможуть нам розібратися в потоках інформації. Тоді ми зможемо бачити, що нам на користь, а що маніпуляція та шкода, що є Боже, а що людське.

— Проблема 2020 року перейшла у 2021 рік, тож які першочергові завдання у зв’язку з цим ви ставите перед собою як служителем церкви?
— Стратегія й на цей рік незмінна: Христове доручення — євангелізація, євангелізація і ще раз євангелізація. Це має бути стратегією кожної церкви: свідчити людям, підкріплюючи свою проповідь добрими вчинками, зокрема й у соціальній праці: допомогти нужденним та страждаючим. Такі своєрідні два весла: свідчення й конкретна допомога.

Після євангелізації другим стратегічним завданням є душеопікунство людей, які прийшли в церкву. Виховувати їх, зрощувати духовно, щоб вони від немовлят виростали в зрілих християн, стали, як казав апостол Павло, «вкорінені й збудовані на Ньому, зміцнені в вірі, збагачуючись у ній з подякою» (Кол.2:7). А для цього ми можемо використовувати всі засоби, як традиційні, так і сучасні технічні надбання. Я зареєструвався в Інстаграмі не тому, що мені немає що робити, а щоб через міні-проповіді, звернення сіяти в людські серця добре, розумне й вічне.

І третє: донести до всіх членів церкви, сформувати думку, що вони всі важливі й цінні в справі євангелізації. Не тільки пресвітер, диякони та лідери окремих служінь, а весь людський ресурс має бути залученим до справи Великого доручення. Для цього потрібна мудрість та бачення служителів. Крім того, віруючі повинні орієнтуватися, у якому часі ми живемо, правильно реагувати на всі виклики: економічні, соціальні, політичні. Не стояти осторонь, як дехто аргументує: «Ми громадяни неба! Тут на земні нам немає що робити». Ми громадяни неба, але живемо на землі. Ісус не лише проповідував про Царство Небесне, але й бачив хворих та змучених гріхом, годував хлібом, благословляв діток, навчав щодо практичного життя. Не можна, йдучи в небо, відмежуватися від людей. Ми в небо йдемо через служіння людям. Ми маємо впливати на всі сфери життя, «осолюючи» та освітлюючи їх. Інакше тоді в чому наша роль? Заховатися в домі молитви й проповідувати один одному, сперечаючись, хто з нас мудріший? Я буваю у вищих сферах суспільства, спілкуюся з представниками влади, бізнесу й бачу, що їм також особливо потрібний Господь.

Лариса Мурах, завідувачка департаменту дитячого служіння

— Дитяче служіння чи не найбільш із усіх служінь вимагає безпосереднього, живого спілкування дітей із дорослими та один із одним: чи в недільній школі, чи в дитячих таборах. Як карантинні вимоги щодо обмеження спілкування відбилися на цьому служінні? Як департамент адаптував свої програми та заплановані заходи до нових умов і чи довелося від чогось відмовитися?
— Карантин приніс багато змін у наші плани — як позитивних, так і негативних. Почнемо говорити про позитивні зміни: завдяки карантину вчителі та діти освоїли нові технології: Viber, Telegram, Zoom, Googleroom та інші й працюють через них із учнями. Спілкування відбувається через різні гаджети не тільки з дітьми, але й із батьками. Праця через інтернет допомагає ефективніше організовувати уроки з дітьми, бо не потрібно їхати, йти, а все на місці — потрібно лишень вийти на зв’язок із вчителем. Діти слухають тему, відповідають на запитання, вивчають напам’ять та розповідають учителеві тематичний вірш із Біблії і виконують завдання. Учні НШ виконують різні квести, грають в ігри та звершують спільні молитви з класом.

З’явилися нові методи роботи з дітьми: діти отримують завдання через вайбер-групу, виконують його та записують відповідь на нього й надсилають учителю НШ (недільної школи). Також у класі назначали день і час для спільної молитви, і кожна дитина повинна вдома помолитися та поставити «+», а якщо не помолилася, то «–». Коли вчитель бачить, що хтось із дітей не молиться з ними, то дзвонить до батьків, щоб дізнатися, чому так. Тож батьки можуть бути постійно задіяними в навчальному процесі дітей.

Але тут маємо й багато мінусів. Адже не в усіх дітей є інтернет, також не в усіх є гаджет, щоб його використовувати в навчанні. Особливо це стосується сільських дітей, багатодітних сімей. Проблема в тому, що коли в сім’ях по п’ятеро чи семеро учнів, а вдома немає електронних засобів, то вони і не мають на чому працювати та навчатися.

Важко працювати з дітьми, якщо вони з неблагополучних і незабезпечених сімей. Тому що коли їм і купиш якийсь гаджет, то він в їхній сім’ї обміняється на те, що вони вважають більш потрібним.

Недобре те, що вчителі не мають живого спілкування з учнями. Щоб дитину розвивати та навчати, потрібно бачити її та спрямовувати в правильному напрямку, розвивати її таланти. Через дистанційне навчання ми не зможемо підготувати дитину до професійної діяльності, бо тут потрібні не тільки слухання й вивчення матеріалу, але й практика зі спеціалістами та можливість поставити запитання вчителю і отримати відповіді.

На мою думку, дистанційне навчання гальмує розвиток сучасної молоді. Проводячи цілий день за ком­п’ютером, діти не рухаються, тож не розвиваються нормально фізично. Дітям обов’язково потрібно мати час для руху: біг, вправи, ігри, фізична праця сприяють їхньому фізичному розвитку. Особливо це стосується міських дітей.

Ще одна з проблем, що дехто з вчителів не вивчає нові технології щодо роботи з учнями і відповідно усувається з навчального процесу.

До того ж ми не змогли проводити євангелізації для дітей у громадських місцях, християнські табори та дитячі майданчики. Правда, були винятки, і при деяких церквах вони проводилися для обмеженого кола дітей. Багато ж батьків були проти зустрічей та загальних виїздів дітей, бо боялися вірусу.

— Як плани департаменту на 2021 рік?
— Заплановано роботу на новий рік під девізом: «Нам потрібно навчитися жити та служити під час карантину». Склали річний план департаменту за назвою: «Передати естафету». Його мета — виховувати серед дітей та підлітків лідерів і залучати їх до служіння в церкві. Для цього плануємо проводити конференції, семінари, навчання працівників департаменту в двох варіантах — А і Б. Варіант А — якщо не буде карантину, то ми працюємо реально, та варіант Б — під час карантину використовуємо нові технології, щоб працювати зі співробітниками та дітьми через інтернет.

Також ми підготували онлайн навчання для вчителів недільної школи. Уже майже сформована платформа для навчання, і ми розпочнемо новий спосіб підготовки вчителів НШ. Переваги в тому, що кожен студент зможе ознайомитися з умовами навчання та зареєструватися й пройти цей курс самостійно, щоб отримати сертифікат вчителя НШ для служіння в церкві.

Плануємо створити інтернет-ресурс із християнськими матеріалами для навчання, які можуть використовувати вчителі НШ на уроці, а також батьки. Розвиваємо Інстаграм-сторінку департаменту та щопонеділка о 22-ій годині через Zoom проводимо загальну молитву за розвиток служіння дітям та підліткам в УЦХВЄ.

Віктор Вознюк, завідувач департаменту освіти УЦХВЄ

— COVID-19 приніс зміни в наше життя. Як вплинув він на роботу Департаменту освіти Української Церкви Християн Віри Євангельської, на освіту загалом?
— Звісно, слова, які характеризують непростий 2020 рік, — це карантин, пандемія, COVID-19. Пандемія вплинула на всі сфери: на економіку, на духовний зміст нашого життя, на його якість. У тому числі й на освіту. По-перше, пандемія змінила формат освіти на цілій планеті. З офлайну ми перейшли в онлайн. Люди стали звикати до цього. Викладачі, яким теж непросто, втратили спілкування, живий зворотний зв’язок. Спочатку було потрясіння, шок. Сподівалися, що це швидко мине. Але згодом зрозуміли, що до цього потрібно звикати. У християнському контексті освіти також. Звичайно, ми мали онлайн наради, зустрічі з керівниками навчальних закладів.
COVID-19 вплинув на освітній процес. Важко ще оцінити цей вплив. Нова реальність завжди вносить корективи. І коли людина потрапляє в цю реальність, отримує досвід. Оскільки я представляю християнську освіту, то хочу зауважити, що сам формат освіти потрібно змінювати, щоб наша освіта не була вузькою, але практичною й гнучкою в будь-який реаліях — чи офлайн, чи онлайн. Але, щоб її запропонувати на освітньому ринку, потрібно, щоб вона була зрозуміла для абітурієнтів. Ми тепер націлені на ці зміни.

— Якими досягненнями може похвалитися департамент освіти у 2020 році?
— Планів у нас було набагато більше. Усі зауважують, що із запланованого мало зроблено. Але я не хочу бути песимістом, бо в департаменті освіти ми маємо певні зрушення — і частину проектів реалізовано. Ми мали зустріч із керівниками областей у смт Затока Одеської області, на якій проаналізували працю й дещо запланували на майбутнє. Літературний конкурс ім. Джона Буньяна розширив свої можливості, бо в минулі роки ми мали тільки одну номінацію, а в цьому році аж три. Мобілізувалися також і наші навчальні заклади на духовному освітньому ринку. Цей новий досвід, я вірю, дуже корисний. Якщо коротко сказати, то понад 50% того, що ми запланували, все ж таки виконали попри пандемію.

— А чому не вдалось зробити інше? Які причини?
— Багато проектів потребували офлайн-зустрічей. Наприклад, була ідея послужити жінкам у проекті відновлення «Жінка 31-го рівня». Ми, служителі, думаємо про чоловіків. Дбаємо про те, щоб служіння, у якому залучені чоловіки, розвивалося. А жінки залишаються осторонь. Тож мали провести кілька зустрічей у горах, щоб послужити нашим сестрам. Однак цього не вдалося зробити через відомий карантин, на жаль.

— Що корисного ви відкрили для себе під час COVID-19?
— Було чимало часу для роздумів. Якось, їдучи в автомобілі, я слухав аудіокнигу, у якій ішлося, що одна з найбагатших людей на планеті виділяє дві-три години на тиждень, щоб роздумувати. Мене це зачепило. Роздумувати над чим? Над своїм життям, над планами, над тим, як далі рухатися. Бо ж коли все біжить уперед, усі біжать і ти біжиш поруч – тоді непросто.

— До чого ж ви прийшли?
— До того, що час для розмірковувань — це плюс. Був час весною працювати в Інстаграмі, було проведено чимало прямих ефірів. Були великі аудиторії, до тисячі людей. Це був хороший час, але він пройшов. Що було не корисним? Мабуть, те, що ти на міці, менше рухаєшся, десь беруться зайві кілограми, але ми намагалися гуляти с дружиною, друзями, виїжджали в ліс. Тоді згадав, як я давно не був у лісі. Постійно — справи, семінари, конференції. Можливо, Бог зробив паузу, щоб ми відпочили.

Це був час серйозних викликів. Довелося консультувати людей, бо була істерія. Захворіти коронавірусом — як вирок. Це так люди сприймали, дуже боялися. І я боявся. Хтось сказав, що безстрашна людина не та, яка ніколи не боїться, а та, яка між своїм страхом і надією на Бога вибирає надію на Бога. Багато служителів стояло на передовій, щоб підтримувати людей.

В’ячеслав Когут, завідувач департаменту соціального служіння УЦХВЄ

Карантин вніс серйозні корективи у служіння в місцях позбавлення волі. Ми спочатку з розумінням поставилися до ситуації, бо бачили цю паніку, розгубленість, невизначеність. Коли на свободі були перевантажені лікарні, лікарі не до кінця знали, що робити, то усі розуміли, що коли covid прийде у місця позбавлення волі, ці люди будуть приречені. Коли ж рахунок пішов на місяці, коли бачимо, що всі (лікарі, вчителі, персонал), окрім священнослужителів, мають туди доступ, ми підняли питання і нашої присутності. Зараз ведемо перемовини на рівні міністерства, шукаємо алгоритми проведення душеопікунської роботи капеланів в умовах карантину.

Офіцери кажуть, що атмосфера за той час дуже змінилася в гірший бік. Персонал нам повідомляє, що є ситуації кричущі. Особлива проблема у лікарнях за колючим дротом. Зі Львова дзвонив офіцер говорив про людей, які смертельно хворі, яким залишилися лічені дні чи тижні, і вони це розуміють. І до них немає доступу священнослужителів, які б могли прийняти сповідь, помолитися, щоб в’язні могли спокійно перейти у вічність.

Карантин карантином, але ми зараз боремося, щоб не порушувалося право людей щодо вільного віросповідування.

P.S. Коли номер уже готувався до здачі в друкарню, надійшло таке повідомлення.

23 лютого 2021 року у приміщенні Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України відбулося засідання для узгодження порядку відновлення душпастирської опіки у пенітенціарній системі. Представники Церков і Релігійних організацій у Душпастирській раді при Міністерстві юстиції обговорили з керівництвом Департаменту теми взаємодії та відповідальності сторін щодо функціонування душпастирства у складних умовах карантину.

У результаті, від 24 лютого 2021 року надано дозвіл на проведення заходів душпастирської опіки в установах виконання кримінальних покарань і попереднього ув’язнення «за умови їх проведення не більше двох разів на тиждень із загальною чисельністю учасників одного заходу не більше 10 осіб, з яких одна особа — священнослужитель (капелан), уповноважений релігійними організаціями».

Проведення заходів душпастирської опіки будуть відбуватися виключно за умови використання капеланами засобів індивідуального захисту та відсутності у них на момент побачення ознак інфікування ГРВІ.

На нараді було прийнято рішення надіслати листа від Душпастирської ради до профільного заступника Міністра юстиції України, який курує діяльність Департаменту публічного права Мінюсту з метою створення робочої групи для підготовки підзаконного акту (Положення про капеланство і заходи душпастирської опіки у пенітенціарній системі України). Його завдання — унормовувати порядок організації служіння священнослужителів (капеланів), відповідальності сторін та усі форми взаємодії, які включатимуть працю для потреб не лише ув’язнених, а і персоналу в рамках законодавства України.

"Благовісник", 1,2021