Благовісник

У який час ми живемо?

«Пророцтво про Думу. До мене кричить із Сеїру: Стороже, яка пора ночі? Стороже, яка пора ночі? А сторож сказав: Настав ранок, а все ж іще ніч. Якщо ви питатимете, то питайте та знову прийдіть!» (Iс.21:11,12).
«А це те, що пророк Йоіль передрік: І буде останніми днями, говорить Господь: Я виллю від Духа Свого на всяке тіло, і будуть пророкувати сини ваші та ваші доньки, юнаки ж ваші бачити будуть видіння, а старим вашим сни будуть снитися. І на рабів Моїх і на рабинь Моїх за тих днів Я також виллю від Духа Свого, і пророкувати вони будуть!» (Дiї 2:16-18).

Я дякую Богу за той час, у якому Він призначив мені жити. Саме так говорить Євангелія: «Він визначає часи й межі існування» людини на землі. І для вас, і для мене Бог визначив жити в цій місцевості, жити в новій ері — у період Нового Заповіту. Навіть люди, які відстоюють атеїзм, щоразу, як називають певну дату, наприклад, 2019-й рік від Різдва Христового, мусять констатувати Його народження і початок нової ери. Хай Бог нам допоможе цінувати цим часом і можливостями, які Він відкриває.

Наведений уривок з книги Ісаї, власне, ставить запитання, яке й сьогодні часто ставлять перед собою люди: «У який час ми живемо?» І від тої відповіді, яку ми собі даємо, як себе налаштовуємо, залежить наша поведінка, дії й прагнення.

«Стороже, яка пора ночі?» Це насправді важливе запитання. Які події згідно з Біблією тепер відбуваються, до чого потрібно бути готовим? Ми читаємо, досліджуємо, чуємо пророче слово… І тут навіть можна внутрішньо розділитися. Тому що багато пророцтв попереджають, що прийдуть тяжкі дні, гоніння, і ми налаштовуємо себе на це. Але є й інші пророцтва — що в Україну прийде благословення, велика свобода, широкі можливості, що саме тут Господь підніме місіонерів, які понесуть Євангелію далеко за межі країни. Прийнявши це слово, хочеться якось по-новому жити, радіти, планувати своє життя й скеровувати життя своїх дітей так, щоб послужити Богові під час цього пробудження.

«Стороже, яка пора ночі?» Що буде далі? Що буде в Україні, у світі? Тенденції наче не дуже втішні. Так само, звертаючись до Біблії, багато людей схильні акцентувати увагу на Посланні апостола Павла до Тимофія, посланні Петра. Там сказано, що «настануть тяжкі часи». Це знову ж може пригнічувати нас, стримувати від більш активного християнського життя, служіння, благовістя… Адже в часи тяжкі люди самолюбні, горді, самодостатні, грошолюбні… І якщо подивитися праворуч- ліворуч, то доведеться погодитися — справді, все так і є. Ніби якась тінь падає на сьогодення. І нас пригнічує атмосфера темних часів, відступу, занепаду…

Але є й Боже Слово, Святий Дух, які піднімають наш дух. Є й інша ознака останніх днів. І ми про неї добре знаємо. Власне, другий з наведених на початку текстів — це також слово про останній час. Після дня П’ятидесятниці апостол Петро згадує пророцтво Йоіля і каже, що Бог виллє від Свого Духа на всяке тіло. Слава Господу!

Читаючи про події з історії першоапостольської церкви, ми усвідомлюємо, що саме в тих обставинах учням особливо необхідна була сила Святого Духа. Був хороший період у їхньому житті, коли ходили за Ісусом, навчалися від Нього, спостерігали чудеса й знамена й самі їх чинили. Але прийшов момент, коли Ісуса Христа розп’яли. І тут уже людською логікою, людськими силами досягати нелегко. У розпачі, у страху, розгублені, дезорієнтовані… Сумніваються, ховаються за зачиненими дверима, не знають, що далі робити. І саме тоді Бог виконує обітницю, призначену для останніх днів: «Я виллю від Духа Мого!»

Учні переживають П’ятидесят-ницю і, сповнені сили Святого Духа, відновлюються й стверджуються у вірі. Починають сміливо проповідувати Євангелію. Хоча тривожна атмосфера навколо не змінилася. Але отримана Божа сила озброїла їх для служіння і в тих умовах, і в майбутні часи.

Наші дні, справді, не такі й прості. Багато злих людей, непокірних дітей, багато тих, хто насолоджується своїми гріхами. Політично, економічно все нестабільно. Але я дякую Богу за обітницю, проречену Йоілем, яка стосувалася не лише короткого моменту історії, а й навіть сьогодення. Вона належить і нам із вами — Церкві Ісуса Христа. Сьогодні Бог так само може робити нас сильними, щоб ми проповідували Євангелію, незважаючи на навколишні події.

Сьогодні в Україні на фоні багатьох негативних тенденцій є й багато позитивних. Ми констатуємо, що такої свободи щодо благовістя немає практично ніде в Європі. Нехай пізнання Бога, віра на основі Писання та Святий Дух спонукають нас служити, використовувати всі можливості для цього.

Є два складники служіння, над якими я останнім часом багато думаю, — це можливості й потреба. Чи завжди ми матимемо такі можливості, як сьогодні? Мабуть, ні. Церква с. Тинне 10 років підтримувала місіонера на Луганщині, у м. Лутугине. За той час утворилася церква з дев’яти чоловік. Брата-місіонера рукопоклали на пресвітерське служіння. Кожній наверненій людині він радів по-дитячому. Ми вкладали туди фінанси, заготовляли продукти, планували поїздки, підтримували в служінні. Тепер це територія ЛНР. І якого б великого бажання ми не мали, більше не можемо туди поїхати. Чому? Змінилися обставини, обмежилися можливості. Територія закрита. Більше того — сам місіонер змушений був усе лишити й забрати сім’ю на Рівненщину. Ще вчора, коли двері були відчинені, ми іноді не мали бажання їхати — завжди знаходилися причини. А сьогодні й хотіли б, а не можна.

Я навчався в Мирогощі, тому Дубенщина мені знайома й близька. Часто цікавлюся, як там Дубно, адже провів там чотири роки свого життя. Недавно мені розповіли, що там розформували підліткову колонію. Там були молоді люди, які потребували Євангелії. Брати трохи їздили, проповідували. Але сьогодні ситуація змінилася. Стіни лишилися, але проповідувати немає кому. Вже непотрібно.

Хай Бог благословить, щоб ми не жили в пригніченій атмосфері тяжких часів, а навпаки, щоб сповнялися силою Святого Духа, бачили перед собою великі Божі обітниці, бачили потреби людей і можливості для служіння, для проповіді Євангелії. Адже поки що все, потрібне для цього, ще доступне нам.

Хай Бог допоможе нам зорієнтуватися в часі, у якому живемо. Прикласти зусилля. Блага Вістка є благою тоді, коли її вчасно проголошують для тих, хто на неї чекає. Ми з вами відповідальні саме за наше покоління. Не за тих, хто жив до нас чи житиме після нас. А за тих, хто живе поряд із нами. Проповідувати їм Євангелію — це наш обов’язок перед Богом.

Був цікавий момент, коли будували місце для служіння Богові — скинію (про це розповідає Книга Вихід, 36 розділ). Тоді люди приносили свої пожертви на будівництво, і зрештою стало аж надмір усього, що було потрібно. І Мойсей наказав: «Скажіть людям, що більше не потрібно нести!» Уявіть собі, хтось, можливо, відкладав цю справу на потім: «Завтра занесу, післязавтра занесу…» І коли нарешті приніс, йому кажуть: «Дякуємо, але вже не треба» — «Це ж на святилище!» — «Ні, уже всього досить». Думаю, що певне розчарування переживали ті люди.

Сьогодні час для тебе й мене — усе зробити, що ми можемо, в ім’я Господнє й для Божої слави. Хтось сказав, що «треба їсти, щоб жити, а не жити, щоб їсти». Ми відвідуємо зібрання, читаємо Біблію, сповняємося Святим Духом — не просто так. Ми робимо це для того, щоб жити повноцінним християнським життям, проповідуючи Євангелію.

Скільки праці сьогодні в Україні! Іноді ми себе тішимо тим, що в нас нібито все добре. Але візьмімо тільки Рівненську область: із 1000 населених пунктів у 600 немає євангельської церкви. Це дуже багато. Є потреба і є можливості. Закликаю вас і себе досліджувати Боже слово й бачити ті дорогоцінні Божі обітниці, які стосуються часу, у якому ми живемо. Сповняймося Божою силою й будьмо свідками Ісуса Христа! Уже багато зроблено, але Бог продовжує час благополуччя, свободи, щоб ще більше людей отримали спасіння. Бог продовжує виливати Свою силу, зміцняти нас, тому що хоче, щоб ми й далі працювали.

Олександр Коток

"Благовісник", 3,2020