Благовісник

Церква і політика

Віктор Вознюк: Немало дискусій точилося і точиться сьогодні навколо теми «Церква і політика». 1799 року пастор Джедедая Морзе з нагоди виборів у США виголосив проповідь на основі Пс.10:3 «Як основи зруйновано, що тоді праведний зробить?» У ній він сказав: «Рівень громадянської свободи та політичного і соціального благополуччя, який нині має людство, обумовлений добрим впливом християнства. У міру того, як в країні зменшується справжній вплив християнства через невір’я, спотворення біблійного вчення або нехтування його інституціями, народ віддалятиметься від благословення справжньої свободи і наближатиметься до лиха цілковитого деспотизму». Будемо розбиратися в цих питаннях разом з нашими гостями Олександром Пуршагою, керівником Відділу підприємців церкви ХВЄ Чернівецької області, керівником Департаменту капітального будівництва Чернівецької облдержадміністрації, депутатом міської ради; Олегом Шереметою, дияконом церкви ХВЄ Івано-Франківська, кандидатом медичних наук, координатором Руху реформації, підприємцем, громадським діячем, помічником депутата ВРУ і Олександром Третяком, директором Рівненської духовної семінарії, дияконом церкви ХВЄ, громадським діячем, кандидатом у мери м. Рівне.

Перше питання — щодо визначення поняття. Розкажіть про ваше розуміння слова «політика».

Олександр Третяк: Політика — це мистецтво налагодження стосунків. Мистецтво облаштування повсякдення. Мистецтво комунікації і правильного розподілу сил та ресурсів. Дуже часто слово «політика» стереотипно асоціюється з чимось поганим. Але Любомир Гузар казав, що політика — одна із найвищих форм служіння народу. І ми, християни з активною громадською позицією, повинні вміти служити народу.

Олександр Пуршага: Я в політиці уже більше 10 років. Тож зустрічався з різним ставленням людей. У моєму розумінні, політика — це, перш за все, відповідальність. Для християн — це особлива відповідальність. Ми відповідаємо перед Господом і перед людьми. По-друге, політика — це служіння громади. Особисто я вдячний Богу, що Він дозволив мені бути в цьому служінні.

Олег Шеремета: Додам, що політика також є інструментом впливу, який може використовуватися різними людьми для різних цілей. Для нас як християн це можливість впливу в плані цінностей, проповіді Євангелія.

Віктор Вознюк: Запитання від глядачів: «Чи можуть християни йти в політику?» Якою є ваша аргументація?

Олег Шеремета: Навіть повинні йти. Я не бачу особливої різниці — чи християнин в бізнесі, чи в медицині, чи в освіті, чи в політиці. Це одна зі сфер суспільства, професійної діяльності. І ми як християни маємо бути світлом в усіх сферах.

Олександр Пуршага: Християни повинні бути в політиці, особливо в цей останній час. Хотілося б зламати стереотип, що це «не наша справа». Ми повинні всьому світу показати приклад правильного життя перед Богом. Я працюю з громадою багато років, і, повірте, бачу великі зміни, за які дякую Богу.

Олександр Третяк: Однозначно, ми ратуємо за те, щоб люди з хорошим ціннісно-орієнтаційним фундаментом були на чолі процесів, які відбуваються в суспільстві. Дбати про свою вулицю, про своє місто — це дуже духовна справа. Навіть Біблія закликає: Дбайте про спокій міста».

Віктор Вознюк: Так, якщо подивитися на роботу депутата, то це один в один — дияконське служіння. І хто як не християнин може найкраще його виконувати? Наступне питання: які біблійні герої були політиками свого часу?

Олександр Третяк: Мій улюблений біблійний герой, один із найяскравіших політиків свого часу — Неемія. Черпаю прекрасні приклади з життя та служіння цього благочестивого чоловіка, який стояв на чолі дуже серйозних процесів — відновлення Єрусалиму та всього Ізраїлю. Він поєднав у собі і духовного, і національного лідера.

Олег Шеремета: У мене теж є улюблений біблійний герой-політик — це Йосип. Він пройшов непростий шлях і став другою людиною після фараона у практично найбільшій на той час імперії світу. Для мене це приклад того, як можна впливати, коли йдеш із Богом.

Олександр Пуршага: Можна продовжити список — і Гедеон, і Даниїл, і, мабуть, всі патріархи були політиками. Це люди, в яких потрібно навчатися сучасним політикам.

Віктор Вознюк: Як потрібно відбирати кандидатів у політичну сферу? Який алгоритм? Якими моральними і професійними якостями вони мають володіти?

Олександр Пуршага: Останніми роками багато молодих християн стали цікавитися політикою. З початком передвиборчої кампанії наші брати побігли в різні політичні сили. І це добре, що є бажання. Але з досвіду скажу важливу річ, яку потрібно розуміти. Починаючи свій політичний шлях, я став перед Богом на коліна і просив тільки одної відповіді: чи є це моїм покликанням, чи хоче Бог, аби я йшов цією дорогою, чи зможу я понести цю ношу? І досі шукаю Божої волі в моїй роботі.

Я був депутатом дві каденції — в обласній і міській раді. Ніколи не приховував своєї віри. Хочу сказати, що це велика відповідальність. Люди дивляться на твоє життя, на те, що ти обіцяєш. Прийде час, коли вони запитають. Тому варто добре думати.

Олег Шеремета: Тут тонка грань. Справді, надважливим фактором є професійність — чи маєш ти достатньо знань, вмінь, чи маєш бачення того, що хочеш зробити. Але не менш важливі моральні якості. Адже можна мати хорошу компетенцію, але неправильні моральні цінності, нестабільну нервову систему, нездатність витримати навантаження та відповідальність. І все це, звичайно, має бути підкріплене покликанням.

Олександр Третяк: Згідний, що важливо мати уже прокачані відповідні навички, активність. А також враховувати власні дари і таланти, і служити відповідно до них. Це — запорука успіху.

Віктор Вознюк: Чи можуть служителі йти в політику?

Олександр Третяк: Я вважаю, що кожен випадок потрібно розглядати окремо, враховуючи контекст. Адже в деяких населених пунктах, місцевих громадах чи не найбільшим моральним авторитетом і здібним управлінцем може бути саме служитель церкви. І коли громада просить його зайняти певну посаду, чому він не може відгукнутися?

Є яскраві приклади кількох моїх друзів, які є пасторами церков і водночас головами об’єднаних територіальних громад. І у них чудово виходить це поєднувати. Звичайно, за краще — служителям займатися церквою і зрощувати тих людей, які зможуть представляти громаду в органах місцевого самоврядування. Хорошим прикладом для нас також може бути Джон Візерспун, американський служитель, який зростив президента і віце-президента США, десятки сенаторів, конгресменів, суддів. Служитель може бути більш корисним, коли займається вихованням громади, з якої потім виходять політики.

Тому я вважаю, що потрібно шукати правильний баланс у кожному конкретному випадку. Але як би там не було, сучасний служитель обов’язково має в одній руці тримати Біблію, а в іншій — ранковий випуск газети або планшет зі свіжими новинами, щоб орієнтуватися в суспільній ситуації.

Віктор Вознюк: На жаль, буває така ситуація, що служителі у двох руках тримають планшет, а для Біблії вже місця не лишається. Уточнююче питання: якщо все ж так стається, що пастор стає депутатом, чи має він при цьому передати служіння?

Олександр Пуршага: Депутатський корпус зазвичай складається з різних верств населення. І якщо там буде ще й пастор, це буде великим благословенням для громади. Питання тільки в розподілі часу. У пастора і так багато роботи, а суспільна діяльність вимагає багато зусиль. Якщо він зможе так організувати свій час, щоб паралельно працювати для громади, це буде дуже добре. Тим більше, бувають такі випадки, що, наприклад, майже все село — віруючі. Звичайно, що їхні інтереси мають бути представленні у владі. Тому я сьогодні закликаю до цього при кожній нагоді.

Олег Шеремета: Я все ж схиляюся до думки, що кожен має робити свою роботу. Тобто моральні якості мають поєднуватися з професійними здібностями. Якщо вже ніхто крім пастора не може цим займатися, то я допускаю такий варіант. Але краще ні. Або хай передає служіння. Поєднання двох таких відповідальних посад послаблюватиме роботу в одній чи іншій сфері.

Якщо простежити біблійний контекст, в Старому Заповіті був період, коли народом керували священники. Пізніше люди захотіли царя, і функцією священника стало просто помазати на царство. В наших сучасних реаліях я бачу нестачу саме компетентних кадрів.

Віктор Вознюк: Питання до Олександра Івановича: які небезпеки можуть зустріти християнина в політиці? Зокрема, які важкі рішення вам особисто доводилося приймати?

Олександр Пуршага: Небезпек дуже багато. Наприклад, тобі роблять багато різних пропозицій і потрібно дуже зважено їх розглядати. Якщо хтось думає, що політика — це легко, то глибоко помиляється. Перш ніж прийняти якесь рішення, дуже важливо розуміти, чи є на це Божа воля, молитися за це, мати підтримку церкви. За кожне рішення потрібно буде відповідати. Але, надіючись на Господа, отримуємо від Нього розуміння, як правильно вчинити.

Останні три роки ми активно працювали щодо приведення в порядок з юридичного боку земельних ділянок, на яких побудовані доми молитви, щодо виділення нових земельних ділянок для церков. У таких питаннях завжди стикаєшся зі спротивом, журналісти відразу підхоплюють, і треба правильно реагувати. Нещодавно нам вдалося отримати для церкви кінотеатр «Україна» в самому центрі Чернівців. Заради цього рішення довелося дуже багато попрацювати і поборотися. Це тільки один приклад.

Один служитель мене запитав, чи буду я далі балотуватися. Я думаю над цим питанням, тому що є час прийти і важливо також вчасно піти.

Віктор Вознюк: Олександре Віталійовичу, чи має в духовних навчальних закладах бути предмет або якісь курси, пов’язані з громадською діяльністю?

Олександр Третяк: Я б сказав, що нам потрібно повернутися до витоків і згадати, що найбільш відомі університети — Гарвард, Кембридж, Стенфорд — починали як духовні школи. Наші навчальні заклади однозначно повинні мати в навчальній програмі курси, спрямовані на підвищення громадянської свідомості. До речі, сьогодні Ярослав Лукасік організовує саме такий курс. На Рівненщині він буде реалізовуватися на базі Острозької академії, а також на базі РДСА.

Віктор Вознюк: Олеже Мирославовичу, а як щодо церкви? Чи має бути громадянська мотивація у проповідях, церковному навчанні, щоб люди не були відірваними від суспільного життя, а навпаки?

Олег Шеремета: Я вважаю, що церква, звичайно, не є політичною інституцією. Але вона має конкретні функції. У першу чергу вона покликана навчати біблійним істинам для кожної сфери життя. Біблія регламентує наші цінності, які стосуються освіти, медицини, бізнесу, суспільства і зокрема — політики. Крім того церква покликана мобілізувати і спорядити християн на служіння, знову ж таки — в кожній із цих галузей. Тому, на мою думку, в проповідях повинне бути місце для такої мотивації. Ми покликані впливати на громаду, в якій ми проживаємо. Особливо тепер, коли в суспільстві є особливий запит на моральних і відповідальних людей. І церква повинна підсилити цей мессидж.

Віктор Вознюк: Олександре Івановичу, ми говоримо про моральність і професійність. Що важливіше? Щоб у першу чергу людина була компетентна? Чи головне, щоб була чесна, а по ходу навчиться?

Олександр Пуршага: Потрібен баланс. Людина повинна мати певні професійні навички. Оскільки я за освітою будівельник, то й пішов працювати у відповідну комісію. Там вже вчитися немає часу. Наприклад, брат Олександр, який балотується в мери, я думаю, вже має чітку програму і знає, що він має робити. Якщо він прийде на пост і тільки почне вчитися, то нічого не встигне.

Але я б дуже хотів, щоб усі християни, які стануть депутатами, справді були прикладом, щоб не похитнулися у своїх принципах. Це подвійна відповідальність. Сьогодні є багато випадків, коли християни забувають, хто вони є. А люди запитають.

Віктор Вознюк: Три роки тому ми святкували ювілей Реформації. Олеже Мирославовичу, чи вплинув проект R500 на зміну парадигми щодо стосунків церкви і політики?

Олег Шеремета: Те, що вплинув, безсумнівно. Колосальна праця не пройшла безслідно. Вона має кілька наслідків. По-перше, для певної частини суспільства заходи R500 допомогли сформувати запит на моральних лідерів, розуміння, що тільки на християнських цінностях можна побудувати успішне суспільство. Адже коли люди усвідомлюють свою відповідальність перед Богом, наприклад, на робочому місці, це змінює усі галузі життя.

Проект R500 допоміг також і церкві усвідомити свою відповідальність перед суспільством. Що вона не має бути в стороні, що саме від неї багато залежить. Що християни мають бути ідеологами і управлінцями суспільства. І те, що ми сьогодні бачимо багатьох наших братів і сестер по цілій Україні, які балотуються в органи влади, я вважаю, теж — один із наслідків року Реформації.

Віктор Вознюк: Олександре Віталійовичу, християни ідуть у владу в складі різних політичних сил. Чи правильно це? І як християнам, що підтримують різні політичні сили, вибудовувати взаємоповагу один до одного? Що робити, якщо вказівки керівництва партії розходитимуться з переконаннями?

Олександр Третяк: На відміну від США чи Європи, де давно сформована культура участі християн у політичних процесах, Україна щодо цього ще молода держава. Уже те, що християни йдуть, хай навіть в складі різних політичних партій, це велике зрушення. Звичайно, може бути певна конкуренція, але це не страшно. Головне, щоб кожен розумів своє покликання і ціль, щоб залишалися людьми, які здатні зберігати мир і злагоду. Однозначно, краще, якби у нас була одна, консолідована на основі цінностей, християнських ідей, сила. Можливо, вона виникне в майбутньому.

Людина, яка йде в певній команді, ще на березі має прорахувати всі ризики. Вона має бути політично і духовно зрілою. Я вважаю, що кандидати в депутати, в мери повинні мати своїх духівників, які допомагатимуть зберігати баланс.

Віктор Вознюк: Олександре Івановичу, як, займаючись політикою, не забути про сім’ю? Як правильно збалансувати час?

Олександр Пуршага: Я думаю, що всі ми як християни розуміємо, що сім’я — найважливіше. Я обрав для себе саме такий пріоритет. І хочу сказати, що саме сім’я є великою підтримкою у моїй діяльності. Бог подарував мені чудову дружину, яка підтримує у ті моменти, коли не вдається зберегти правильний баланс.

Коли починається передвиборча агітація, багато людей спекулюють на цій темі, хочуть показати зразкову сім’ю, прописують сімейні питання у своїх програмах. Хотілося б аби християни, які балотуються, показали на власному прикладі — якою має бути християнська сім’я.

Віктор Вознюк: Олеже Мирославовичу, наскільки в політиці важлива командна робота?

Олег Шеремета: Я не маю багато власне політичного досвіду. Але з досвіду ведення бізнесу можу сказати, що без команди досягнути якогось результату надзвичайно складно. Команда — це визначальний фактор — за ким ти йдеш, хто йде за тобою, яка мотивація твоїх спів-працівників, чи можеш ти на них покластися? В Ісуса Христа була команда, де кожен мав свою роль.

Віктор Вознюк: Олександре Віталійовичу, яку мету ви ставите перед собою в разі перемоги на виборах?

Олександр Третяк: Власне, певним апогеєм нашого громадського служіння в Рівному стало формування у християн різних конфесій усвідомлення, що місту потрібні зміни. Багато з них вийшли з нашої команди, яка працювала в рамках R500 та «Всеукраїнського Собору». Наша мета — зробити місто кращим, впливаючи на нього саме євангельськими принципами.

Хочу сказати, що в Рівненській області в цьому політичному сезоні балотуються понад 80 євангельських християн. Четверо з них — у мери міст. Сподіваємося на їхній успіх.

Віктор Вознюк: Питання від глядачів: чи може християнин-політик іти на компроміси заради досягнення благих цілей?

Олександр Пуршага: Компромісу з гріхом бути не може. Ми повинні чітко орієнтуватися за біблійними принципами і з надією на Бога — тільки тоді буде успіх. Я б радив брати в помічники, радники наших служителів, одновірців, які є фахівцями з відповідних напрямків.

Віктор Вознюк: Ще одне запитують: наскільки часто вам доводилося чути критику з приводу політичної діяльності від служителів чи членів церкви?

Олександр Пуршага: Років 7 тому було дуже багато до мене з цього приводу запитань і зауважень. Багато служителів вважали, що цим не потрібно займатися. Але з кожним роком їх ставало все менше. Сьогодні брати і сестри розуміють, служителі благословляють і підтримують.

Олександр Третяк: Мій попередник, засновник Рівненської духовної семінарії Павло Василець розповідав, що в 90-х роках їх мало з церков не виганяли, коли вони мотивували до духовної освіти. Вони були першопрохідцями. Минуло 30 років, і сьогодні практично усі служителі переконані, що без духовного навчального закладу в області — дуже важко.

Так само Олександр Іванович та інші брати у свій час були першопрохідцями у політичній сфері. Ми йдемо за ними. І я переконаний, що ще через 10 років (дай, Боже, швидше), люди в церквах зрозуміють, що без представництва в органах місцевого самоврядування — неможливо. І це буде за замовчуванням.

Олег Шеремета: У нас на Прикарпатті я теж відчуваю себе в цьому питанні першопроходцем. Політична активність християн тут зводилася практично до нуля. І моє служіння, починаючи з року Реформації, було спрямоване на те, щоб змінювати цю думку, говорити з братами, пояснювати, чому це важливо. Я задавав цю дискусію. І зараз ситуація суттєво змінилася.

Віктор Вознюк: На завершення хочу залишити таку ідею для роздумів. Коли говоримо про місце церкви в політиці, важливо розуміти триєдність нашого суспільства. Як людина складається духа, душі й тіла, так суспільство складається з ідеології, політики й економіки. І вони взаємопов’язані. Вплив церкви має бути безпосередньо не на політику чи економіку, а на ідеологію суспільства. І якщо ідеологія буде правильною, то формуватиме правильну політику, а політика — успішну економіку. І буде баланс. Приклад — американське суспільство, яке заклало в основу біблійні принципи.

За матеріалами проекту «Слово Істини»


"Благовісник", 3,2020