Навіщо старатися?

Клайв Льюіс писав: «Складається враження, що Бог ніколи не робить Сам того, що може передоручити Своєму творінню. Він заповідав нам, щоб ми, не поспішаючи й не спотикаючись, робили те, що Він Сам міг би зробити миттєво й безпомилково». Яскравий приклад того — Церква Ісуса Христа, якій Бог доручив являти Божу присутність у світі. Усі наші зусилля — це спроби виконати Боже доручення.

Кожен батько знає, як ризиковано щось доручати дітям; при цьому відчуваєш і радість, і тривогу. Дитина робить перші кроки. Спочатку вона тримається за руку батька, потім відпускає її, потім падає й насилу знову стає на ноги, щоб зробити наступну спробу. Іншого способу навчитися ходити, на жаль, немає.

Безсумнівно, церква не завжди виконує свою місію, робить серйозні помилки, тому що вона складається з людей, які, як завжди, «позбавлені слави Божої». Але Бог пішов на такий ризик. Кожен, хто, приєднуючись до церкви, надіється знайти в ній досконалість, не розуміє, що таке ризик або що таке людина. Так і романтик тільки після одруження дізнається, що шлюб — це лише початок, а не кінець боротьби за любов. Нехай же і кожен християнин зрозуміє, що церква — це тільки початок.

Ігор Стравінський якось написав твір, у якому дуже складна партія скрипки. Після кількох тижнів репетицій соліст підійшов до композитора й сказав, що не може того зіграти. Він старався з усіх сил, але партія занадто хитромудра, можна навіть сказати, неможлива для виконання. Стравінський тоді відповів: «Я розумію. Мені від вас потрібне лише звучання скрипки, яка намагається виконати цю партію». Щось таке, ймовірно, уявляв Собі й Бог, думаючи про церкву.

Ерл Палмер, пастор, який захищав церкву від нападів критиків, які говорили, що в церкві багато лицемірів, церкву переслідують невдачі, церква не схожа на новозавітну модель. Палмер тоді сказав: «Коли шкільний оркестр намагається зіграти Дев’яту симфонію Бетховена, результат завжди неприємний. Я не здивуюся, якщо під час кожного такого виконання старий Людвіг перевертається в труні, незважаючи на свою глухоту. Ви запитаєте: «Навіщо ж намагатися? Навіщо класти на бідних дітлахів непосильний тягар виконання безсмертної Бетховенської симфонії? Та ж навіть Чиказький симфонічний оркестр не може виконати її ідеально!»

Відповім так: «Завдяки грі шкільного оркестру деякі слухачі перший і єдиний раз у житті дізнаються, що Бетховен написав велику Дев’яту симфонію. Хоча гра далека від досконалості, проте для них це єдиний шанс почути Бетховенів шедевр».

Кожен раз, коли я відчуваю якесь невдоволення на богослужінні, мені пригадується порівняння Ерла Палмера. Можливо, нам ніколи не вдасться зіграти свою партію так, як написав її Великий Композитор, але тільки завдяки нашому виконанню ці звуки може почути хоч хто-небудь на землі.

Церква є не для того, щоб розважати, робити людей нерішучими й вразливими, роздувати їхню зарозумілість або сприяти в пошуках друзів. Вона потрібна для того, щоб поклонятися Богові. З багатьох причин я ходжу в церкву. І вже перестав турбуватися про музику, порядок богослужіння та інші деталі, які так дратували мене в період пошуків. Я занадто багато уваги звертав на зовнішні атрибути, забуваючи про глибинний сенс поклоніння. А поклоніння веде до зустрічі з Богом.

Філіп ЯНСІ

Благовісник, 1,2020