Екклесія: церква в суспільстві

Важко починати проповідь із зізнання. А якщо це зізнання в любові, то взагалі складно. Закохався я, як кажуть, по самі вуха! Люблю й не можу інакше. Я не жартую, це хвороба. А закохався я в церкву! В ідею церкви. Адже ніде у світі немає такої організації, про яку було б сказано, що в ній живе «повнота Того, що все всім наповняє!» (Еф.1:23). І я дуже люблю цю церкву!

Я багато їжджу по світі. Бог покликав мене до служіння словом із пророка Ісаї: «…раб Мій пропові­дуватиме народам». А я народився в Північному Казахстані, у селі Райгородок. Раю там не було. Там навіть Раї не було. Там взагалі була нудьга. І з того колгоспу «Остання пристань» Бог покликав мене до служіння. І сьогодні мало лишилося країн, де я ще не був із проповіддю Євангелії. Дуже дякую за це Богу! І коли я порівнюю церкви, які мені вдається відвідати, із Тілом Христовим із Послання до ефесян, то закрадається думка: щось тут не так. Тут описана якась утопія — церква, яка може все! Церква, яка творитиме справи, які творив Христос і навіть більші! Звичайно, можна знайти виправдання, порівняти в глобальному масштабі діяльність усіх церков світу в усі часи з тим, що робив Христос… Завжди можна знайти відмовку, щоб пояснити всі наші проблеми. Але все це дуже пахне людським.

Але де ж тоді та церква? У чому проблема? За даними інституту статистики Джорджа Барни, євангельське християнство на території США зменшилося на 15%. Така ж ситуація в Німеччині, Англії, багатьох країнах Східної Європи. Що відбувається? Про пробудження церкви в силі в нас, у Європі та Америці, і мови ніякої не ведеться. Правда, ми знайшли вихід, у нас тепер новий підхід до пробудження: збираємо віруючих із різних церков в одну велику церкву — такий собі трансфер святих. Скільки тепер таких «стрибунів» — сьогодні він у баптистів, завтра — у п’ятидесятників, післязавтра — у харизматів… І якщо є хороший лідер демагогічного спрямування, здібний захопити публіку, він навколо себе збере людей. Але тільки цей «збирач» зникне, уся його структура розвалиться. Це що, церква?

Де ж та церква, яка насправді є носієм повноти Того, Хто все всім наповняє? Якщо простежити історію, можна дуже ясно побачити, коли саме почався спад євангельського християнства. А він почався близько 150 років тому з так званого новопієтистського руху в Європі. Із того, що люди стали перетлумачувати й по-новому виясняти Святе Письмо. Знаєте, як я це помітив? Десять років тому мене настільки зачепила проблема занепаду церкви, що я пішов у так званий суботній рік. Цілий рік молився, постився, просив Бога показати мені, чому Захід духовно розвалюється. І Бог мені відкрив, указав на уривок із Євангелії від Матвія, 16:18. Там Ісус каже: «Ти — Петро, на цьому камені Я побудую Свою Церкву. І ворота пекла не здолають її». Здається, усе просто й зрозуміло. Це тому, що перекладено на нашу мову. Ми страждаємо від того, що наша термінологія вже давно наповнена змістом, який дуже часто не відповідає закладеному в Біблії. В оригіналі «церква» передається грецьким словом «екклесія». Мало того, що грецька — мова абсолютно язичницького народу, та це ще й «вулична» грецька мова. Освічені греки такою мовою не розмовляли. У грецькій є дуже багато термінів, які описують релігійне середовище, наприклад — «синагога». Але термін «екклесія», якого вжив Ісус Христос, не має до релігійного світу жодного стосунку! Він означав вибраних із народу делегатів для прийняття важливих політичних рішень, вирішення народних проблем. Як так — для позначення Божого народу використати політичний термін? Мені довелося бувати в Ефесі й бачити залишки древньої екклесії — приміщення для парламентських зборів. Потрапити туди могли тільки люди з певним авторитетом та повноваженнями.

Ісус сказав: «Я побудую екклесію!» Саме таку екклесію — яка має вплив на суспільство. Він не будував закритої релігійної спільноти, яка живе лише для себе. Це взагалі не Його ідея! А в новопієтистському русі 150 років тому якраз було прийнято трактування, ніби термін «екклесія» походить від двох слів «ек» і «калео», що означає «збори викликаних». Вони так і казали: «Бог викликав, вирвав нас із цього світу, щоб ми відділилися від нього й готувалися до зустрічі з Нареченим». Ось і готуються… У розумінні новопієтистів, як і багатьох сучасних церков, екклесія — це свого роду вокзал, на якому збираються всі, хто готовий, вирушити на небо. Тому вони й чекають тільки цього, живуть тим днем. І це дуже легко перевірити через молитву. Приїжджаю в церкву, чую, як люди моляться: «Господи, очисти мене, щоб я потрапила в небо!», «…щоб я потрапив у небо!», «Я хочу в небо!» Кажу: «Брати й сестри, помолімося, щоб Господь прямо зараз усіх нас забрав у небо!» Відповідають: «Ну, не сьогодні ж!» До речі, я те саме кажу людям, які створюють проблеми в церкві: «Слухай, ти такий святий, такий чистий, такий правильний! Помолімося, щоби Бог цього ж вечора забрав тебе до Себе! Ти ж хочеш у небо?» — «Ну, хочу… Але чому сьогодні й чому я?..» Голосно, при всіх, із пафосом ми молимося: «Візьми мене до Себе!», а коли до діла: «Я ж недавно дім збудував, машину купив, щойно одружився, тільки-но фірму відкрив, воли купив, Господи, дай ще хоч трошки пожити!»

Ми влаштували спільноту для себе самих і живемо для себе самих. Це настільки стало звичкою, що навіть переїжджаючи в іншу країну, ми не маємо нічого спільного з місцевим населенням. Російські емігранти, наприклад, взагалі не досягають Євангелією німецького населення. І в США вони залишаються серед своїх. Дуже просто це перевірити. Один брат мені каже: «Ми робимо все, щоб наші діти навчилися жити по-нашому!» Я питаю: «А навіщо ви взагалі сюди приїхали? Євангелізувати супермаркети? Хіба ви не повинні благовістити місцевим — американцям, мексиканцям?» Але якщо ми будемо їм проповідувати, вони ж тоді прийдуть у наші церкви, візьмуть заміж наших дочок, у нас з’явиться рідня, можливо, навіть чорношкіра… «Це ж кошмар!» Тоді про кого ми думаємо — про церкву чи про себе? Якщо про себе, то ми послідовники новопієтистського руху — вихідців зі світу, які не хочуть мати з ним нічого спільного й живуть самі по собі. Але Ісус Христос таку церкву взагалі не будував! А якщо Він не будує, значить, ми будуємо щось своє. І ми набудували, і це «своє» щось зовсім не схоже на «Його»!

Якось мене запросили в Україну служити на тему «Як чути Божий голос?» Запросили серйозні брати, які глибоко перейняті духовними питаннями, моляться іншими мовами, пророкують. А Бога не чули? Ну, такого ж не може бути! Приїхав, стали молитися, а вони кричать — один голосніше за іншого. Вирішив послухати, що промовляє сусід — нічого не розібрати… Якщо навіть Бог стане говорити, вони нічого не почують! Що голосніше кричиш, то менше почуєш. Спробуй запам’ятати те, що ти сам накричав! Кажу: «Брати, ми зараз будемо молитися, але нічого не казатимемо. Послухаємо, що Він нам скаже!» Адже молитва — обопільний рух, це комунікація. Людина говорить Богу, а Бог — людині. Потім запитую в присутніх: «Хто що почув?» — «Та щось нічого нема…» То коли шум, значить, є, а коли мовчимо, значить, нема? Чи ми самі себе заганяємо в екстаз?

Ісус Христос ніколи не будуватиме «нашої» церкви. Він будує «Свою» церкву, а це — екклесія. Вона викликана зі світу для того, щоб узяти відповідальність за світ. Ми — посланці Бога на землі! Божий Син сказав: «Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!» (Iв.20:21). Ми послані, як був посланий Він, а Він був посланий спасати, і Його бажання спасти всіх людей на землі! Церква — не випадкове явище. Вона взагалі не для нас — вона для світу! Для світу, який грішить? Якого треба ненавидіти? Якого неможливо любити? З якого ми вийшли? Так. Бог полюбив цей світ, тому Його місія в Христі має силу. Церква, яка не любить світу, не матиме успіху. Звичайно, мова йде не про гріховну систему — її нам любити не можна. Але грецьке слово «космос» («світ») означає, зокрема, Боже творіння, спільноту людей, культуру. Саме їх полюбив Бог і закликає нас до цього. Церква — світло й сіль для світу. Бог не створює підвалу, щоб відмежувати Своїх людей, Він створює Царство Небесне на землі. А це — цілком інша перспектива!

Підкреслює цю думку Ісус Христос, кажучи: «Я побудую Свою екклесію», і далі: «у воротах не буде сидіти пекло». Саме так потрібно перекласти цей текст. Знаєте, що таке ворота? У воротах древніх міст сиділи старійшини, які вершили суд — екклесія. Це було місце прийняття політичних рішень. Якщо будете в Берліні, обов’язково відвідайте Пергамський музей. Під час війни німці вивезли пергамські ворота й навколо них потім відтворили древнє місто. Ці ворота — своєрідний амфітеатр, у якому сиділи мужі з правом голосу. І коли у воротах перебуватиме екклесія Ісуса Христа, там не зможе царювати екклесія пекла, політична партія пекла, та сила, яка несе в суспільство гріх, руйнування. Вона не матиме тоді жодного впливу.

То як із церквою? Коли церква у вільному суспільстві втрачає вплив, вона рано чи пізно загубить саму себе. Вона щезне! Якщо ви мені не вірите, познайомтеся з історією. Де наші церкви в Північній Африці? Адже вся північна Африка була християнською! Де наші церкви на території колишньої Візантійської імперії? Адже століттями там існували великі-великі церкви! Де вони? Чому іслам змістив усе християнство в Казахстані? Як-не-як, але до XIV-XV ст. казахи були християнами! Чому так відбувається? Це що, церква не має сили? Звичайно. Якщо церква перестає бути екклесією, то у воротах запановує пекло! І ті сили, які там займуть місце, зсунуть церкву в підпілля, а потім знищать. Подивіться на Німеччину: президент, окрім законної дружини, живе ще з одною жінкою, мер столиці — гомосексуаліст, а про міністра закордонних справ кажуть, що він «із альтернативним способом життя». Якщо я зроблю заяву проти ЛГБТ, наступного дня всі газети змішають мене з брудом. Де ж церква?

Коли церква перестає впливати й брати на себе відповідальність за суспільство — нищить саму себе. Тому що Христос її не будує. Він будує світло для світу, сіль землі. Він сказав: «Тож ідіть, і навчіть всі народи…» (Мт.28:19). Це ж Велике Доручення! А що ми зробили з цього уривка? «Ідіть і постарайтеся зловити якомога більше людей, затягніть їх у свою общину й зробіть із них таких самих, як ви!» Ні, написано, щоб ми народи (!) зробили учнями Ісуса Христа. А як можна цілий народ зробити учнями? Грецьке слово «етнос» описує соціально-культурний простір. Як зробити із соціально-культурного простору учня, як ввести в суспільство принципи учнівства, принципи християнської етики? Це можливо тільки тоді, коли церква розумітиме свою відповідальність. Що вона існує не просто для самої себе.

Понад десять років тому, зрозумівши цей основний принцип, я заборонив членам церкви по-іншому навіть думати. Я сказав їм: «Ми в нашому місті — найважливіший інститут!» Прийшов до мера й кажу: «Ви без мене не можете! Тому що церква — божественний інститут преображення суспільства. Я молитимуся за вас! Ми не входимо в якусь партію, але без нас партіям буде погано. Я не збираюся йти в мери, але я стоятиму на колінах, щоб ви діяли згідно з біблійними принципами! Ви потребуєте нас». Мер вислухав мене… Напевно, якби я не мав посвідчення доктора, він сприйняв би мене за вивареного до останньої нитки ідіота. Запитує: «Скільки у вас членів церкви?» — «П’ять!» Ми тоді тільки відкрили церкву. «П’ять? І ви хочете відроджувати наше суспільство? У нас дуже погано розвинений регіон! Що ви тут вдієте?» Минулого року це місто вийшло на одне з перших місць за економічним розвитком. І той самий мер, католик, тепер дзвонить до мене й питає: «Слухайте, як у вас там молитовна ніч у п’ятницю? Будете за нас молитися?» — «Так!» — «Ось такі й такі в нас проблеми, будь ласка, моліться!» Так починається відродження — не тільки міста, економіки, соціальних умов, але й людей — вони приходять до Бога! Уже через чотири роки церква виросла до 300 членів. І це не «стрибуни», а представники 32 різних національностей.

Ось приклад. Якось приходить до мене чоловік і каже: «Я родом із Лівії. Я активіст ісламського угрупування Аль-Каїда. Послухав вашу проповідь…» Я вже внутрішньо став прощатися з життям. А він продовжує: «Ви поставили запитання, на яке в мене немає відповіді!» А я тоді сказав у проповіді: «Не розумію мусульман — вони готові на смерть за Аллаха, а він із ними навіть не розмовляє!» І цей чоловік каже: «Це питання не дає мені спокою, спати не можу. Чому так?» Відповідаю: «Розгорніть Коран і прочитайте таку-то суру: «Ніколи Аллах молитву в ім’я грішника слухати не буде». Далі прочитайте таку-то суру: «Магомет сам був великим грішником». Далі — суру таку-то: «Смерть тому, хто скаже, що Іса Месія коли-небудь згрішив». Ось вам і відповідь: я молюся до Бога в ім’я Іси, а ви — в ім’я Магомета». Дивиться на мене… Після того ми дуже багато разів ще зустрічалися, дискутували. Через кілька місяців він знову приїхав і каже: «Усе, я вирішив!» — «Що вирішили?» — «Хочу віддати своє життя Ісі Месії!» — «Добре. Але ви маєте розуміти — якщо ви це зробите, як члена Аль-Каїди вас просто знищать!» Він сміється: «Який ви, християни, дивний народ! Я готовий був за Аллаха, який зі мною не розмовляв, підірватися на бомбі. А тепер я знайшов Бога, який зі мною спілкується! То про що ви говорите?!» Упав на коліна, став плакати, ридати, передав своє життя в Божі руки. А коли піднявся, каже: «Тепер хочу хрещення прийняти!» — «Ну, давай, якось підпільно, щоб ніхто не дізнався…» — «Що? Як «підпільно»? У річці. При всіх. З попереднім анонсом!» Після хрещення Алі зник… Я не знаю, де він. Але переконаний у тому, що зустріну його в небі!

Коли Христос будує — тоді є благословення. Взяти на себе відповідальність за суспільство — це не означає, що завтра ви маєте бути в усіх сферах політики й економіки. Це духовна відповідальність — за місто, за мера, за країну. Ким би не був ваш президент, одного він точно потребує — вас! Тому що ви — екклесія Христа, повнота Того, Хто все всім наповняє. Ми в Німеччині серйозно взялися за трансформацію наших церков. Є програма, за якою ми працюємо з традиційними церквами протягом року. Община проходить цикл суспільної інтеграції. Це шлях екклесії — яка живе місією Бога, шукає Його шляхів, як зробити народи учнями Христа. І що ми пережили в цьому процесі — у всіх церквах на початковому етапі втрачаються люди. Я кажу: «Якщо лишиться 75% після першого року, радійте! Але через два-три роки у вас будуть зовсім інші люди. Ті, які знайшли Христа. І Бог відкриватиме суспільство для Євангелії». За останні роки я бачив безліч таких прикладів.

Кілька місяців тому ми розпочали з нуля працю над новою церквою в одному містечку. Наша команда складалася з дев’яти чоловік. Провели аналіз, розібралися, у чому є потреба. Зокрема, виявили, що є 700 сімей, які не мають змоги годувати власних дітей тричі на день. Майже всі ці проблеми пов’язані з емігрантами. І ніхто про них не піклується. Я пішов у мечеть, познайомився з імамом. Кажу йому: «Коли ти станеш перед Аллахом, і Він тебе запитає про бідних людей твого міста, що ти скажеш?» — «Ой, погано мені буде!» — «У мене те ж саме: «Бо Я голодував був — і не нагодували Мене…» — написано в Євангелії від Матвія!» — «Що ж робити?» — «Пропоную разом відкрити їдальню». — «Але ж християни з мусульманами не спілкуються!» — «Так, але тут у нас спільна проблема! Потрібно взяти на себе відповідальність». І він погодився. Але одна справа — взятися, а інша — де взяти гроші, щоб годувати 700 сімей, коли в тебе 9 членів церкви? Стали молитися. І Бог зробив чудо — справа пішла! Якось приходить до мене імам і каже: «Можеш за мене помолитися? Теща хворіє». Помолився. А він знов і знов просить — то сестра, то дядько хворий. Нарешті кажу йому: «Більше не буду за тебе молитися. Сам молися!» — «Ой, погано, коли я сам. Не чує Аллах…» — «Як же він мене, християнина, чує, а тебе не чує? Щось не так!» І я йому пояснив — так само, як колись Алі. І настав день, коли ми хрестили Ахмеда. Він стояв перед Богом і говорив: «Я молився в ім’я Іси, і раптом Іса відкрився мені, Він прийшов до мене у видінні й спрямував на шлях правди! Як я вдячний Ісі!»

Ісус Христос вивів нас на суспільство, дав попіклуватися про вбогих, і в результаті — навернувся представник мусульманської общини. І не один, а багато. І церква росте! Ми взяли відповідальність за суспільство, а Бог взяв відповідальність за нас. Христос став будувати церкву. І я щоразу радію — три місяці минає, і знову люди приймають хрещення, і Святий Дух наповняє їх з такою силою, якої ми вже давно не бачили.

Бажаю вам стати церквою за новою парадигмою. У цьому разі «нова» — це «стара», першоапостольська. А та, за якою ми живемо, — якраз нова, яку ввели 150 років тому. За якою церкви сьогодні самі себе виживають із території Європи й Північної Америки. Тримайтеся парадигми екклесії. І Бог вас благословить! Ще одне підтвердження цієї парадигми я знайшов у Індії. Там був великий з’їзд лідерів різних конфесій. Тепер у Індії налічується 150 млн. євангельських християн. Ніде у світі немає такого пробудження. І там я зрозумів, що індуси давно зрозуміли секрет апостола Матвія (16:18) і живуть тією первинною першоапостольською енергією. Тому світло Євангелії пронизало їхню країну. У північно-східній Індії є штат, де 95% (!) населення стали баптистами. І якщо ви потрапите в Нагаленд, то будете вражені інтенсивністю духовного життя. Тамтешні служителі розповіли про свою місіонерську діяльність. Кількість нагалендських місіонерів переважає кількість німецьких у більш ніж 25 разів. При тому, що грошей у них немає! Але хіба місія звершується грошима? Хіба Христос будує церкву грошима? І якщо ми хочемо мати благословення, ідімо Його шляхом! Будьмо екклесією Ісуса Христа!

Йоганнес РАЙМЕР

Благовісник, 1,2020