Благовісник

Церква та суспільство

Євангелія в епоху постмодернізму

Ми живемо в період постмодернізму. Постмодернізм — це світоглядно-мистецький напрям мислення, який прийшов у кінці ХХ ст. на зміну модернізму. Які ж визначальні риси постмодерністського мислення? Адже ми маємо бути місіонерами серед людей, багато з яких вже перебувають під його впливом! Ми маємо знати цей світогляд, перш ніж благовістити.

1. Відкидання абсолютної істини. У кожного своя правда, і кожен має право на свою правду. Але євангельське богослов’я покликане утверджувати й проголошувати абсолютну істину, показувати різницю між правдивою вірою й фальшивою релігією! Ми повинні проповідувати не розбавлену Євангелію, а концентровану. Ми повинні піднімати авторитет Святого Писання, а щоб це зробити, потрібно самим у ньому перебувати, любити Слово Боже. Біблія розповідає про Божу істину як про об’єктивну, абсолютну, універсальну, системну. Церква — стовп і підвалина правди! І краще хай нас зненавидять за правду, ніж полюблять за брехню.

2. Бажання людини — понад усе. Та Біблія відкриває, що бажання людини — гріховні й не ведуть до правди. «Тіло бажає противного духові, а дух — противного тілу». Більшість людей сьогодні живуть за тілом.

3. Культ незалежної особистості. Це виявляється в таких фразах: «Я — сам по собі. Я ні від кого не залежу. Я сам собі цар і бог. Я сам знаю, що мені робити».

4. Керування почуттями, а не вірою й розумом. Писання каже: праведний житиме вірою, яка приходить від Слова й живиться Словом. Багато людей звикли пити з розфасовки готових проповідей, відкриттів. Прийдімо до джерела, розгорнімо наші Біблії! Почуття будуть не завжди. На початку свого навернення ти відчуватимеш, як мурашки біжать по спині, ніби Сам Христос стоїть поряд… Але згодом маєш навчитися ходити вірою. Справжній християнин не повинен орієнтуватися на почуття. Спершу віра, знання і розуміння, потім — почуття.

5. Заміна «чеснот» на «цінності». Справа в тому, що цінності змінюються, а чесноти лишаються незмінними. Коли люди поверталися з війни, вони нічого не мали, але їм хотілося жити, боротися. Життя було цінністю. Сьогодні — ніби все є, а скільки самогубств! Життя втратило цінність для багатьох. До того ж «цінності» бувають різні, а чесноти мають цінність у всі часи.

6. Основне — твій потенціал, а не поведінка. Тобто якщо ти професіонал — приходь до церкви, служи, і не важливо, як ти поводишся, які в тебе погляди. Але насправді Богові важливіше те, хто ти є, ніж те, що ти робиш. Ти маєш бути перш за все християнином, потім уже — твої дари, таланти, знання… «Будьте святі, Я бо святий!» — каже Господь. Поняття «святість» складається з двох частин: освячення і посвячення. Освячення — це процес відділення від гріха, а посвячення — це повна віддача себе на служіння Богові. Бог приймає посвячення освяченого серця. Пробудження може прийти тільки через освячення. Служитель має бути прикладом там, де він служить.

7. Стиль важливіший від змісту. Основний наголос ставиться на оформленні, а зміст — занедбаний. Навіть у церкві може вся увага приділятися тому, щоб гарно оформити кафедру тощо… І за тими листочками, кульками, кольорами можна знехтувати головним.

8. Візуалізація Бога й Божих речей. Люди хочуть бачити, і ми ламаємо голову, як їм показати якісь наочні приклади тощо… Але забуваємо, що ми самі — лист, у якому люди мають читати характер і образ Божий.

9. Відсутність персональної відповідальності. Це подібно до того, коли Мойсей затримався на горі, а Аарон зробив для народу золотого тельця. Потім Мойсей запитав його: «Що ти зробив?» Аарон став виправдовуватися, винуватити народ… Він не визнав власної провини, не взяв на себе відповідальності за скоєне.

10. Ситуаційність моралі й норм поведінки. Норми святого життя занижуються, моральні стандарти залежать від ситуації. Бог каже: «Народ Мій має схильність відпадати від мене». Схильність — багаторазове повторення певної дії в поведінці людини, яка проявляється за певних умов. Ми маємо таку погану схильність — відходити від Бога.

11. Життя віртуальне переважає над життям реальним. Люди часто вірять різним фантастичним сюжетам більше, ніж реальним фактам.

12. Легковажне трактування історичних фактів і подій. Кожен перекручує історію на свій лад, як йому вигідно. Те ж саме стосується й Біблії.

13. Іронічність і пародійність. Люди сьогодні захоплюються артистами й коміками, люблять, коли все подається весело. Таких спікерів слухали б хоч цілий день. Але Слово має бути приправлене сіллю!

Хай Бог допоможе нам знайти баланс. Пам’ятаймо, що ми — діти Божі, відкуплені кров’ю Христа. Бог хоче, щоб ми не тільки мали силу в слові, але й у ділах. Тому нам сьогодні найбільше потрібні посвячення й наближення до Бога!

Віталій ЯЦЮК,
старший пресвітер Тернопільського об’єднання ЦХВЄУ

"Благовісник", 3,2015