Роздуми над Словом Божим

Мій патріотизм

Автор: Надія МУДРІЄВСЬКА

Вишиванка, чиста українська мова, нерідко жовто-блакитний прапор у затишному офісі, жваві обговорення політичних процесів у нашій державі. Напевно, саме це більшість людей називають патріотизмом? Хтось, можливо, скаже, що такому в церкві не місце... Я християнка і — патріот. Не ношу вишиванки, на мій сором, мова часто із суржиком, а обговорення дій нашої влади лише псує настрій, тому наша сім'я їх завбачливо обминає. Але я — патріот! Я щемко люблю наших людей, у котрих надто часто сумні очі, практично відсутня будь-яка подоба посмішки, й часто невеселі зітхання з того чи іншого приводу. Мені до болю шкода українців, які вже нікому й нічому не вірять. Які за постійними клопотами та переживаннями перестали помічати шурхіт осіннього листя під ногами, й ніжність перших дотиків сніжинок. Коли ви йдете по вулиці, чи часто вам посміхаються перехожі? Чи часто посміхаєтеся до когось ви? Адже у багатьох — немає надії, немає радості, немає того Духа Утішителя, якого маємо ми, християни. Він у нашому серці, але, на жаль, часто цього не видно, і в наших очах теж не побачиш посмішки…

Моє суб'єктивне визначення патріотизму полягає в тому, щоб, коли заходимо в переповнену маршрутку й зустрічаємося із похмурою неприязню наших розчарованих співвітчизників — посміхнутися, подякувати, сказати таке рідкісне «будь ласка». Адже, правда ж друзі, ми часто, знаючи все Писання, забуваємо про елементарну вихованість… Нерідко згадуємо: «Нехай ніяке погане слово не виходить із ваших уст». Але опускаємося до сленгових «тіпа» і «карочє»? Це нас зовсім не прикрашає. Або ж, йдучи в неділю з богослужіння й натхненно обговорюючи останню проповідь, викидаємо обгортки з-під солодощів, морозива… Нащо кидати їх у смітник, якщо наші вулиці й так брудні? Тоді, виходить, нас теж не обминуло те, що називається безкультур'ям, і ми аж ніяк не любимо тих, хто йдуть за нами…

Мій патріотизм полягає в дії і відповіді на бездіяльність оточуючих. Це — поприбирати в під'їзді будинку, в якому ти живеш. Ну й що, що ніхто цього не робить? Зроби це ти — з любов'ю до своїх співмешканців! Мій патріотизм — це коли у відповідь на грубість не осудиш, а з любов'ю скажеш про Христа й благословиш. Коли, побачивши кривду, несправедливість, обман — не обминеш, як фарисей, а будеш самарянином. А девізом патріотів у вишиванках «моя хата з краю» не будемо керуватися. Мій патріотизм — це підхід із любов'ю до усіх і усього, що нас оточує! Любов у дії — яка починається із себе, зі свого двору, із своїх сусідів і… куди б ти не йшов! Як на мене, патріотизм і християнство – нероздільні. Я вірю, що не великий потік фінансів змінить нашу країну, а маленькі вчинки доброти щодо наших розчарованих й розбитих громадян. Що може змінити нашу Україну більше, аніж любов Христа, яка є найбільшим багатством? Любіть людей навколо своїми ділами, а також будьте прикладом вихованості, порядку й миру!

"Благовісник", 4,2012