Церква та суспільство

Станьмо у проломі за Україну

Автор: Михайло ПАНОЧКО

«Священики її ламають Закона Мого, і зневажають Мої святощі, не розрізняють між святим та несвятим, і не оголошують різниці між нечистим та чистим, від субіт Моїх закривають свої очі. І був Я зневажений серед них» (Єз.22:26).

Це слово перш за все стосується мене. Я не маю на меті кинути на когось тінь, але хочу наголосити на великій відповідальності тих, хто взявся за священицьке служіння.

Дорогі священнослужителі! Не забуваймо дуже важливої істини: ми всі будемо стояти на праведнім Божім суді, і Господь обов'язково запитає нас за те, як ми несли Його Слово, як ми вчили людей, який ми приклад давали тим, кого ми пасли, бо «горе пастухам, які пасуть самі себе» (Єз.34:2). Я вірю, що найбільшу кару понесуть священики, бо вони тримають у руках Божий Закон. Якщо ми самі не живемо як написано, то Писання каже, що «раб той, що знав волю свого господаря, але не приготував, ані не вчинив згідно волі його, буде тяжко побитий» (Лк.12:47).

Роль священика в суспільстві дуже важлива. Перш за все він покликаний вчити людей правди Божої — він представляє інтереси Божі на землі, Він має бути духовним авторитетом, який не дивиться на лице і звання сильних світу цього. Він несе Світло Правди, він наставник і учитель, він турбується про стан отари, яку пасе, він має право і докоряти, і попереджувати людей про небезпеку.

Священики мають першими розуміти духовну ситуацію в Україні і першими стати в проломі за долю нашого краю! Ми зобов'язані пам'ятати велике горе і біль, що перенесла Україна, земля якої рясно полита гіркими слізьми вдів, матерів і сиріт та ріками невинної крові. Мільйони невинно убієнних, що поховані в різних куточках нашого краю і далеко за межами, в ГУЛАГах та сибірських краях. Ми несемо відповідальність, щоб це не повторилося знову. Ми маємо стати в проломі за наш край! Якщо не ми, то хто?

По-друге, Господь докоряє правителям країни: «Князі її в середині її, немов ті вовки, що здобич шматують, щоб розливати кров, щоб губити душі ради користи» (Єз.22:27). Господь, у Якого «влада на небі і на землі» (Мт.28:18) і Котрий є єдиним і законним Управителем Всесвіту, дав у Своєму Слові чітке і ясне визначення головної функції влади земної: «щоб судити справедливо», «підтримувати доброчинця і карати злочинця» (Рим.13:3-4). Якщо земні управителі цього не дотримуються, вони попадають у категорію «хижих вовків», що кров проливають і ради користі гублять душі. За такі дії буде справедливий суд Божий, якого ніхто із князів цього віку не підкупить і не уникне. Обов'язок усіх християн — молитися за владу, «щоб нам проводити тихе і мирне життя у всякій побожності та чистоті» (1Тим.2:1-3).

По-третє, Бог суворо докоряє різним провидцям майбутнього: «А пророки її все замазують болотом, бачать марноту, і чарують собі неправдою, вони кажуть: Так говорить Господь Бог, а Господь не говорив...» (Єз.22:28).
Пророкам належало би стати в проломі за народ, підняти свій голос на захист простих людей, щоб їх оминула загроза винищення за гріхи та беззаконня. Але, на жаль, не знайшлося в тому середовищі людини, яка б жертовно і молитовно зайняла місце заступника.

Який висновок ми можемо зробити, аналізуючи духовну ситуацію в Україні? Невже ми на порозі нових потрясінь і горя? Так! Господь попереджає всіх: і священиків, і тих, хто при владі, і пророків, і простих людей, щоб вони покаялися, повернулися лицем до Бога, до правди, до добра! Господь не хоче карати, Він, як добрий батько, застерігає, попереджає нас, щоб ми звернули з дороги гріха та неправди і стали на стежку істини Божої. Якщо ж і надалі ми будемо глухими й сліпими до Його Слова, до Його любові, то обов'язково гряде суд праведний.

Закликаю всіх людей доброї волі, довірмося Богу і Його Слову! Станьмо у молитві за нашу країну, піднесімо свій голос до неба і просімо милості Божої, щоб простив гріхи й беззаконня українського народу і зберіг нашу країну від усяких катастроф: природних, техногенних, соціальних. Просімо в молитві, щоб Господь дав нам серце чутливе, серце, сповнене жалю та милосердя, яке було в нашого Спасителя, серце, яке реагує на загрозу ближнім і сповнене бажання захистити від смертельної загрози, що насувається. Молімося ревно та щиро, щоб народ України захотів сховатись у «тіні Його крил» (Пс.90:1-4), а для того, щоб це здійснилося, ми зобов'язані донести Добру Новину (Євангелію) до кожного села та міста, до кожної оселі, бо «горе народу, що не знає Євангелії» (Ф.М. Достоєвський).

Михайло ПАНОЧКО,
старший єпископ Церкви ХВЄ України

"Благовісник", 4,2012