Гармонія стосунків з Богом: повернення в Едем

Вірний Бог, що ви через Нього покликані до спільноти Сина Його Ісуса Христа, Господа нашого. 1Кор.1:9

Ми в церкві всі разом маємо стосунки з Богом. Це одна з важливих форм спілкування з Богом. Але істинна гармонія цього спілкування формується тоді, коли ми залишаємося з Ним наодинці, і між нами — гори різних обставин. Чи можемо ми тоді легко спілкуватися з Богом, коли перед нами спокуса чи величезна проблема? Коли відчуваємо, що емоції вичерпуються, зникає відчуття того, що Бог поруч? І нам видається, що до Нього не доступитися. І коли ми в такі моменти ділимося своїми переживаннями з людьми, то часто чуємо: «Молися, шукай Бога, дивися на Бога». Але як це втілити в практичному житті? Що робити, що казати, які слова підібрати?

Людина й Бог: хронологія стосунків

Уроки й трагедія Едему

Спілкування людини з Богом почалося в Едемі. Уже там були закладені обов’язкові умови спілкування з Творцем. І одна з ключових умов спілкування з Богом — вільна воля, право вільно обирати. Тобто спілкування приємне, коли воно відбувається не з примусу, а за бажанням, з любові. Чому воля настільки важлива? Тому що, активізувавши волю, можна активізувати любов. Якщо людина не матиме вільного вибору, то вона не зможе повною мірою любити.

Тому Бог свідомо пішов на цей крок і дав нам вільну волю, хоча знав, що буде гріхопадіння, і тому навіть передбачив план спасіння. Але зробив Він це для того, щоб у нас активізувати любов, щоб наші стосунки з Ним були не односторонніми. І дотепер Бог настільки поважає нашу вільну волю, що ніколи насильно не змусить нас спілкуватися з Ним.

Розрив стосунків

Трагедія в Едемі привела до розриву стосунків із Богом. До цього призвів вибір людини. І тривалий період люди не шукали спілкування з Богом. Ось що каже Писання: «А Сифові теж народився був син, і він назвав імення йому: Енош. Тоді зачали були призивати Ймення Господнє» (1М.4:26). Тобто три покоління людей не призивало ім’я Боже. Уявіть собі, який добрий і терплячий Бог до людей! І дотепер Він залишається таким же, Він чекає тієї миті, коли ми виявимо бажання спілкуватися з Ним особисто, а не просто «гратимемося в церкву».

Один мій знайомий розповідав, як він колихав свою дитинку. Він сів на крісло-качалку, прив’язав мотузку до руки і до колиски, взяв газету, читав і поколихував себе й малюка. І — здрімнув. Час від часу прокидаючись, він знову колихав колиску й далі дрімав. Здавалося б — краса! Та в якусь мить його торкнулася жінка й сказала: «Та перестань колихати. Я дитину вже давно забрала».

На превеликий жаль, часто так буває й у спілкуванні з Богом: я в церкві, у спілкуванні з народом Божим, у групі прославлення, я, можливо, навіть проповідую, але не спілкуюся з Богом особисто. Я ніби «гойдаю» своє християнство, але самої сутності в ньому немає. Та Бог терпеливий — і Він чекає, коли ми захочемо мати з Ним спілкування.

Мойсеєва мрія

Одного разу Мойсей обрав сімдесятьох старійшин для вирішення певного питання. Та коли він запросив цих людей, щоб стали навколо скинії, двоє з них не вийшли, а залишилися з народом. На цих старійшин, що стояли біля скинії, зійшов Дух Господній, і вони стали пророкувати. І раптом до Мойсея прибігає юнак і каже, що ті двоє, які не вийшли, але були в Мойсеєвому списку, також пророкують. Ісус Навин у ревності став казати: «Мойсею, заборони їм це!» Але Мойсей відкрив йому та іншим, що були з ними, свою мрію: «О, якби то ввесь Господній народ став пророками, коли б дав Господь Духа Свого і на них!» (4М.11:29).

Мойсей розумів, що наявність у народі людей, сповнених Святого Духа, дає змогу правильно розподілити обов’язки, щоб не одна людина тягнула всю працю аж до знемоги. А щоб кожен, на кого зійшов Святий Дух, міг взяти на себе певну відповідальність, щоб охопити більшу ділянку праці або виконати певний обсяг роботи більш ефективно. І це напряму залежить від спілкування людей з Богом.

Азбука спілкування

Усвідомлення постійної Божої присутності в моєму житті

Якщо не відштовхуватися від цієї істини, неможливо досягнути ефективності в спілкуванні з Богом. Будучи обмеженими тілом, ми можемо бути лише в одному місці в певний час. Проте Бог одночасно є скрізь — і це основний момент, який потрібно осмислити, щоб почати будувати спілкування з Богом.

Розрізнення голосів через Слово Боже

Ісус каже: «Я Пастир… І вівці Мої чують голос Мій». Як же цьому навчитися?

У радянські часи ми слухали християнські радіопередачі, які атеїстична влада намагалася заглушити. Тому радіостанції, які транслювали передачі, змушені були постійно трохи змінювати частоту трансляції. І щоб добре було чути, слухачам треба було постійно «підкручувати» приймач. Іноді ж, коли спрацьовувала глушилка, було чути, що щось йдеться про Бога, але ці слова перекривалися тріском і дуже неприємним свистом.

Щось подібне ми нині можемо спостерігати і в наших стосунках з Богом. І тут я не маю на увазі чогось страшного, світського. Сьогодні довкола нас звучить так багато різних голосів, які схожі на Божий голос, але насправді не він. І з-поміж цього шуму-гаму треба вибрати правильний канал.

Я хотів би когось підбадьорити, когось, можливо, трохи засмутити: але в нас немає іншої альтернативи, щоб знайти цей чіткий канал, як Боже Слово. Тільки ретельне дослідження Слова Божого дає нам змогу чути ясний Божий голос у своєму житті.

Тепер дуже багато різних церков, різних проповідників, які є своєрідними посередниками між нами й Богом.

І ми маємо широкий доступ до них за допомогою телебачення й Інтернету. Я не хочу стверджувати, що цим не треба користуватися (бо ми живемо не в кам’яному віці), але хочу повернути вас до першоджерела. Проповідники щось чують від Бога й передають нам. Але інколи ця передача може бути схожою на гру «Зіпсований телефон», коли той, хто слухає, щось не дочує й іншим недобре передасть, — і зрештою спотворюється те, що було сказано. Стається це тому, що і проповідник, і слухачі — люди. А Слово Боже — це ті необхідні істини, які Бог хоче відкрити нам.

Також ми самі в собі чуємо багато голосів. Інколи добрі поради можуть походити не лише від Бога, а й від диявола. Наприклад: що треба робити, коли ти бачиш, що ближній грішить? Писання каже, що слід піти й виказати йому. І от ми побачили щось таке й чуємо в собі голос: «Піди, викажи!» А в той час у нашому серці палає невдоволення чи образа на брата. І якщо ми підемо й скажемо істину братові в той час, він не сприйме цього. Те добро, яке ми хотіли зробити, обернеться злом. І, здається, ніби зробив за Писанням — а такий скандал розгорівся!

Як же розрізнити, коли говорить Бог, а коли не Він? Диявол завжди наполягає, підштовхує діяти, не обдумавши. Бог також спонукує, але говорить спокійно і дає час заспокоїтися, відчути любов до брата і з цією любов’ю прийти до нього.

Є ще один момент, про який дуже важливо знати. Іноді ми намагаємося ставити Богові умови. Наприклад, коли кажемо: «Боже, якщо Твоя воля — хай буде так, якщо ні — то зруйнуй це!» Я також у своєму житті іноді казав ці слова, аж поки одного разу, коли я таким способом переклав відповідальність за все на Нього й ліг спокійно відпочивати, Він промовив до мене, пробудивши від дрімоти: «У тебе нічого не вийде!» — «Чому?» — «Пізнавайте, що то є воля Божа». Я тоді усвідомив, що намагався маніпулювати Богом, ставити Йому ультиматуми замість того, щоб пізнавати волю Божу у своєму житті.

Засоби спілкування з Богом

Молитва

Слово Боже закликає молитися безперестанку. І в нашому християнському розумінні молитва — це своєрідний обряд, коли ми займаємо певне положення тіла й говоримо певні слова. За цим розумінням, ми приходимо до висновку, що не можемо молитися безперестанку. Але одне зі значень молитви включає в себе усвідомлення того, що у світі є Хтось могутніший і величніший, Якому все у світі підвладне. І Ним є наш Господь. Його присутність не залежить від того, наскільки голосною була молитва, наскільки натхненним був псалом чи ще від якогось людського фактору. Він є постійно на кожному місці. Але Він чекає кроку з нашого боку, нашого звернення до Нього, нашого бажання спілкуватися.

Часто буває так, що ми просто говоримо, говоримо, говоримо Богу — і більше нічого не робимо. Тоді не вистачає часу почути, що Бог хоче сказати нам. Ми кажемо «амінь», встаємо і — до побачення, до наступного монологу. Це неправильно. Справжня молитва повинна бути діалогом.

Та чи завжди в нас є бажання молитися? Не завжди. Іноді хочеться поспати, десь прогулятися, відключитися від усього. Що тоді робити? Хтось скаже: почати молитися. Але як молитися, якщо немає бажання? Кому потрібна така молитва? Здавалося б — конфлікт, але є одне слово, яке може нам допомогти вирішити цю ситуацію. Це слово «жертва» — здатність робити те, що вам не подобається, на користь іншого.

Пригадую один випадок зі свого життя. У мене троє синів, які за графіком по черзі миють посуд. Звісно, їм не хочеться цього робити. І от одного разу була черга середнього сина Артема, а за ним прийшли хлопці й покликали грати у футбол. Він сказав: «Ні, я мушу посуд вимити». Тоді моя дружина каже: «Добре, синку, йди, я помию». Він вже зібрався виходити, але раптом повернувся й сказав: «Ні, мамо, ти й так багато миєш. Я зроблю це». Син став мити посуд, а я поглянув на свою дружину — у неї тремтіло підборіддя, а по щоці текла сльоза. Я таке ж відчував усередині, але стримував свої емоції. Знаєте, що ми відчували як батьки? Те, що ми його дуже-дуже любимо.

Тому коли не хочеться молитися, йти в церкву, читати Біблію (бувають такі моменти в житті кожної людини), прийміть конкретне рішення протистояти цьому й моліться, читайте чи йдіть на служіння, жертвуючи власними бажаннями. Це подобається Богові. Це жертва. Це той жертовник спілкування, на якому починають будуватися справжні стосунки з Богом.

Внутрішній голос

Це один із каналів (але не єдиний), через який ви можете отримати інформацію від Бога. Через внутрішній голос ми можемо отримувати інформацію, яка приходить як дар Святого Духа, зокрема через дар слова знання, слова мудрості та розпізнання духів. Слово знання — це частинка Божого знання, яке в певну мить відкривається нам. І людина раптом відчуває, що знає те, чого не знала раніше й не могла ніде вивчити. Дар мудрості — це частинка Божої мудрості, покликана відповісти на питання, як вийти з тієї чи іншої ситуації. Ці дари приходять до нас через декілька каналів — через видіння, сновидіння, транс (рос. исступление), внутрішній голос.

Ми звикли, що в церкві лише певні люди наділені дарами, але можу запевнити, що Бог до всіх нас говорив зокрема через внутрішній голос, та ми не завжди чули Його. Бог говорить із нами особливо тоді, коли ми потрапляємо в безвихідні ситуації, коли самі не можемо вирішити тих проблем, які прийшли в наше життя. І якщо ми приносимо ці складні й незрозумілі для нас ситуації Богові, отримуємо заспокоєння і ясність — так, ніби хтось увімкнув світло в темній кімнаті. Проте я не рекомендую вдаватися до містицизму, тобто не добиватися того, щоб Бог заговорив із вами. Практика свідчить, що до людей, які самі добивалися, щоб Бог із ними безпосередньо заговорив, хтось-таки заговорив, але не Бог.

Бог по-особливому говорить в особливих ситуаціях, а щодня Він говорить до нас через Писання — і саме там ми повинні шукати Його голос. У Біблії є відповіді на всі наші питання, і те, що ми отримуємо через внутрішній голос, також базується на Слові Божому.

Бог зазвичай говорить те, що ви розумієте. Якщо ж ви чуєте всередині себе те, чого ви зрозуміти не можете, не буде гріха, якщо ви зробите спробу розібратися в цьому, відклавши це слово на певний час, щоб воно стало вам зрозумілим. Гірше буде, якщо ви станете втілювати в життя те, чого не розумієте, що викличе безліч проблем.

Природні обставини

У 80-90 відсотків випадків Бог говорить із нами природно. Ми часто буваємо схильні до надприродного, очікуємо чудесного Божого втручання. Чув про людей, які навіть із хати не вийдуть, якщо їм Бог не скаже. Але Бог дав нам розум, щоб самому робити вибір у житті. А Він посилає нам людей, обставини, ситуації, у яких ми природним чином отримуємо відповіді на ті питання, які ставимо Богові. Тобто Господь говорить до нас через інших людей, спонукуючи нас тим самим мати спілкування один із одним і нагадуючи нам про принцип Тіла. Ми всі залежимо один від одного, ми не самодостатні. І ми зростаємо та будуємося не лише в спілкуванні з Богом, а й у спілкуванні один із одним. І саме тому такі природні обставини є для нас відповіддю, тим Божим голосом для нас.

Християнину дуже важливо перебувати в Церкві, я маю на увазі не приміщення, а людей, тому що відділяючись від інших, людина стає всім невдоволеною й критичною. Якщо ми не є частиною Церкви, це позбавляє нас можливості чути й відрізняти Божий голос у своєму житті. Я говорю тут про духовний вимір, про духовне єднання з іншими християнами, бо можна своє тіло «приносити» в дім молитви й тримати там дві-три години, але не бути частиною Тіла Христового.

Пробувайте в Христі

Христос закликає нас пробувати в Ньому. Але що це означає на практиці? Це значить ділитися з Ним усіма своїми радощами й проблемами. Проаналізуйте, скільки проблем є у вашому житті. Чи про всі з них ви розповіли Богові?

Один пастор свідчив, що у радянські часи вирішив зробити опалення в хаті. Усе було в нього: труби, батареї, але не було котла. Він шукав скрізь, де міг. Уже й заморозки почалися, а котел не знаходився. І ось вимучений, виснажений після тривалих пошуків він нарешті згадав, що не розповів про цю проблему Богові. Після молитви вирішив читати Біблію, аж раптом задзвонив телефон. Телефонував брат, який мав духовні проблеми. Той пастор вислухав його, але своя проблема звучала не менш гучно. Давши певні поради братові, він вже хотів покласти трубку, як той каже: «У мене ще одна проблема, — пастор мало не сказав, що тут своїх проблем вистачає, як той продовжив, — не знаєш, кому потрібен котел?» Служитель аж присів із несподіванки й сказав: «Дякую, Господи, що Ти вчиш мене!»

Тобто основне в спілкуванні — спілкуватися. Чим більше ділитиметеся з Ісусом труднощами й радощами життя, тим більше пробуватимете в Ньому й тим більше відповідей отримаєте від Нього. Перебувати в Христі — це не просто стояти поруч, це повністю довіритися Йому, ділитися з Ним усім, з чим ви стикаєтеся. І в такі миті відчуваєш, що Бог поруч, що Він із усіх боків вас огородив, і ви йдете по цьому життю, наче під ковпаком, під Його захистом, а Бог іде разом із вами.

Плата за звичку

Докладіть усі зусилля для того, щоб ваші стосунки з Богом не перейшли у звичку або, що ще гірше, у панібратство. Бо за це можна дуже дорого заплатити. Як це було в житті Уззи. У домі його батька Амінадава двадцять років стояв ковчег. Амінадавові сини настільки звикли до нього, що в них не було страху перед ним, і Узза запросто вхопився за ковчег. «І запалився Господній гнів на Уззу, і Бог уразив його там за цю провину. І він помер там при Божому ковчезі» (2Сам.6:7).

Нині люди також настільки звикли до Божої близькості, що дозволяють собі надмірне панібратство щодо спілкування з Богом. Бог явив нам велику милість, ставши більш доступним для нас, ніж для будь-якого ізраїльтянина. Сам про цей час мріяв Мойсей. У таємницю нашої спільності з Богом бажають проникнути ангели. Але не втрачаймо субординації й шанобливого ставлення до Бога.

Спілкування ради спілкування

Найбільшою помилкою Юди Іскаріотського була не зрада, бо й інші зраджували, не злодійство й не самогубство (воно було вже наслідком), а те, що, три з половиною роки спілкуючись напряму з Христом, він не зумів побудувати з Ним стосунків. Він не прийшов до Христа й не сказав: «Пробач!»

Це дуже важливо. Ми можемо хотіти спілкуватися з Богом, ми можемо перебувати в Божій присутності (нам так приємно, таке наповнення!), але в цьому всьому так і не відкрити свого серця Богові, не постати перед Ним такими, якими є насправді.

Тому відкриймо свої серця перед Богом, приходьмо до Нього такими, якими є, шукаймо Бога — і Він буде відкриватися нам.

Віктор ВОЗНЮК,
завідувач відділу освіти УЦХВЄ

"Благовісник", 3,2017