Свідчення

У пошуках любові

Свою біографічну розповідь присвячую дітям-сиротам, випускникам школи-інтернату, усім тим, кому не вистачає батьківської любові й підтримки.

Я народився в с. Кушниця Іршавського р-ну Закарпатської обл. в 1990 році. Коли мені було сім років, ми з мамою і братом переїхали в Житомирську область. Там мама влаштувалася на роботу, на ферму дояркою, і нам дали будинок. Незабаром вона зустріла чоловіка, якого, на її думку, вона полюбила, і стала з ним жити в громадянському шлюбі. Через деякий час спільного життя в нашу сім'ю прийшло горе, яке називається «алкоголь», а за алкоголем — шрами на тілі, недоспані ночі, біль, голод, ненависть. Ми прокидалися з думкою, коли це все закінчиться…

У пошуках любові

Таке життя тривало близько двох років, поки мене з молодшим братом не забрали в школу-інтернат в місті Бердичеві. Мені на той час було 9 років.

Настав новий етап у моєму житті: нові друзі, знайомства, відвідування тих місць, де царювало зло, розпуста, гордість, ненависть. Тоді я думав, що по-іншому жити просто неможливо. Я був у розквіті сил, відчував себе сильним і мав перевагу над іншими. Але, разом з тим, десь у глибині душі я знав, що це не таке життя, про яке я завжди мріяв. Я розважався, гуляв але все ж таки мене щомиті щось зупиняло. І тоді я розумів, що моє крихітне і в той же час холодне серце сумує за мамою, її любов'ю, обіймами, посмішкою і простою фразою, яка значить так багато — «Синку, я тебе люблю».

А час минав… Я був розбитий, втратив сенс життя і навіть вирішив покінчити життя самогубством… Але Бог зберіг мене від цього.

Через рік мене перевели до іншого інтернату, в місто Коростишів. Мене з братом розділяли кілометри — і від цього мені було дуже боляче, оскільки він був для мене найріднішою людиною. Я ще більше замкнувся в собі, став байдужим до людей, які мене оточували, і думав, що вони винні в моїх проблемах.

Влітку мама забрала мене з братом з інтернату в село Нетяжино Чернігівської області, де на той час жила з іншим чоловіком. На мить я подумав, що буде все добре, але знову помилився. Моя мама, як і раніше, вживала алкоголь зі своїм співмешканцем.

Літо, на яке я покладав великі надії, закінчилося, і нас знову забрали до школи-інтернату міста Прилук (тоді мені було приблизно 11 років). Щонеділі до нас приходила християнська молодь з церкви «Голгофа», розповідала про Господа Ісуса Христа, грала з нами в ігри, спілкувалася, але я не міг зрозуміти, чому вони витрачають свій дорогий час на нас. Саме тоді я вперше почув Євангелію, але не надав цьому ніякого значення.

Я закінчив 9 класів, вступив до ПТУ, де навчався 10 місяців. Після закінчення ПТУ приїхав до Прилук в пошуку роботи. Але тут сталося чудо — я зустрів однокласника, який запросив мене до себе додому. Коли ми прийшли до нього, там мене дуже гостинно прийняли, і його мама запропонувала мені пожити в них, поки я не знайду роботи. Я, звісно ж, погодився. Буквально наступного дня я знайшов вакансію на заводі за своєю професією — і влаштувався токарем. Мені на роботі дали кімнату в гуртожитку, а з часом запропонували навчатися у вечірній школі в 10-11 класах, щоб отримати середню освіту.

Зустріч з Богом

У цей час мій брат ще навчався в інтернаті. І одного теплого весняного дня я вирішив провідати його. Там зустрів молодь з церкви «Голгофа». Вони запросили мене до себе на богослужіння. Мені стало цікаво, і я став щонеділі відвідувати церковні служіння. Я побачив в очах людей радість і любов. Вони зі мною ділилися Євангелією, розповідали про Бога і про те, що Ісус Христос помер на хресті за весь світ і за мене. Але я не вірив, думав собі, що це все міф. Мої ж друзі молилися за мене. І приблизно через рік, у 2008 році, мене запросили на християнську триденну конференцію в місто Чернігів. Я погодився і поїхав на останнє вечірнє служіння. Була субота. У той день проповідував пастор та місіонер із Чернігова. Закінчувалося служіння причастям, тому служитель прочитав уривок з Писання: «…Тому-то, хто їстиме хліб цей чи питиме чашу Господню негідно… — буде винний супроти тіла та крови Господньої!» (1 Кор. 11:27). Почувши цей уривок з Біблії, я визнав, що мені потрібен Бог, і помолився: «Отче Небесний, я вірю, що Ти послав Свого Сина Ісуса Христа в жертву за мій гріх… Увійди в моє життя і стань моїм Господом і Спасителем».

Відтоді почався новий етап в моєму житті. Я зміг пізнати справжній його сенс. Ісус зцілив моє серце, я здобув нових друзів, почав помічати людей, яким потрібен Христос, розпочав читати Біблію, спілкуватися з Богом, пізнавати Його, спілкуватися з віруючими, ходити до церкви. А через рік прийняв хрещення.

Божа любов у дії

Одного разу під час медичного обстеження лікар сказав, що у мене хворе серце… Я був у розпачі: «Як так? Я вів активний спосіб життя, займався спортом, працював. Чому це сталося саме зі мною і в такі молоді роки?» Лікар мене заспокоїв, кажучи, що це, можливо, помилка, і дав направлення в Київ, в інститут серцево-судинної хірургії імені Амосова. Про свою хворобу я розказав у церкві, і всі мене підтримували в гарячих молитвах. У Києві підтвердився поставлений лікарем діагноз — стеноз легеневої артерії. В лікарні мені сказали, щоб через рік я приїхав на повторне обстеження.

Через рік мені сказали, що потрібне хірургічне втручання, і назвали суму — 30 тисяч гривень. Звістка про це мене просто приголомшила, тому що на той час я отримував 800 гривень. Я сказав лікарю, що в мене таких грошей нема. Він відповів мені, що йому все одно — спочатку кошти, а потім операція. Також хірург сказав, що кожна хвилина проти мене, й операція мені необхідна. Я був змушений шукати гроші, адже в цей час вирішувалося питання мого життя або смерті, але навіть не міг уявити, де взяти таку суму.

Коли я виходив з кабінету, то звернувся до Бога в молитві. У ту ж мить мене зупинив лікар і сказав, що зробить операцію безкоштовно. Це було чудо! Через тиждень мене прооперували, я приїхав додому і став на облік до місцевого кардіолога. Мені оформили третю групу інвалідності. Згодом я був звільнений з роботи і почав працювати «на шабашках», а восени вирішив піти навчатися в коледж у місто Чернігів на слюсаря з ремонту швейного обладнання.

Падіння і повернення до Бога

Почався навчальний рік. Нові знайомі, чуже місто… Там, на превеликий жаль, я забув про Спаса, який мене врятував і подарував найцінніше — нове життя. За короткий час я знову повернувся до старих звичок, почав жити подвійним життям: шість днів на тиждень розважався і водночас був прихожанином однієї з церков. Я заплутався: мене знову затягнуло це болото, в якому Бога не було, хоча щоразу після чергових розваг я просив пробачення в Господа. Найстрашнішим було те, що я знав про наслідки, але все одно грішив.

Через 4 місяці, а саме у грудні 2010 року, я захворів страшною хворобою — пневмонією H1 («курячим грипом»). Ця хвороба дала ускладнення, і через певний період часу мені зробили ще одну операцію на серці. У лютому 2011 року мені встановили кардіостимулятор. Я знову почав запитувати Бога, чому все так стається в моєму житті, і Він відповів мені через Своє Слово — Біблію: «І коли рука твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноруким, ніж з обома руками ввійти до геєни, до огню невгасимого, де їхній черв'як не вмирає, і не гасне огонь. І коли твоє око тебе спокушає, вибери його: краще тобі однооким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєни огненної, де їхній черв'як не вмирає, і не гасне огонь!» (Мр. 9:43-49). Я попросив в Бога пробачення і знову пережив та глибше пізнав Божу благодать.

Після закінчення коледжу навчався у тримісячній школі для підготовки місіонерів у місті Тернополі. Там познайомився з новими друзями, які запросили мене до себе, щоб зустріти новий 2012 рік. Там познайомився з дівчиною Оксаною. Вона була вродливою, розумною і любила Бога. Я сказав Богові, що хочу таку дружину, і вже через 4 місяці, 29 квітня 2012 року, ми одружилися, і я переїхав до міста Тернополя, де живемо й тепер. Господь мене благословив дійсно чудовою дружиною, новими відданими друзями. Але головним є те, що Він мене спас і дав надію на завтрашній день. Я можу сміло заявити, що Ісус Христос — мій Спаситель і моя надія!!!

Якщо ти читаєш моє свідчення, але ще не довірився Богу, заплутався у своєму виборі між добром і злом, і не бачиш виходу, то в мене для тебе є радісна звістка. Вона полягає в тому, що Бог 2000 років тому відповів усім нам на наші питання. Він нам відповів тоді, коли Ісус Христос був розіп'ятий за гріхи усіх, воскрес і був піднесений на небеса і посаджений по праву руку від Бога.

Хіба це не радість?! І хоча «всі згрішили і позбавлені Божої слави», але «дарма виправдуються Його благодаттю, через відкуплення у Христі Ісусі, Якого Бог дав у жертву примирення в крові Його через віру» (Рим. 3:23-25).

Як дізнатися, що Бог прийме твою молитву? Не хвилюйся, Він обіцяв: «Кожен, хто покличе ім'я Господнє, спасеться». Бог ніколи не обманює. Він вірний. Можеш довіритися Його Слову. Просто дякуй Йому і спілкуйся з Ним у молитві та читанні Біблії, як син із Батьком!

Роман ЛИЖЕЧКО,
м. Тернопіль

"Благовісник", 3,2014