Коли сходить вогонь

«Вислухай мене, Господи, вислухай мене, і нехай пізнає цей народ, що Ти Господь, Бог, і Ти обернеш їхнє серце назад!» — молиться пророк Ілля, стоячи перед великим натовпом поклонників Ваала й інших людей, які пильно стежать за тим, що відбувається. Від того, чи відповість Господь, залежить не лише життя самого пророка, а й те, кому будуть поклонятися ці люди. І ось результат: «І спав Господній огонь, та й пожер цілопалення, і дрова, і каміння, і порох, і вилизав воду, що в рові... І побачили це всі люди, та й попадали на обличчя свої й говорили: «Господь, Він Бог, Господь, Він Бог!» (1Цар.18:37-39).

Ми всі потребуємо дії Святого Духа. Як оживають наші служіння, якою свіжістю вони дихають, коли діє Святий Дух! Серця відкриваються, течуть сльози, каються люди, навертаються ті, які відпали… Церква буквально оживає. Тому нам, Церкві Божій, потрібна дія Святого Духа, Його вогонь. Дія Святого Духа потрібна й невіруючим людям. Нині ми їх мало чим можемо здивувати — вони всяких див уже надивилися. Але коли серця невіруючої людини торкається Святий Дух, воно змінюється — і це найбільше диво. Коли Дух Святий торкається серця, то навіть найбільш огрубіле й жорстоке перемінюється в одну мить.

Пророк Ілля жив і служив у дуже тяжкий час, коли народ Божий відступив від Бога й уже не слухав жодних докорів. І більше того, навіть пророків, які йому докоряли, переслідував і винищував. Що могло змінити серця цих людей? Що могло навернути Ізраїля до Бога? Тільки дія Святого Духа, тільки Божий прояв, тільки Його вогонь!

Так само і в наших служіннях. На якомусь етапі люди закривають свої серця й не слухають докорів, противляться тому, що їм кажуть служителі. Але Дух Святий може зробити те, чого не зробить ні докір, ні прохання, ані жоден тиск. І нам Він дуже потрібний.

«Не було ані голосу, ані відповіді»

Щоб проаналізувати, що передувало злиттю Божого вогню в час пророка Іллі, читатиму вибірково уривки про згадану подію. «І сказав Ілля до Ваалових пророків: «Виберіть собі одного бичка, і приготуйте перші, бо ви численніші, і покличте ім’я свого бога, і огню не покладете». І взяли вони того бичка, що він дав їм, і вони приготували й кликали Ваалове ім’я від ранку й аж до полудня, говорячи: «Ваале, почуй нас!» Та не було ані голосу, ані відповіді» (1Цар.18:25-26).

І ця остання фраза повторюється в цій оповіді двічі — «не було ані голосу, ані відповіді» .

Люди кликали ім’я того бога, якому поклонялися. Вони кололи своє тіло, з них лилася кров. Але відповіді не було.

Напрошується висновок: «ваал цього світу» не дасть відповідей на людські потреби. Тільки Бог дасть відповідь на кожну потребу людської душі. І те місце, яке в людській душі має зайняти Бог, людина нічим не заповнить. Тому найбільш почесну працю виконують люди, які кличуть і ведуть людей до Бога. Нам можуть показувати в рекламі щасливих людей, які купили, наприклад, пральну машинку. Звісно, добре її мати в домі, але вона не принесе щастя в сім’ю. Добре мати хороший автомобіль, але й не в ньому щастя сім’ї. Людям потрібен Бог. Буває так, що люди набувають багато статків, але щастя немає. Вони кличуть: «Ваале, почуй нас!» (А може: ще туди поїдемо, ще те купимо, ще таке зробимо…). Але все це не вдовольнить основної потреби людини — потреби в Богові.

«Підійдіть до мене!»

«І сказав Ілля до всього народу: «Підійдіть до мене!» І підійшов увесь народ до нього, а він поправив розбитого Господнього жертівника».

Завжди, проповідуючи Слово, наставляючи членів Церкви, ми кажемо: «Дивіться на Христа». Але в цьому разі Ілля каже: «Підійдіть до мене!» Такі слова сказали Петро й Іван до кривого чоловіка, який сидів біля храму в Єрусалимі. На землі, крім нас, у Бога немає нікого, через кого Він буде звершувати Свою працю. Є люди, які мають кращу освіту, ніж ми. Є люди, які в дечому більш краще виховані, ніж ми. Є люди, які мають матеріальні можливості більші, ніж ми. Але вони не діти Божі, вони не Божі слуги, бо не віддали себе як інструмент у Божі руки.

Ми ж із вами, звичайні люди, з певними недоліками, свого часу сказали: «Господи, прийми мене такого, який я є, і використовуй як Твою посудину. Христос — Голова, а ми на землі — Його тіло, ми Його руки, Його уста, Його очі, Його ноги. І все, що Бог робив, робить і буде робити, буде звершене через Церкву — Тіло Христове, у якому кожен із нас повинен виконувати свою працю. І Він буде робити це через нас, бо інших людей у Нього немає. Так, ми прості люди, але про нас Христос сказав: «Ви світло для світу… Ви місто, поставлене на вершині гори… Стовп і підвалина істини… Лист, який читають усі…»

У наших церквах дуже цінується дар пророцтва, дар видіння, дар зцілення, дар розпізнання духів і вигнання демонів. У великій повазі люди, які служать цими дарами. Але найбільший дар для Церкви — це пастор, дар якого полягає в тому, щоб дар кожної людини було відкрито й правильно реалізовано в служінні Богові.

Поставмо духовні цінності на належне місце

«І взяв Ілля дванадцятеро каміння, за числом племен синів Якова, до якого було слово Господнє, говорячи: «Ізраїль буде ім’я твоє!», і збудував із того каміння жертівника в Ім’я Господнє, і зробив рова, площею на дві саті насіння, навколо жертівника» (31,32).

Ці камені вже були на горі. Але Ілля їх склав так, що з них вийшов жертовник. Я хотів би провести аналогію між цим камінням і чеснотами християнського життя — як-от молитва, піст, перебування в Божому Слові, любов, терпіння, лагідність, вірність… Я не можу сказати, що ми не молимося, не працюємо, не терпимо. Але кожен із нас щодо кожної сфери, напевно, міг би сказати: «Можна більше».

Пам’ятаю, як у 2010 році я почав відкривати церкву в Хмельницькому. Тоді я був служителем у Кам’янці-Подільському. Коли я прийняв рішення про переїзд, у моїй сім’ї сталося безліч складних ситуацій, я розбив машину, свою і людську, захворів сам, згодом захворіла й померла моя дружина. Щось подібне відбувалося й у церкві. Помер молодий диякон і старшого віку пастор, розпався молодіжний хор… І тоді ми вирішили всією церквою піти в п’ятиденний піст. Ми всі ці дні збиралися разом, читали Слово й багато молилися. Відтоді це увійшло в нас у загальну церковну практику. Багато молоді долучається до цього посту. Це змінює нас, змінює ситуацію довкола нас.

Я не можу сказати, що ми не молимося, не постимо, не перебуваємо в Слові, але, безумовно, є те, на що слід звернути більш пильну увагу. Ми маємо відповідне каміння у своєму житті. Але його потрібно укласти так, щоб утворився жертовник Господу в наших серцях.

Віддаймо найцінніше

«І наклав дров, і зарізав бичка та й поклав на дровах. І він сказав: «Наповніть чотири відрі води, і нехай виллють на цілопалення та на дрова». І сказав: «Повторіть!» І повторили. І сказав: «Зробіть утретє!» І зробили втретє. І потекла вода навколо жертівника, а також рів наповнився водою» (33-35).

Я спочатку думав, що Ілля полив жертву й дрова для того, щоб люди не сумнівалися, що він там таємно не підклав вогню. Бо ж ніде Бог не казав лити воду на жертовник. А потім зрозумів ще одне: вода була найціннішим із того, що було в той час. До того сім років не було дощу, не було роси. Усі відчували спрагу. Я думаю, що люди, дивлячись на воду, були готові її вичерпати. Це була жертва з боку Іллі. І вогонь приходить на жертву. Якщо людина нічого не пожертвувала, то й вогню не буде.

Апостол Павло пише: «Коли ж Бог, що… покликав благодаттю Своєю, уподобав виявити мною Сина Свого, щоб благовістив я Його між поганами, я не радився зараз із тілом та кров’ю…» (Гал.1:1-2). Павло пожертвував своєю кар’єрою, своїм членством у синедріоні, щоб пізнати Христа й благовістити Його іншим людям. І тому Бог багато використовував його в силі Святого Духа.

Привілей бути рабом

«І сталося в час принесення хлібної жертви, що підійшов пророк Ілля та й сказав: «Господи, Боже Авраамів, Ісаків та Ізраїлів! Сьогодні пізнають, що Ти Ізраїлів Бог, а я Твій раб, і що все оце я зробив Твоїм словом» (36).

Нам зазвичай приємно бути дітьми Божими. І часто люди на багато років залишаються просто дітьми, які ні за що не відповідають. Про дітей постійно турбуються, про дітей дбають інші. Але Богові потрібні не лише діти. Йому потрібні слуги, Богові потрібні воїни, і найвищий статус, найвищий титул у Бога — раб.

Апостол Павло носив цей титул. На початку служіння він казав, що нічим не менший від інших апостолів. А потім казав: «Я найменший з апостолів». Згодом казав: «Я не достойний зватися апостолом». І зрештою він каже: «Я раб Господа Ісуса Христа».

Маленьким дітям ми не даємо в руки вогонь. Ті люди, які в церкві не мають жодної відповідальності, не виконують служіння чи праці, не жертвують, — це діти. І ці люди хочуть сили Божої, Його вогню, Його дарів. Але дітям вогню в руки не дають. Він дітей сірники ховають.

Доступ до вогню мають зрілі люди, мужі, які досягнули певного віку, — слуги, воїни, раби. Вони знають, що з тим вогнем робити, як його застосувати для користі. І такі люди, усвідомлюючи Свою відповідальність перед Богом і повну залежність від Нього, можуть твердо сказати: «Я раб Твій, Господи, і все зробив по Слову Твоєму!»

Ілля мав відвагу сказати такі слова — і після того «спав Господній огонь, та й пожер цілопалення, і дрова, і каміння, і порох, і вилизав воду, що в рові...» (38). Прийшов вогонь у життя раба Божого! І лише тоді впав весь народ ницьма й проказав: «Господь, Він Бог, Господь, Він Бог!» (39).

Отже, коли в наше життя приходить Божий вогонь, коли в наше життя приходить дія Духа Святого, пильнуймо про те, щоб всю славу віддати Богові. Коли зійшов вогонь на жертву, люди не кричали: «Слава Іллі! Ілля — Божий пророк!» Люди кричали: «Господь є Бог!»

І так само, коли Господь використовує нас, то самих нас не повинно бути видно. Через нас люди мають побачити Христа й віддати Йому всю славу. Тоді зійде вогонь Божий — і жертва наша буде прийнята Господом.

Ростислав МУРАХ

"Благовісник", 1,2019