Життя досконалого послуху

«Віддання», «уступка», «відмова». Що говорять ці слова? Якщо точно, то це означає поступитися чимось іншій людині. Це означає також відмову від прав на щось подароване вам. Це може бути ваше майно, влада, життєві цілі, навіть саме ваше життя.

Сьогодні християни багато чують про життя в повному послуху. Але що ж все-таки це означає? Життя в повному послуху — це акт повернення Ісусу життя, яке Він вам дав. Це передача Йому прав, влади, керівництва — усього, що ви робите чи говорите.

Сам Ісус жив життям у повному послуху: «Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене» (Ів.6:38). Христос ніколи нічого не робив від Себе.

Цілковитий послух Ісуса Отцеві є прикладом, як повинні жити ми всі. Ісус говорив ці слова, будучи людиною з плоті й крові. Він жив тим самим життям, що й ми, і так само, як і ми, Він мав власну волю. Він Сам зробив вибір, щоб повністю підпорядкувати Свою волю Отцеві: «Через те Отець любить Мене, що Я власне життя віддаю, щоб ізнову прийняти його. Ніхто в Мене його не бере, але Я Сам від Себе кладу його. Маю владу віддати його, і маю владу прийняти його знову…» (Iв.10:17,18). Ісус каже нам тут: «Не робіть помилки. Цей акт упокорення себе — цілком справа Мого вибору. Я обираю віддати Своє життя, і роблю це не тому, що хтось сказав Мені».

Наш Небесний Батько дав усім нам те ж саме право: привілей обрати життя в повному підпорядкуванні. Нікого з нас не примушують віддати своє життя Богу. Наш Господь не примушує нас жертвувати своєю волею й віддавати Йому своє життя. Він запрошує нас в Обітовану Землю, що тече молоком, медом і повну плодів, але ми можемо прийняти рішення не входити в це місце повноти благословень.

Правда в тому, що ми можемо мати стільки повноти Божої, скільки хочемо. Ми можемо увійти в Його благодать так глибоко, наскільки хочемо, живучи повністю Його Словом і під Його керівництвом. Апостол Павло знав це, і він обрав наслідувати приклад Ісуса й жити життям у повному послуху. До цього Павло ненавидів Ісуса, був фарисеєм і гонителем християн. Він також був людиною величезної сили волі й амбіцій. Із самого початку Павло мав успіх. Усе його життя було розписане наперед, і він точно знав, куди йде. Павло був упевнений, що виконує Божу волю.

Але Господь узяв цю енергійну, незалежну людину й зробив її яскравим прикладом життя в повному послуху. Павло став одним із найбільш залежних від Бога, наповнених Богом, керованих Богом людей у всій історії. Сам Павло заявляв, що його життя є зразком для всіх, хто бажає жити в повній слухняності Христу: «Але я тому був помилуваний, щоб у мені першому Ісус Христос показав усе довготерпіння, — як приклад для тих, що мають повірити в нього на вічне життя» (1Тим.1:16).

1. Шлях повного послуху починається з подарованого Богом почуття повної безпорадності.

Бог починає цей процес з того, що скидає нас із нашого високого коня. Це сталося з Павлом буквально. Він самовпевнено йшов до Дамаска, коли з неба на нього засяяло сліпуче світло. Павло впав на землю, тремтячи від страху. Потім з неба пролунав голос: «Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?» (Дії 9:4).

Ці слова повернули Павла до події, що сталася кілька місяців тому. Павло стояв, спостерігаючи, як побивають камінням диякона Степана. Обличчя Степана сяяло небесним світлом, поширюючи навколо святу присутність неба. І його слова звучали з великою силою! Вони проникали всередину й докоряли. Усе це наочно показало Павлу, наскільки порожнім було його життя. Цей затятий фарисей усвідомив, що Степан мав те, чого не було в нього. Павло зустрівся віч-на-віч з людиною, повністю слухняною Богу, і це зробило його у власних очах жалюгідним і нещасним.

Павло знав, що в його житті бракує чогось дуже важливого. Він мав якесь знання про Бога, але не безпосереднє одкровення від Нього, як Степан. Тепер, стоячи на колінах і тремтячи, він почув з неба такі слова: «Я Ісус, що Його переслідуєш ти» (Дії 9:5). Це було надприродне одкровення, і ці слова повністю перевернули світ для Павла.

Писання свідчить: «А він, затрусившися та налякавшися, каже: «Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив?» (Дiї 9:6). Напевно, Бог бажав використовувати Павла найнеймовірнішим чином, тому до нього сказав: «Уставай, та до міста подайся, а там тобі скажуть, що маєш робити!» (9:6).

Я кажу кожному відданому послідовнику Ісуса: запам'ятайте цю сцену. Тут представлений зразок життя в повному підпорядкуванні. Коли ви приймаєте рішення йти за Христом, Бог поставить на вашому шляху Степана. Він може стати проти вас із кимось, чиє обличчя випромінює Ісуса. І так, як Павло, ти раптом відчуєш свою неспроможність. Ти зрозумієш, що не має значення, як багато благочестивих справ ти прагнув зробити, — ти втратив Ісуса! І ти опинишся в глухій алеї — без орієнтиру, приголомшений, не знаючи, куди йти, не здатний зрозуміти всі попередні одкровення.

2. Шлях підпорядкування веде до багатьох страждань.

«…для Мене посудина вибрана він, щоб носити Ім'я Моє перед народами, і царями, і синами Ізраїля. Бо Я покажу йому, скільки має він витерпіти за Ім'я Моє» (Дiї 9:15,16). Павлу було обіцяно плідне служіння, але, щоб виконати його, йому довелося перетерпіти великі страждання.

Характер цих страждань дуже різноманітний, включно з усяким болем: фізична агонія, душевні та духовні муки, емоційне напруження. Як оповідає Писання, Павло пережив усе. Він страждав від жала у своїй плоті, потерпав від корабельних аварій, його каменували, били, він зазнавав нападів розбійників. Його не приймали, обмовляли над ним глузували. Він терпів усілякі гоніння, і було, що почував себе приреченим, розгубленим, не здатним чути щось від Бога.

Не всі, хто прагне жити підпорядкованим Господу життям, будуть переживати всі ці страждання, які терпів у своєму житті Павло. Але так чи інакше кожен щирий віруючий зустрінеться з болем, і за всім цим стоїть якась мета. Річ у тім, страждання — це така сфера, над якою ми не владні, і саме там ми навчаємося повного підпорядкування Божій волі.

Я називаю такі страждання школою слухняності. Це навчальний полігон, де ми, подібно до Павла, падаємо ниць і закінчуємо тим, що волаємо: «Господи, я не можу!» Він тоді відповідає: «Добре, Я впораюся з цим. Віддай Мені все: своє тіло, душу, думки, серце — усе. Довірся Мені повністю».

3. Шлях повного послуху веде до єдиного бажання.

У Павла не було ніякого іншого бажання, ніякої іншої рушійної сили, ніж ця: «…щоб набути Христа» (Фил.3:8).

Я знаю одного благочестивого молодого проповідника, який має багато друзів серед інших молодих пасторів по всій країні. Я запитав його, яка, на його думку, проблема номер один у його товаришів. Він відповів: «Тяжіння бути успішним». Його відповідь здивувала мене. Я знав, що прагнення до успіху звичне в суспільстві простих людей. Невже це проблема й для церкви? Він пояснив: «Молоді служителі думають, що вони повинні за короткий термін добитися зростання своєї церкви, її великого кількісного збільшення. Вони відчувають сильний тиск, щоб уже завтра це побачити».

Я отримав багато листів, для яких характерне таке: «Наш пастор недавно повернувся з конференції, схвильований «новою формулою успіху». Він сказав, що наші служіння повинні бути більш поблажливими до грішників, і він абсолютно змінив їхній характер, так само, як і свої проповіді. Тепер це зовсім інше місце. Кілька місяців тому тут могутньо діяв Дух Святий, але нині люди залишають зібрання, тому що Дух Святий пішов».

Якщо судити сьогоднішніми мірками успіху, Павло був цілковитим невдахою. Він не побудував жодної церковної будівлі, у нього не було організації, і методи, якими він діяв, інші лідери ставили ні в що. Фактично, слово, що його проповідував Павло, зачіпало почуття й звучало образливо для значної частини його слухачів. Було, що його навіть каменували за проповідь. Яка ж була її основна тема? Хрест!

Молоді служителі кажуть: «Брате Девіде, ви домоглися успіху. Ви маєте всесвітнє служіння. Ви пастор мегацеркви. Ви навіть написали популярні книги. Ви маєте усталену репутацію. А я що? Чому я не можу йти цим же шляхом?»

Часом мені хочеться відповісти: «Але я заплатив ціну. Ти не знаєш усіх труднощів, яких я зазнав на своєму шляху». Але ні, це не відповідь. Я знаю людей набагато благочестивіших за мене, які перенесли набагато більше, ніж я можу уявити. Вони були вірними й відданими, терплячи жахливі страждання, деякі навіть до смерті, проте їхні імена невідомі світу.

Це взагалі не тема для дискусій. Коли ми станемо перед Богом на Суді, то нас будуть судити не за наше служіння, наші досягнення чи кількість навернених протягом нашої діяльності. Єдиним мірилом успіху там буде таке: чи були наші серця цілком віддані Богу? Чи відклали ми вбік власні волю й плани, щоб прийняти Його волю й план для нашого життя? Піддавалися ми тиску товаришів по служінню й ішли за натовпом чи шукали керівництва тільки в Нього Одного? Бігали ми по семінарах у пошуках життєвої мети чи знайшли її в Ньому?

4. Шлях повного послуху дає задоволення тим, ким ви є і що ви маєте.

Багато християн живуть у постійному невдоволенні. Вони ніколи не задоволені тим, що мають. Вони постійно вдивляються в майбутнє, думаючи: «Якщо я тільки зможу зробити те чи досягти цього, я буду щасливий». Але задоволення так і не приходить.

Задоволеність була великим випробуванням у житті Павла. Зрештою, Бог сказав, що Він буде потужно використовувати його: «...бо для мене посудина вибрана він, щоб носити Ім'я Моє перед народами і царями, і синами Ізраїля» (Дії 9:15). Коли Павло вперше отримав це доручення, він «негайно став проповідувати в синагогах про Ісуса, що Він є Син Божий» (9:20). І що ж сталося далі? «Юдеї змовилися його вбити» (9:23). Те ж саме було і з Павловою проповіддю синам Ізраїля. Вони не тільки відкинули її, а й намагалися вбити апостола. Який нещасливий початок служіння, про який Бог сказав, що воно буде могутнім! Після цього Павло вирішує йти в Єрусалим, щоб зустрітися там із рештою Ісусових учнів, «та його всі лякалися, не вірячи, що він учень» (9:26). Тепер Павло зазнав ще гіршого неприйняття: його брати в Христі відвертаються від нього.

Тож Павло подумав: «Врешті-решт я можу проповідувати язичникам». Однак, коли відомий язичник Корнилій шукав проповідника, який розповів би йому Євангелію, він не покликав Павла, а звернувся до Петра. Згодом Павло мав би бути присутнім на Єрусалимській раді, на якій Петро проголосив: «Мужі-браття, ви знаєте, що з давнішніх днів вибрав Бог поміж нами мене, щоб погани почули слово Євангелії через уста мої, та й увірували» (Дiї 15:7). Видно, що Бог вирішив, щоб пробудження серед язичників відбулося через когось іншого. Павло міг зрозуміти, що він буде збоку спостерігати, як це все відбувається.

Ви здогадуєтеся, які думки приходили в голову Павла, коли він переживав це все? Істина в тім, що через розчарування, біль, загрози його життю й усе інше Бог учив Свого слугу чогось дуже важливого: Павло вчився бути задоволеним, ідучи за Ним крок за кроком.

Павло ні про що не запитував і не скаржився. Він не вимагав, щоб йому сказали, коли ж то він буде проповідувати царям і правителям. По суті Павло сказав: «Нехай я не бачу зараз того, що обіцяв мені Господь. Але я йду вперед у вірі, бо для мене достатньо, що маю Ісуса, і тому я можу кожен день жити повноцінним життям».

Девід Вілкерсон

"Благовісник", 1,2019