Благовісник

Роздуми над Словом Божим

Мідний змій

Автор: Ярл ПЕЙСТІ

«І робив він (Єзекія) угодне в Господніх очах, усе так, як робив був його батько Давид. Він понищив пагірки і поламав стовпи для богів і стяв Астарту, і розбив мідяного змія, якого зробив був Мойсей, бо аж до цих днів Ізраїлеві сини все кадили йому і кликали його: Нехуштан» (2 Царів 18:3-4).

Ідолопоклонство в Ізраїль приходило поступово. Ізраїльтяни зробили перше зображення, яке б нагадувало їм про Бога, зовсім не для того, щоб йому поклонятись, але як допоміжний засіб для молитви. Ці статуї і пам'ятники вони ставили на підвищених місцях і в гущавинах дерев, щоб вони нагадували їм про Бога, допомагали в поклонінні Йому, а саме це Бог заборонив їм робити. З часом ці символи перетворилися в хибних богів, яким стали поклонятися. І коли Єзекія прийняв владу і став царювати, то, написано, у першу чергу він «він понищив пагірки і поламав стовпи для богів», але найбільш неймовірним і вражаючим є те, що він «розбив мідяного змія».

Ми відразу зрозуміємо наскільки дивними є слова цього тексту, коли пригадаємо з історії ізраїльського народу, яке велике значення мав цей мідний змій в часи їхньої мандрівки по пустині. Там ізраїльський народ не раз нарікав на Бога і вождя Мойсея. І ось після одного такого разу Бог послав на них лтруйних змій, які жалили їх, і тоді загинуло багато людей. Але коли вони усвідомили свій гріх, Мойсей за веління Божим зробив змія з міді й поставив його так, щоб кожна людина могла його бачити, і кожен ужалений, поглянувши на мідного змія, відразу одужував і залишався живим.

Ніде в Біблії не сказано, що в самому мідному змії була якась цілюща сила. Мойсей не сказав народу, що цей мідний змій може зробити якусь містичну дію і дати життя тому, хто помирає.

Але для чого тоді потрібно було це робити? Відповісти на це питання ми зможемо тоді, коли зрозуміємо сутність гріха, за який народ був покараний отруйнимизміями. Їхнім гріхом був непослух, непокора Богу, яка виражалася наріканнями. І тут Мойсею було сказано, що коли людина, яку вкусила змія, тільки погляне на виставленого змія, то буде моментально зцілена. Зцілення того, хто був укушений, залежало від упокорення Богові, у цьому разі від простого акту звернення свого погляду на змія. Бог вказав їм на чудовий і в той же час простий спосіб навернення до Нього, і кожен, хто приймав цей встановлений Богом метод навернення, негайно отримував зцілення. Тому не мідний змій зціляв, оскільки в цьому мертвому кускові металу не може бути ніякої вартості, сили чи діючого методу. Зцілювала віра й розкаяння того, хто дивився на мідний символ.

Дивовижно, що цього мідного змія так довго зберігали ізраїльтяни. Минуло, принаймні, 700 років між тими подіями, які відбулися в пустині, і царюванням царя Єзекії. Ви уявляєте, як бережливо ставилися до нього весь цей час?! З плином часу інтерес народу до мідного змія перетворився на обожнювання, ця реліквія стала предметом поклоніння, дійшло до того, що вже звершували жертвоприношення і куріння перед цим куском металу. Вони обожнили символ, поклонялися йому, показуючи тим, як низько може впасти людське серце, яке колись знало істинного Бога.

Гадаю, ви не думаєте, що цей випадок є одиничною подією давніх часів, зовсім ні. Це ідолопоклонство звершується і в наші дні, і не тільки серед язичників, але навіть серед народу Божого.

Обожнення мідного змія, поклоніння йому і куріння перед ним фіміаму були явними ознаками того, що народ втратив усвідомлення істинного Бога. Там, де підкреслюються зовнішні аспекти релігії, обряди, зовнішня краса й пишнота богослужіння, церковні будівлі — це істинні докази відсутності істинної віри серця.

Але це поклоніння видимим символам минулого благословення вказує не лише на відсутність Бога в житті людини, але воно вказує і на спрагу втраченого благословення і є виявленням її глибокого почуття втрати, невдоволення. Це доказ того, що душа томиться по Богу. Не думайте, що я цим хочу виправдати ідолопоклонство, зовсім ні. Люди, втрачаючи усвідомлення Бога, не втрачають потреби в Бозі. Втративши відчуття близькості з Богом, відійшовши від Нього далеко, народ цей був неспокійним, без миру і радості, які має лише той, хто в союзі з Богом. Людина, яка одного разу пізнала істинного Бога, а потім втратила відчуття Його близькості, починає волати і сумувати за втраченим. Поклоніння мідному змію було жалюгідним намаганням відновити це втрачене спілкування з Богом, і було показником спраги народу Бога.
Але ці люди втратили і свій духовний розум. Коли людина в неправильних стосунках з Богом, його розуміння духовних істин завжди буде заплутане й неправильне. Гріх і непослух, як ніщо інше, затемнюють духовний зір і роблять його неспроможним правильно тлумачити істини Божі. У цьому разі благословення минулого стали прокляттям сьогодення через неправильно витлумачене значення мідного змія. Зробивши його предметом поклоніння, вони казали, що цей самий змій був причиною їхнього благословення в минулому. Їхні затьмарені голови не могли правильно витлумачити значення цієї історичної події, і в результаті, замість поклоніння Богу, вони кланялися мертвому кумиру.

І ось, сівши на трон, Єзекія взяв цю історичну реліквію і розбив її вщент, після чого вона стала називатися «Нехуштан», що означає «кусок міді». Назвавши його так, люди визнали, яким це безумством було поклонятися й кадити кускові металу.

З цього й почалося пробудження в народі, бо було знищено те, що стало на місці Бога в житті народу.
Як відноситься ця старозаповітня подія до людей 20 століття? Чи говорить вона нам щось? Без сумніву, каже багато.

По-перше, каже про те, як можна зловживати дарами Божими, і що з часом ці дари можуть принести людині шкоду.

Наприклад, є общини віруючих, які зі своїх молитовних будинків зробили кумирів.

Вони звершують куріння будівлям, у яких збираються, нібито дерево й каміння, з яких вони побудовані, є святинею. Ми можемо так обожнюватии будинок, що він перестає бути домом молитви і стає храмом ідолів.

В одній церкві, де ми працювали з молоддю, була група юнаків і дівчат, які палали любов'ю до Господа і до людських душ. Наша церква розташована в бідному районі міста. У цій частині міста проживало багато дітей, і ми хотіли залучити їх до недільної школи, щоб і вони почули благу звістку про Христа. Будівля була велика, могла вмістити кілька сотень дітей. Господь благословив старання нашого гурту — і церква стала наповнюватися дітьми, серед яких були і білі, і чорні, і жовті, брудні, чисті, босі й взуті. Ми раділи й славили Бога, що Він давав нам успіх, але, на жаль, наша радість тривала не довго. Члени церкви стали невдоволеними таким напливом дітей, злякалися, що ці діти зіпсують їм будинок: забруднять стіни, зламають меблі. І одного разу я почув, як один член церкви сказав: «Що буде з нашим молитовним будинком, якщо вони і далі будуть приводити сюди цих вошивих дітей?!» Ви знаєте, що сталося? Бог зрушив з місця цей світильник — і церква перестала бути рятувальною станцією, а стала кладовищем мертвих кісток. Ми називаємо дерево, каміння, бетон — церквою, обожнюючи ці мертві речі, поклоняємося їм і думаємо, що служимо Богові. Який жахливий обман!

Ми можемо також кадити фіміам людині, звертатися до неї, на неї сподіватися, їй поклонятися. Ми обожнюємо того чи іншого служителя Божого, тому що через нього нас благословив Бог, і думаємо, що Царство Боже від нього залежить. Ми повинні поклонятися не хлопчику, який приніс хліб і рибу, не кошикам, у яких вони лежали, але Христу Спасителю, Який благословляє і примножує, насичує нас небесним хлібом.

Але є й такі ідоли, які зачаїлися тільки глибоко в наших серцях. Їх ми також маємо безжально знищити. Наприклад, ми робимо кумира з нашого досвіду і духовних досягнень. Ми гордимося нашим духовним ростом, вважаючи себе кращим за інших. Ти думаєш, мій друже, що ти маєш більше духовної сили, мудрості, знання, ніж тоді, коли ти вперше пізнав Бога? Коли ти справді думаєш, що ти мудріший і більш духовний, тоді дозволь тебе запитати: ти вважаєш, що 10, 20, 30 років змінили хоч на краплину твою ницу гріховну душу? Ти думаєш, що твоя гріховна натура зі всіма її стараннями й гріховними бажаннями трохи виправилася за цей, час і тобі не потрібно вже так міцно триматися за Господа? Невже ти так думаєш? Що говорить Писання? «Тому то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!» (1Кор.10:12). Цікаво, якими це діями ти хвалишся? Бідна людино! Без Христа це даремна хвальба. Скажи, що ти маєш без Нього? Що б ми зробили, якби Він нас залишив хоча б на мить, незважаючи на всі наші досягнення і багаторічний досвід? Де б ми були? «Як ті, що нічого не мають, — говорить апостол Павло — але всім володіємо» (2Кор.6:10), «Нічим не хвалюся, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа» (Гал.6:14).
Що каже нам це ідолопоклонство? Воно каже нам, що ми втратили зв'язок з Богом, не маємо спілкування з Ним, і тому ми створили собі інших богів, шукаючи біля олтарів того, що може нам дати один Бог через Сина Свого Ісуса Христа.

Ви запитаєте: що нам робити? Що зробив Єзекія! Він розбив мідного змія і назвав його справжнім іменем — кусок міді. Так потрібно зробити й нам. Треба назвати наших ідолів їхніми іменами, розбити на куски й викинути геть! Це не значить, що ми маємо забути минулі благословення Божі, ні, але вони не повинні нам заважати пізнавати нашого Господа. «Але те, що для мене було за надбання, те ради Христа я за втрату вважав. Тож усе я вважаю за втрату ради переважного пізнання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа» (Фил.3:7,8). Будемо пам'ятати, дорогі брати і сестри, що та манна, яку вчора давав нам Господь, сьогодні вже не придатна, вона з черв'яками. Я маю отримати нову, свіжу манну на сьогодні, мати свіже спілкування, свіжу зустріч з Богом, а не жити минулими благословеннями. «Хліба нашого насущного дай нам сьогодні» — так учив нас молитися Господь Ісус Христос.

"Благовісник", 4,2012