Ольна МІЦЕВСЬКА

* * *
Плекало серце мрії осяйні,
Як проказав «кохаю» щиро ти мені.
З'єднались наші долі у човні,
Отому, що твоїм назвали іменем.

Пливемо вдаль крізь хвилі навісні,
Кохання стало нашим звичним іміджем.
Так затишно у рідному човні,
Отому, що твоїм назвали іменем.

Але любов гартується в борні —
Своїми силами її не втримаєм.
Тому в честь тебе названім човні
Вперед пливемо ми під Божим іменем.

* * *
Слова, слова…
Як мало їх у мові,
Щоб описати почуттів палітру –
Бентежний голос щирої любові
І тишу ніжності прозоро-світлу.

Минають дні… Думки, слова і дати
У вічність плинуть, наче мить єдина.
І їх ми зможемо лишень згадати,
Плечем обпершись на життя сивини.

Пориви почуттів – стрімкі і чисті,
Дитячий щебет і сльозини втоми…
Усе сплелося: будні й урочистість –
В єдиній долі, в прагненні одному.

Господня милість душі поєднала,
Шлях освітила незбагненим сяйвом.
Щоб висловити все, нам слів замало,
Але вони тепер, напевно, й зайві.

"Благовісник", 3,2014