Благовісник

Історичні постаті

Біллі та Рут Грем: Союз двох людей, які вміли прощати

Усі ми знаємо Біллі Грема, чи не так? Про цього всесвітньовідомого проповідника написано стільки, що, куди б він не приїхав, його точно впізнають. Але який Біллі Грем удома?

А Рут Грем? Що означає бути замужем за такою знаменитістю?

Ви знаєте, що жодний шлюб не можна назвати типовим. Будьте певні, шлюбу Біллі Грема це стосується повною мірою. Читаючи про нього, ви знайдете багато такого, що стане корисним для вашої власної сім'ї.

 

Вона виросла на місії в Китаї. Її батько був пресвітеріанцем, лікарем за професією. На ніч в її сім'ї було прийнято читати класику і разом грати різні ігри.

Він виріс на молочній фермі в Північній Кароліні. Його батьки не дуже-то багато говорили про релігію. Бейсбол його цікавив значно більше, ніж уроки. І він, ймовірно, був упевнений у тому, що Достоєвський грає за команду «Червоношкірих» з Цинциннаті.

В її сім'ї жінки завжди відкрито висловлювали свою думку, а в нього вдома говорили чоловіки, останнє слово завжди було за ними. Підлітком вона мріяла стати місіонером у якомусь усамітненому місці в Тибеті. Він мріяв стояти на першому місці в старшій лізі, з порцією жувального табаку за щокою.

Біллі та Рут Грем стали легендою. Протягом трьох десятиліть він був найвідомішим чоловіком в Америці. Він проповідував ста мільйонам людей особисто і набагато більшій аудиторії по радіо та телебаченню. Він відвідував президентів, прем'єр-міністрів, королів, не говорячи вже про керівників корпорацій і фінансових магнатів. Все, що він пише, гарантовано стає бестселером.

* * *
«На початку нашого шлюбу, — згадує Рут, — один дуже мудрий чоловік сказав мені, що якщо двоє людей у всьому згодні, то один з них зайвий».

Біллі та Рут Грем не були у всьому згодні. Вона визнає: «Життя в домі Біллі Грема — зовсім не безперервна насолода». Рут Грем доводилося не так вже й легко — бо ж її чоловік-проповідник їде з дому іноді на декілька місяців. Але сама вона ставилася до цього так: «Хоча в нас і незвичне сімейне життя, але воно дуже цікаве і наповнене подіями». Ключем до розуміння їхнього щастя є улюблена приказка Рут: «Щасливий шлюб — це союз двох людей, які уміють прощати». Другий ключ — це почуття гумору, яким, безумовно, були наділені і Біллі, і Рут. «Якщо ви не приймаєте все надміру серйозно, — казала Рут, — суперечки можуть стати джерелом веселощів».

Вони познайомилися, коли були студентами коледжу Уїтон (Іллінойс), у 1940 році. Вона навчалася на другому курсі, їй було тоді двадцять років. Він тільки-но вступив туди, але був майже на два роки старшим від неї. Це був уже третій коледж, в якому він навчався. Але його все одно знову зачислили тільки на перший курс. Жителі Середнього Заходу ледве розуміли північнокаролінську говірку Біллі, а сам він заледве адаптувався до тамтешньої сирої погоди. Іллінойс здавався йому закордоном. Він навіть думав залишити і цей коледж. Але перш, ніж встиг задуматися про це серйозно, він зустрів брюнетку з карими очима, яка приїхала з Китаю. Хоча він і видався Рут трохи дивним, схоже, вона полюбила його після першої ж зустрічі.

Біллі також божеволів від неї, незважаючи на нещодавнє рішення ніколи не квапити подій з дівчатами. Після першого побачення він написав матері листа, в якому говорив, що «неможливо уявити собі більш прекрасну та милу людину». А Рут тим часом піднялася у свою кімнату й «сказала Господу, що якщо б їй можна було провести решту часу, служачи Йому разом з Біллом, то це було б для неї найбільшим щастям».

Дім, у якому виросла Рут, був домом освічених місіонерів, повним різноманітних книг — від детективів до класики, — і в ньому велися дуже цікаві біблійні дискусії. Те, що вивчення Біблії може бути дуже цікавим, стало девізом Рут. Вечорами у їхньому домі читали класику, грали в слова чи у флінч. Щонеділі батьки влаштовували вікторини з Біблії, і діти прагнули якнайкраще знати Писання.

Своє почуття гумору вона, ймовірно, успадкувала від батька. «Він міг знайти привід для жарту в будь-якій ситуації», — говорила Рут. Мама Рут завжди дуже піклувалася про те, щоб діти добре виглядали. Частиною філософії матері було таке твердження: «Не турбуватися про свою зовнішність — значить противитися жіночій природі».

Поїхати з батьківського дому було для Рут важким випробуванням, але у вісімнадцятирічному віці вона вирушила у Сполучені Штати, в коледж Уїтон, де основною її спеціальністю мали стати біблійні дослідження, а додатковою — мистецтво. Біблія завжди була дуже важливою для Рут (її чоловік і тепер вважає, що вона знала Біблію краще від нього).

Білл (вона ніколи не називала його Біллі) вдався надміру серйозним. Їй подобалося, що він знає, чого хоче. Але Рут здавалося, що те, чого він добивається, не приносить йому жодної радості. Коли вперше вона почула, як він проповідує, то це не справило на неї жодного враження. Рут знічували його різкі жести. Крім того, в нього був дуже гучний голос. Найбільшою загрозою їхнім стосункам стало її бажання їхати місіонером в Тибет. Вона говорила про це з сестрою Розою, яка також навчалася в Уїтоні. Але та відповіла їй: «Ти думаєш, що Господь хоче привести тебе в Тибет, але, можливо, Він хотів привести тебе сюди, щоб ти зустрілася з Біллі».

Та Рут все ще не була впевнена. Вона продовжувала сумніватися навіть після заручин, які відбулися влітку 1941 року. Вона намагалася вмовити Біллі їхати разом з нею на Тибет. Він обіцяв помолитися про це і пізніше сказав, що «ніщо не свідчить йому про те, що це необхідно». Нарешті Біллі сформулював так своє ставлення до її планів: «Якщо ти віриш, що нам з тобою допоміг зустрітися Бог, і якщо ти віриш, що чоловік — глава своєї дружини, то просто йди за мною…»

Біллі та Рут одружилися в Монтриті, в пресвітеріанському центрі, розташованому в гористому районі Північної Кароліни, в серпні 1943 року, через два місяці після того, як Біллі закінчив коледж. Біограф Джон Поллок так відгукується про вплив, який здійснила Рут на Біллі: «Рут більше, ніж будь-хто інший розширила його кругозір. Вона була людиною освіченою, багато подорожувала, любила літературу та мистецтво. Вона не дала перерости його серйозності в театральну урочистість і не дала погаснути в ньому веселій юнацькій іскорці. Крім того, Рут та її сім'я, де всі були переконаними пресвітеріанами, показали Біллі Грему, що віра, яка базується на Писанні, трохи по-різному тлумачиться в різних деномінаціях і що істина лежить десь посередині».

Їм обом було нелегко звикати до спільного життя. Через багато років Біллі говорив в інтерв'ю одному з журналів: «Це були складні часи, нам доводилося пристосовуватися до нового способу життя і один до одного». Рут було нелегко після життя в університетському містечку, де вона вивчала мистецтво, літературу та Біблію, почати життя, сповнене домашніх клопотів. Вона не дуже добре готувала. Це не стосувалося хіба що китайських страв, які «готуються з великою кількістю часнику, але Біллі не любить часнику». Крім того, треба було ще мити посуд. «Я не люблю мити посуду. В цьому занятті немає нічого творчого, не відчувається жодної перспективи», — казала Рут. Ще коли вона навчалася у школі, хтось подарував їй декоративну тарілку з надписом: «Слав Бога, молись і наполегливо трудися». Вона повісила її над мийкою, де ця тарілка висить і дотепер.

Звичайно ж, були й інші труднощі. Вона не могла звикнути до того, що у Біллі на столі завжди панує безлад. Їй було складно змиритися з його звичкою, витерши руки, вішати рушник на двері. Але такі маленькі труднощі є в кожному шлюбі. Біллі зізнається: «Наші сім'ї були такими різними, і ось виявилося, що ми в одній сім'ї — своїй власній. Це було нелегко, і не лише через різницю в характерах». Рут, згадуючи про перші роки шлюбу, казала: «Щасливі шлюби ніколи не виникають самі собою. Вони завжди — результат наполегливої праці». Іноді їм доводилося дуже наполегливо працювати.

Спочатку Біллі було дуже складно змусити себе радитися з дружиною. Але згодом, коли він зумів оцінити тверезість її суджень, це стало відбуватися якось саме собою. Через п'ять років шлюбу Біллі не приймав жодного значного рішення, не порадившись з Рут. Саме вона запропонувала назву для його радіопередачі: «Час рішення». Саме вона переконала його повністю віддатися справі проповіді. Саме вона виконала більшу частину підготовчої роботи для його книги «Мир з Богом», першої його книги, яка стала бестселером. А коли була створена асоціація проповідників Біллі Грема, Біллі запропонував їй стати одним з п'яти членів ради директорів (і вона прийняла його пропозицію).

Біллі завжди любив подорожувати й ніколи не втрачав можливості розповісти людям про Христа. Але це означало, що він проводив три четверті всього часу поза домом. Для Рут життя в місті-сателіті Чикаго далеко від сім'ї, в розлуці з чоловіком стало суворим випробуванням. Рут розуміла, що її чоловіку дано талант проповідника і що цей талант вимагає від нього частих і довгих відлучок. Розуміла вона й те, що Біллі дуже складно відмовитися, коли його запрошують виступити з проповіддю. І вона нічого не могла з цим зробити. Вона просто спакувала свої чемодани й переїхала в Північну Кароліну, де жили її батьки, котрі до того часу вже повернулися з Китаю. «Я зрозуміла, що так все й буде продовжуватися, — пояснює вона, — і що вдома він уже практично не з'явиться. Я думаю, що у випадку, подібному до нашого, сім'я — це справа Господа, але чоловік повинен жити зі своєю дружиною там, де він знає, що вона буде щаслива». Вона так говорила про часті розлуки з Біллі: «До цього звикаєш. В такій ситуації найкраще для обох — намагатися весь час бути зайнятим». Рут писала в «Жіночому домашньому журналі»: «З самого початку я розуміла, що в його житті не буду займати найважливішого місця. На першому місці для нього завжди буде Христос. Зрозумівши і прийнявши це, я вирішила безліч неймовірно складних проблем. Тепер, бачачи, як він йде, я не відчуваю жалю, а, зустрічаючи його, завжди переживаю радість». Але в ті періоди, коли Біллі і Рут жили разом, вони дуже багато робили один для одного і дуже цінували один одного.

З народженням дітей (Вірджинії в 1945 році, Енн в 1948 році, Рут, яку частіше називають Банні, в 1950 році, Вільяма Френкліна в 1952 році та Нельсона Едмона в 1958 році) Рут стало складно часто супроводжувати чоловіка в його поїздках, навіть тоді, коли, завдяки розмаху його служіння, вони могли собі дозволити подорожувати всією сім'єю. Дідусь з бабусею допомагали виховувати дітей, і все ж Рут з багатьох причин жалкувала, що Біллі немає поруч. Їй було нелегко добитися від дітей послуху («я грала на них, як на ксилофоні», — згадує вона). Крім того, турботи, в які вона занурилася, не давали поживи для її активного живого розуму. «У витиранні мокрих носів, митті брудних черевиків та прибиранні немає нічого, що можна було б назвати насолодою для інтелекту. Але кожна мати зобов'язана усвідомити, що на це місце її поставив Господь».

Вдома Рут завжди тримала відкритою Біблію на особливому робочому столі. «Коли Біллі немає вдома, я завжди відкриваю Писання на книзі Притч. Вона надає набагато більше реальної допомоги, ніж десятки книг з психології».

В листах Біллі часто говорить: «Якби ти була тут, то я міг би обговорити з тобою цю проповідь». Він завжди знав, що Рут здатна дати його роботі точну і справедливу оцінку, і йому дуже бракувало її.

Під час тривалих подорожей Рут намагалася супроводжувати чоловіка хоча б протягом тижня. Але вона ніколи не залишала надовго своїх дітей. «Мати, як і Сам Господь, повинна особисто надавати допомогу тоді, коли в цьому є гостра необхідність». Та Рут все ж поїхала разом з Біллі, коли він у 1954 році вирушив у Великобританію. Це була друга поїздка Біллі в цю країну. Тоді він відмовився від яскравої уніформи організації «Молодь за Христа», яка вирізнялася яскравими шкарпетками та галстуками. Опираючись на досвід минулої поїздки, він попросив Рут не користуватися губною помадою, оскільки більшість віруючих в Лондоні не фарбували губ. Рут таке прохання не сподобалося. У своєму щоденнику вона написала про це так: «Білл перестав бути служителем Божим і вирішив стати чоловіком-занудою. Він наказав мені стерти з губ помаду. Ми сильно посперечалися через це, але, зрештою, я підкорилася. Збираючи чемодани, він був дуже зайнятий, тож мені вдалося непомітно нафарбуватися знову». Пізніше Рут пояснила свій вчинок так: «Мені здається, що стати блідою міллю — не значить зробити щось важливе для Христа».

Поїздки по Великобританії 1954 і 1955 років виявилися дуже успішними. В Уемблі послухати американського проповідника збиралося від п'ятдесяти до вісімдесяти тисяч людей. І це — незважаючи на дощ, який тоді йшов безперервно. Але найбільшим випробуванням стали візити до членів королівської сім'ї. Рут написала додому: «Доводиться вислуховувати всі їхні титули і розглядати всі їхні дорогоцінності. А сама я при цьому в кофтині, зшитій власноруч, у якої погано працює застібка».

Під час британської подорожі Рут писала: «Я зовсім не придатна для навернення душ». Але щовечора вона бесідувала з тими, хто приходив до неї з надією на спасіння. Одним з тих, кому вона свідчила, був популярний кіноактор Джон Уїнмілл, який згодом згадував: «Я не знав тоді, що це Рут Грем. Але перше, що спало мені на думку, це те, що люди, подібні до мене, уже давно б навернулися до християнства, якби зустрілися з такими привабливими християнами». Тим часом у Північній Кароліні друзі збирали кошти на будівництво нового дому для сім'ї Гремів. Туристи переповнювали двір їхнього дому на Ессемблі Драйв. Якось Рут була хвора і лежала в ліжку. І тут вона побачила, як чиєсь обличчя притулилося до вікна її спальні. Тоді Рут стала вирішувати питання про нове житло. Біограф Джон Поллок пише: «Вона об'їздила всі околиці, скупляючи дошки старих будівель та цеглу з закинутих споруд, щоб побудувати саме те, про що мріяла… Будинок виглядав так, ніби був побудований сотню років тому. І навіть огорожа спеціально була підібрана так, щоб відповідати загальному вигляду».

З 1955 року цей дім у горах служив Біллі тихим пристановищем. Рут називала це місце «орлиним гніздом». Там їм завжди допомагали віруючі та доброзичливі люди — як по дому, так і з дітьми. Кожен з них був дорогий Гремам, і кожен з них багато зробив для виховання їхніх дітей. В домі було п'ятеро дітей і багато домашніх тварин, тому Рут називала дім «Ноєвим ковчегом щасливого стовпотворіння». Але коли Білл від'їжджав, той факт, що Рут залишалася з дітьми у віддаленому гірському районі, аж ніяк не полегшував їй життя. В молодості вона часто лягала спати з «його старою заношеною спортивною курткою», так скучала за ним. Окрім батьків, у неї не було майже нікого, з ким вона могла поділитися своїми тривогами, і це ускладнювало ситуацію. Її донька Банні каже: «Не знаю, чи можна сказати, що у мами є близькі друзі. Вона не зовсім покладається на друзів. Найкращий її друг — Господь».

Коли Біллі Грем став національною знаменитістю, президенти часто шукали його прихильності, його поради, а також враховували і його вплив на виборців. Дружина була завжди проти, щоб її чоловік втручався у політику. Але далеко від вогнів рампи, візитів до президентів та королівських осіб Біллі та Рут дуже турбувалися про виховання дітей. Біллі розумів, що в його дітей створюються психологічні проблеми через те, що він майже ніколи не буває вдома. Але й при спілкуванні дітям було складно душевно зблизитися з ним через певну замкненість його характеру. Рут молилася за це, а потім попросила Біллі довірити їй дисципліну, щоб не відкладати вирішення серйозних проблем до його повернення. Інакше з часом діти почали б зі страхом чекати, коли повернеться батько. Поступово їй вдалося налагодити в сім'ї дружні та теплі стосунки.

Найбільше проблем було з їхнім старшим сином — четвертою дитиною в сім'ї. «Він потрапляв у всі мислимі й немислимі неприємності», — згадує Біллі. Його спосіб життя дуже хвилював батьків, але вони намагалися не допускати розриву стосунків з ним. І з часом син повернувся до Господа і почав брати участь в християнському служінні. Але, згадуючи важкі дні, Біллі каже: «Тоді ми обов'язково обіймали один одного при кожній зустрічі. Любов треба зберігати будь-якою ціною. Тому що, пройшовши через складний період, наші діти зберігають її у своїх серцях. Коли Френклін зумів подолати всі свої труднощі, нам не довелося наново вибудовувати наші стосунки: вони були незмінними».

Союз Біллі та Рут ставав дедалі міцнішим з кожним роком. Їхня донька Банні каже, що жодного разу не чула, щоб хтось з них сказав якесь різке слово на адресу іншого. Рут зауважувала: «За всі ці роки в нас просто не було можливості по-справжньому стомитися один від одного. Думаю, що вся справа в цьому». Жарти та піддражнювання — частина їхнього стилю спілкування, але в стиль спілкування входить і обговорення серйозних питань. Приклади, які Біллі Грем приводить у своїх проповідях, нерідко беруться ним із книг, які прочитала його дружина. «Ви знаєте, Рут — дуже начитана людина, — сказав він одного разу, — здається, вона знає все про все». Небагато чоловіків так прихильно відгукуються про своїх жінок. Біллі — людина дуже вихована і стримана, навіть з Рут, з часом став більш розкутим щодо вираження емоцій. «З якоїсь причини, — говорить сестра Біллі, — з віком він став набагато відкритішою людиною». Це помічають й інші члени родини.

Очевидно, що Рут — не стандартна дружина проповідника. В її концепції шлюбу дружина не перебуває у безпосередньому підпорядкуванні у чоловіка, це скоріше трикутник, вершина якого — Бог, а чоловік та дружина перебувають в його основі. «У чоловіка, — казала вона, — є право вищого авторитету, на ньому лежать і особливі обов'язки. Але шлюб характеризується скоріше взаємним підкоренням, ніж підкоренням дружини чоловіку». Погляди Біллі на це питання не повністю співпадають з думкою Рут. Цитуючи книгу Буття: «…І буде він панувати над тобою», — Біллі говорить, що «нічого відтоді не змінилося… Дружина мусить пристосуватися до того світу, який створює її чоловік». В сім'ї ж Гремів проглядаються обидві концепції. Рут, безумовно, пристосовувалася до світу, який створив її чоловік, а не противилася. Але в Рут такий характер, з яким не рахуватися неможливо, тому в домі часто можна було прослідкувати і взаємне підкорення.

Вони прийшли з двох різних світів. Вони жили в двох різних світах. Але разом створили щось таке, що несло благословення тому світу, в якому живемо всі ми. Активне життя Біллі виражалося в роботі з великими масами людей. Рут говорила: «Мені не подобаються сцени». Вона надавала перевагу книгам, і часто в неї під рукою було їх чотири: «Одна, щоб підтримувати. Одна, щоб розслабитися. Одна для інформації. А ще одна — для бесіди». Рут додає: «І я дуже люблю природу. Я люблю спів птахів. Але понад усе я люблю слухати тишу». Одного разу Рут попросили поговорити з молодою жінкою про те, чи варто їй брати шлюб. Рут сказала їй: «Не чекай від чоловіка того, на що здатен тільки Ісус. Не чекай від нього тої турботи, радості, миру та любові, яку може дати тобі тільки Сам Бог».

З книги Вільяма Дж. Петерсона «25 удивительных браков»

Читати розділ з книги

"Благовісник", 3,2014