Дорогою випробувань та благословення

Багато церков, особливо в Західній Україні, уже переступили поріг свого 90-річчя. Вони пережили й важкі, і благословенні часи. Безліч неймовірних історій можна почути в цих церквах. І от деякими з них хочемо поділитися з нашими читачами.

Село Тинне, Рівненська область
Тепер село Тинне — одне з найбільших сіл області. Село займає територію загальною площею 9504 гектари, де проживає та господарює 4887 осіб.

Церква ХВЄ в селі утворилася в 1928 році. Спочатку богослужіння проходили в хаті брата Степана. У 1937 році відбулося урочисте відкриття молитовного будинку. У другій половині 1950-х та на початку 1960-х років стали цькувати протестантські общини. Почалися арешти, суди, виселення. Але ряди віруючих зростали. У 1999 році їх налічувалося 358 чоловік. У 1992 р. постав новий будинок молитви. З 1995 р. працює недільна школа. Нині в селі діє дві общини християн віри євангельської, у яких налічується 480 та 350 членів церкви.

Важкий шлях пройшла ця церква. Про одну з її трагічних сторінок хочемо згадати.

Ще й дотепер на сільському кладовищі є надмогильний пам’ятник із написом: «Тут спочивають до першого воскресіння тіла святих християн віри євангельської, які 1944 року, третього місяця, десятого числа були замучені…»

«Старожили села Тинне розповідали, що в ті часи все населення жило з острахом за своє життя. Ніхто не знав, до кого мали прийти лісові бандити… Лише вранці, коли всі просиналися, люди виходили на двір і дивилися, у кого немає диму з комина. Якщо диму немає — значить із господарями біда.

Одного разу сусіди не побачили диму над хатою Опальків та Бакунців. Прийшовши туди, побачили надзвичайно жахливу картину… Усі люди з тих сімей порубані, і їхні тіла лежать на підлозі. Одній дитині відрубали ногу, і вона, стікаючи кров’ю, залізла під ліжко і там померла…

Така ж доля чекала й сім’ю пресвітера громади в цьому селі — Степана Лончука»

(Д. Коваль, з книги «Християни віри євангельської Володимирецького району Рівненської області»).

Село Руська Гута Руська Гута, Тернопільська область

Церква, яка була заснована в 1926 році, почала своє становлення завдяки Флор’яну Кашпару, чеху за національністю. Він був майстром із ремонту взуття і, спілкуючись із багатьма людьми, свідчив їм про Христа. Згодом до цієї праці приєдналися Порфирій Ільчук, Трохим Нагорний із Биковець, Йосип Антонюк з Дедеркал, які раніше емігрували в США, покаялись там і як місіонери повернулися на батьківщину.

Першим пресвітером у церкві с. Руська Гута був Антон Микитович Шевчук, який мав особливий підхід до людей. Богослужіння відбувалися в хаті Степана Плотніка. Односельчани прихильно ставилися до віруючих й охоче відвідували їхні богослужіння, так що всі в хаті не поміщалися, а стояли під вікнами.

Атеїстична влада, працюючи в напрямку зменшення кількості церков, поставила ультиматум: або вони відбирають дім молитви в с. Андрушівка, або церква в селах Руська Гута й Андрушівка об’єднуються в одну громаду. Брати порадилися і з метою збереження дому молитви в 1949 році об’єдналися. З цього часу історія церков ХВЄ в цих селах є спільною до 1990 року.

Оскільки в радянські часи Русько-Гутська церква була найбільшою за кількістю членів церкви, молоді, а також і дітей серед сільських церков Шумщини, вона була під особливою «увагою» влади.

Один особливий випадок згадують місцеві християни. У неділю, 11 липня 1965 року, мало відбутися водне хрещення. Влада докладала безліч зусиль, щоб не допустити проведення водного хрещення. Тож серед ночі було підпалено молитовний будинок. Дивом називають очевидці те, що скатертина навколо стола обгоріла, але Біблія й співаники на столі залишилися неушкодженими. Вогонь погас. У зв’язку з цим брати вирішили проводити водне хрещення в ставку біля дому молитви вдень, а не зранку, як це завжди пропонувала влада. Під час водного хрещення приїхала пожежна машина, з якої всіх присутніх на березі облили водою.

Але це не зупинило християн. На подвір’ї молитовного будинку вони звершили причастя, за що мало не позбавили волі пресвітера церкви як порушника законодавства про культи. До всіх, хто прийняв водне хрещення, їхніх батьків і родичів були застосовані утиски, багатьох звільнили з роботи.

Водне хрещення, с. Руська Гута

Село Гута, Волинська область

Євангелію в село Гута, що на Ратнівщині, приніс Степан Ярмолюк (житель сусіднього білоруського села Добре), який перед початком першої світової війни їздив до Америки на заробітки. Там він почув звістку про Спасителя і віддав Йому своє життя. У 1920 році він повернувся на батьківщину й став проповідувати Євангелію своїм землякам, і за перший рік його служіння близько 100 людей із Доброго й оточуючих сіл прийняли хрещення. У 1924 році вістка про нову віру долетіла й до села Гути. Весною 1925 року перша євангелізація відбулася в Гуті в саду Івана Головія, який прийняв Ісу­са в далекому Сибіру, де опинився, втікаючи від першої світової війни. Повернувшись на батьківщину, відійшов від Бога, але коли почув про віруючих у своїй місцевості, вирішив повернутися на шлях служіння Богові.

Невдовзі в Гуті утворилася група людей, які прийняли Христа. На зібрання ходили в Добре. Великою перешкодою на дорозі туди було болото. Люди не мали відповідного взуття. Взимку часто ставалося так, що крига ламалася — і вони йшли по коліна в крижаній воді, щоб почути Боже Слово й помолитися.

До 1951 року майже всі віруючі жили на хуторах. А на Хуторі Хвоєново, наприклад, майже всі були віруючими.

У комуністичні часи влада активно працювала над тим, щоб знеславити добре ім’я віруючих людей. Для цього часто вдавалися до підступних методів. Для їхніх провокативних планів найбільш підходящою видалася сім’я місцевої християнки Феодосії Свіржевської. Її донька Настя та зять, які жили з нею в одному домі, ще тоді були невіруючими. І от одного дня представники відповідних органів навідалися в їхній дім і стали вмовляти молоде подружжя підписати папір, що їхню матір віруючі хотіли принести в жертву. «Ми чули, що вони зробили домовину, — з притиском говорив секретар парторганізації до Насті, — поклали її туди й уже хотіли підпалити. Але ви з Савкою якраз нагодилися й не дали. То справді було таке? Напиши, що так і було». За це їм обіцяли різні блага й переваги, але Настя категорично відповіла: «Ні, не було такого. Я такого ніколи не підпишу. Я не буду невинних людей садити в тюрму».

Атеїсти на цьому не зупинилися. Вони зігнали всіх жителів села, зокрема й віруючих, у клуб. Багато недобрих слів говорили на адресу церкви й вирішили на підставі сходу селян «закрити секту». Звісно, на певний час дім молитви було закрито, але церква в селі Гута розвивалася — і цього року вона святкуватиме своє 95-ліття.

Благовісник, 1,2020