Пантелеймон КУЛІШ: перший перекладач української Біблії

7 липня 2019 року виповнилося 200 років від дня народження Пантелеймона Куліша — українського письменника, мовознавця, фольклориста, етнографа, літературного критика філософа історії, перекладача, редактора і видавця, зокрема автора першого українського історичного роману «Чорна рада», автора першої української фонетичної абетки та першого перекладу Біблії на українську мову, одного з чільних представників українського національного відродження ХІХ століття. Можна навіть сказати: одного з творців модерної української нації. Його називають «людиною рівня титанів Відродження», «першорядною зіркою в українському письменстві» і ще багатьма чудовими іменами, цим підкреслюючи його неоціненний вклад у розвиток української нації, його культури та духовності.

За часів радянської влади Куліш хоч і не був під забороною, але його творчість свідомо маргіналізувалася. Багато чого незручного в ній було для радянських ідеологів. На жаль, ця маргіналізація загалом збереглася й у часи незалежної України. Куліш принаймні не розглядається як один із головних українських національних героїв. А його велика й багатогранна творчість, за великим рахунком, не знайшла належного осмислення й оцінки.

Пройшло багато століть від прийняття християнства Україною до появи повної Біблії живою, народною українською мовою. Одна з причин — не було пекучої потреби в цьому, бо книги, які приходили до нас з Болгарії та Сербії церковнослов’янською мовою були здебільшого зрозумілі людям. Також мало хто з інтелігенції відважувався на важку працю перекладу Біблії на українську мову в час, коли царський уряд поборював всякі спроби розвивати українські мову й культуру.

За цей титанічний труд взявся Пантелеймон Куліш у 1860 роках. Правда він керувався не тільки релігійними мотивами, але й своїм переконанням, що світова культура — найвище добро у світі, і український народ мусить мати доступ до цієї ушляхетнюючої й спасаючої загальнолюдської культури. Він вірив, що Біблія, Гомер і Шекспір — три основні стовпи цієї всесвітньої культури і наполегливо працював, щоб український народ присвоїв собі її здобутки й разом з іншими народами розвивав у себе культурне життя. Для П. Куліша культурний розвиток народу збігався з релігійним і освітнім.

Пантелеймон Куліш залишив у 1868 році службу в Варшаві й переїхав у Венецію. Там він закінчив переклад із церковнослов’янської мови Нового Заповіту і запропонував його Лондонському Біблійному Товариству. Але Товариство відмовилося його придбати, посилаючись на те, що перекладено не з грецької. Тоді П. Куліш вивчив давньоєврейську мову, переїхав до Відня та став перекладати Старий Заповіт. Анонімно видав 1869 року у Львові «Св. Письмо, перва частина Бібліи, пять книг Мусієвих» коштом журналу «Правда». Були також надруковані «Дві Мусієві пісні» під псевдонімом Павло Ратай (Львів, 1868), «Йов» (Львів, 1869), «Псалтирь або книга хвали Божої, переспів український (Львів, 1871) та «Товитові Словеса» (Коломия, 1883).

Пантелеймон Куліш познайомився у Відні з випускником факультету богослов’я Іваном Пулюєм (1845-1918) і в співпраці з ним у 1871 році переклав Новий Заповіт з грецької, видавши спочатку окремі Євангелії: «Св. Письмо: Євангеліє по Маттеєві (і відповідно: по Марку, по Луці, по Іоанові). Переклад український» (Відень, 1871 і Львів, 1880). А вже в 1887 році у Відні був надрукований весь Новий Заповіт як видання Біблійного Товариства. У цьому виданні П. Куліш поступився тим, хто скаржився на занадто «простонародний» характер мови в його П’ятикнижжі, і зберіг більше староболгарських, церковнослов’янських виразів та візантійських форм імен.

1872 року Пантелеймон Куліш закінчив переклад Старого Заповіту.

6 листопада 1885 сталася пожежа в домі П. Куліша на хуторі Мотронівка. Майже все його майно, у тому числі й готові до друку рукописи, а серед них і перекладені книги Біблії, згоріло. Усі гроші, що він мав, на той час були витрачені на видання книг. Пантелеймон Куліш з дружиною переселився на хутір Шаповаленка (нині с. Шаповалівка Борзнянського р-ну Чернігівської області), коло села Оленівка (у тому ж районі) і сильно потерпав від матеріальних нестатків.

Ця трагедія не зупинила Пантелеймона Куліша, і він взявся ще раз за переклад Біблії, але вже не встиг його завершити — помер 4 лютого 1897 року на хуторі Мотронівка, де й похований.

Дружина П. Куліша Олександра (літературне псевдо Ганна Барвінок) передала манускрипт перекладу Біблії на зберігання в музей Тарновського. Тарновський зауважив, що одну третину Біблії Куліш не встиг перекласти, і попросив письменника І. Нечуя-Левицького завершити цю працю. Отже, рукопис довели до кінця Іван Нечуй-Левицький, який переклав книги Паралипоменон, Ездри, Неємії, Естери, Даниїла, та Іван Пулюй (переклав Псалтир). Видало цей перший повний переклад Біблії українською мовою Біблійне Товариство 1904 року у Відні за назвою «Св. Письмо Старого і Нового Заповіту».

За матеріалами інтернетвидань, зокрема — Історії Української Літератури

Перші згадки про вже наявні переклади Євангелія та Псалтиря на руську (давньоукраїнську) мову відносяться до часів перебування святих Кирила і Мефодія у Херсонесі у 860 чи 861 роках.

Після прийняття князем Володимиром Великим християнства як державної релігії в Україні поширюються богослужбові книги слов’янською мовою, а також розповсюджується практика переписування книг, в тому числі й біблійних, церковнослов’янською мовою.

На початку XVI ст. Франциск Скорина видає у Празі друком «Біблію руську» (1517—1519 рр.). При підготовці своїх видань Ф. Скорина використовував Святе Письмо на церковнослов’янській та чеській мовах.

Перший повний переклад Четвероєвангелія українською мовою, який зберігся донині, виконано у волинських монастирях архімандритом Григорієм, це — рукописне Пересопницьке Євангеліє (1556—1561).

Перше україномовне друковане Учительне Євангеліє було видане Віленським православним братством у м. Єв’є в 1616 р.; перевидане в Києві при митрополиті Петрові Могилі 1637 р.

Перші переклади окремих частин Біблії сучасною українською літературною мовою було здійснено в першій пол. XIX ст.: о. Маркіян Шашкевич переклав Євангеліє від Іоанна та кілька глав Євангелія від Матфея.

Ґрунтовніше на працю перекладу Святого Письма відважився Пилип Морачевський. Переклад чотирьох Євангелій Нового Заповіту українською мовою він закінчив восени 1861 року («Діяння апостолів», «Апокаліпсис», «Псалтир» було перекладено пізніше).

Благовісник, 3,2019