Анатолій Козачок: «У Біблії ми знайдемо багато принципів, якими керується сучасна психологія»

Церкву часто порівнюють із лікарнею. У принципі, так воно і є, із єдиною відмінністю, що лікар лікує тіло, а церква — душу. Недостатньо тільки привести людину до Бога, потрібна постійна духовна опіка, у разі потреби — допомога. Тому церква має бути за своєю суттю «лікарнею душі», де б люди, як віруючі, так і невіруючі, могли вирішити свої проблеми. Тому душеопікунство — нарівні із закликом до спасіння — наріжний камінь духовної праці кожної церкви, кожного служителя й навіть кожного віруючого.

Ми звернулися до першого заступника старшого єпископа УЦХВЄ Анатолія КОЗАЧКА із запитаннями щодо служіння душеопікунства в нашому братерстві.

— Хто такий душеопікун і хто може ним стати? Це окреме служіння чи це входить в обов’язки пастора?
— Спершу потрібно дати визначення поняттю «душеопікун» у церковному контексті. Душеопікун — це людина, яка має досвід у християнському житті та засвідчення від інших, що вона надійна та є носієм «здорового вчення». Можна говорити про кризове душеопікунство та душеопікунство як духовний супровід.

Кризове душеопікунство, у якому є потреба в сповіді, має проводити священнослужитель. Душеопікунство як духовний супровід можуть практикувати й не служителі, а досвідченні, духовно зрілі члени церкви.

Потрібно розуміти різницю між просто душеопікуном та рукопокладеним служителем. Один із обов’язків рукопокладеного служителя — душеопікунство з правом священнодії. Але не кожен душеопікун має право на священнодію, наприклад, на сповідь. Отже, є різниця між душеопікуном із саном служителя і душеопікуном без сану. Хоча праця обох дуже важлива в житті людей.

— Чи приходять до церкви люди, які пережили посттравматичний синдром у результаті, скажімо, участі в бойових діях, які пережили насильство чи зґвалтування або сильний емоційний стрес, і чи церква готова дати їм відповідь?
— Так, до церкви стали частіше звертатися люди з психологічними та психічними проблемами, ті, хто переніс тяжкі життєві обставини: війну, насильство, зґвалтування, трагедії тощо. Або ж терплять нав’язливі страхи, сексуальні збочення, залежності й таке інше. Надати допомогу цим людям має кожна місцева церква. Бо ж вони приходять не до якогось абстрактного поняття «церква», а до конкретного служителя в конкретній церкві. І тут усе залежить від служителя, його підготовки й досвіду в прийнятті та консультуванні таких людей. Якщо ж служитель не може цього зробити, він має передати цю людину більш досвідченим служителям. І це нормально. Ми не можемо бути спеціалістами з усіх питань. Чим більше в нас буде братів та сестер, які підготовлені духовно й психологічно надавати душеопікунську допомогу, тим більше Сам Господь буде приводити до нас знедолених людей. І такі досвідчені душеопікуни мають обов’язкового бути в церкві.

— Чи потребує церква допомоги професійних психологів? Якщо так, то чому і в яких випадках?
— Не треба забувати, що психологія походить саме з душеопікунської практики церкви. І саме християнське душеопікунство найбільш дієве й результативне. Це те саме, що запитати: чи потребує церква допомоги професійних лікарів? Чи потребує церква професійних працівників взагалі? Звісно, потребує. Але важливо зауважити, що кожен, хто в церкві хоче служити згідно зі своєю професією, має бути не тільки професіоналом свого діла, а глибоко віруючою людиною, яка знає, що є добре за євангельським вченням, а що потрібно відкинути. Якщо професійний психолог хоче служити у церкві, він має жити згідно з біблійним вченням і керуватися його принципами. Так він зможе допомогти і як професійний психолог, і як духовна особа.

— У християн також буває депресія, хоча є думка, що такого не повинно бути. У будь-якому разі, незалежно від термінології, періоди пригніченого, депресивного стану бувають. Це проблема духовна, душевна чи фізична, скажімо, як наслідок нестачі вітамінів чи хвороби? До кого потрібно звертатися в першу чергу: до психолога, лікаря чи душеопікуна?
— Депресія — це результат багатьох факторів. Вона може бути наслідком духовного, психологічного, фізіологічного станів або всіх разом. Насамперед потрібно визначити джерело проблеми під час консультування такої людини. Якщо це духовна проблема: відсутність сенсу життя, відсутність самореалізації, страх смерті й т. ін., потрібні наставництво, біблійні поради та молитва. Якщо це психологічні або фізіологічні проблеми, варто звернути увагу як на духовну частину, так і на тілесну. Слід проконсультуватися з лікарем. Іноді після молитви Бог звільняє людину від депресії. Але у глибокій депресії людина потребує і служителя, і душеопікуна, і лікаря.

— До кого потрібно звертатися в разі сімейних проблем, зокрема в інтимній сфері?
— Якщо це проблеми душевного характеру, зокрема конфлікти, які негативно впливають на інтимне життя, тоді — до служителя. Якщо це проблеми фізіологічного характеру, потрібно звертатися до профільного лікаря. Якщо є така можливість, краще звернутися до профільного лікаря-християнина. Якщо немає такої можливості, тоді потрібно дослухатися до порад лікаря, якщо вони не суперечать євангельському вченню.

— Яка ситуація з душеопікунським служінням в УЦХВЄ? Чи є спеціальні програми або структури, які готують, навчають душеопікунів та духовних консультантів і допомагають їм у служінні?
— Священнослужителі УЦХВЄ завжди задіяні в душеопікунській праці. Але в наш час є багато досить складних та серйозних душевних питань, про які раніше й не чули. Тому наше об’єднання стало більш глибоко вивчати питання душеопікунства. Над цим працюємо біля двох років. Незабаром будуть надруковані посібники з душеопікунства для служителів. Надіємося, що вони допоможуть їм більш ефективно служити в місцевих громадах.

— Якою має бути методологія душпастирства? Чим варто керуватися служителю в розмові з людьми: тільки Біблією, Святим Духом чи обов'язково потрібні знання з інших галузей, зокрема загальної психології?
— Служитель має завжди працювати над собою. Якщо він хоче змінювати життя людей, то мусить змінюватися в першу чергу сам. Фундамент для будь-якої душеопікунської роботи — Біблія. За межі її вчення ми не маємо права виходити. Усе, що служитель чув, як він вважає, від Святого Духа, має бути на фундаменті Божого Слова. Якщо ми дослідимо Біблію, то знайдемо в ній багато принципів, якими керується сучасна психологія. Звісно, ми маємо право скористатися загальними принципами світської психології, але будьмо уважними, щоб це не виходило за межі біблійного вчення. Пам’ятаймо, що жоден метод традиційної психології не може дати свободу так, як дає Боже Слово.

— Чи може людина обійтися без душеопікуна?
— Залежно від того, що ми маємо на увазі, коли говоримо про душеопікунство. Кожна людина потребує уваги, любові, причетності, прийняття в громаді, куди можна прийти за порадою та молитвою, що вже є, так би мовити, профілактичним душеопікунством. Ми не можемо бути християнами-індивідуалістами. Люди різні, по-різному реагують на кризові ситуації в особистому житті. У когось достатньо сил та мудрості самому впоратися з проблемою, а комусь потрібна допомога більш досвідчених служителів. Не кожна людина потребує, скажімо, «глибокого» душеопікунства, коли слід проводити поглиблену психологічну чи духовну наставницьку роботу.

— Деякі віруючі-п’ятидесятники практикують сповідь та душеопікунську допомогу поза своєю церквою, звертаються до інших, часто малознайомих служителів. Чому так відбувається і як змінити ситуацію?
— Є декілька причин, чому деякі люди хочуть отримати допомогу в іншій церкві, а не у своїй.

1. Вони не змогли її отримати у своїй церкві через брак знань або досвіду в служителів.

2. Їм надали допомогу служителі, порадили, що потрібно робити чи не робити. Але людина не хоче їм підкорятися й шукає інший «вихід», не розуміючи, що Бог скрізь один.

3. Людині соромно відкрити свої проблеми служителю своєї церкви, бо в ній не розвинена культура сповіді та душеопікунства. Тобто людина не впевнена, що це безпечно — розказати про свою ситуацію.

— Чи потрібен душеопікун для душеопікуна, пастора, наставника?
— Так, обов’язково. Ті, хто відповідає за душі інших, потребують допомоги й для власної душі. Служитель чи пастор має бути підпорядкованим братерству й довіряти певній людині чи людям, з якими може радитися та ділитися своїм «болем». Бо душеопікуни такі самі люди, як і всі, і теж можуть мати проблеми.

"Благовісник", 1,2021