Сторінка редактора

Коли готувався цей номер і перечитувалися матеріали тематичної добірки, я звернув увагу на вислів, згаданий в одному з матеріалів: «Прощення — це протиприродно». Раніше я якось і не задумувався над цим. Але це дійсно так. Прощення не притаманне людській природі, навпаки: їй характерні ненависть, лютість, злоба. А як же тоді бути з біблійною вимогою прощати? Чи не вимагає Бог від нас неможливого?

Зовсім ні. Секрет полягає в тому, що прощення — одна з рис Самого Бога. Власне, метою приходу Сина Божого на землю було бажання Творця простити людям їхні гріхи. «Але ж ми не святі», — скажете ви. Ми — так, але, стаючи дітьми Божими, отримавши друге народження від Самого Господа, ми успадковуємо і Його характер. Саме присутність Духа Святого в нашому серці, думках та житті робить нас здатними прощати. Здавалося б, з теологічного боку все правильно і просто. Але от в житті нам буває ой як непросто зробити це. Тому Слово Боже неодноразово вчить нас і заохочує до того, щоб прикладати максимум зусиль для того, щоб прощати своїм кривдникам. Адже це заповідь з обітницею: Бог простить нам так, як і ми самі прощаємо. Крім того, прощення чи непрощення прямо впливає на все наше життя, перетворюючи його або у благословення, або в прокляття. Не раз доводилося чути розповіді служителів, у служінні яких були випадки, коли непрощення не дозволяло людині відійти у вічність. Деякі християни все життя вважали себе віруючими, ходили в церкву, служили Богові, — і довгі роки несли тягар непрощення. Коли ж приходила старість і природний час смерті, вони ніяк не могли померти. І лише після того, як сповідувалися перед служителем в тому, що десятиліттями носили гнів на брата, сестру, батьків, дітей чи сусідів — в мирі та спокої відходили у вічність.

Незважаючи на те, що людство переступило поріг ХХІ століття під стягом толерантності та цивілізованості, у світі не зменшується кількість воєн, вбивств, тероризму, жорстокості. Чому? Головна причина — в непрощенні. Сусід не може простити сусідові, народ народові, держава — державі. Як не згадати післявоєнну Німеччину — зруйновану, переможену, зганьблену, прокляту народами Європи. Але коли порівняти сучасну Німеччину з переможцем — країнами СНД, порівняння не на користь останніх. Сьогодні Німеччина — одна з найбільш процвітаючих країн Європи. Чому? А тому, що у післявоєнні роки німецький народ на державному рівні, вустами керівників держави попросив пробачення за все заподіяне зло народам світу і перш за все єврейському. Можливо, не всі тоді знайшли сили прийняти це пробачення і простити, але його чуло небо. І воно зблизило між собою держави-вороги.

Одна християнська публікація згадує народну мудрість: «Вчинити погано з доброю людиною — це по-диявольськи; вчинити добре з доброю людиною — це по-людськи; вчинити добре з поганою людиною — по-Божому». Як часто людям хочеться вчинити не «за духом», а «за плоттю», помстившись кривдникові. Але це — не по-Божому. Це — по-диявольськи. А по-Божому: «Улюблені, любім один одного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та відає Бога!» (1 Iв. 4:7). А перший крок в напрямку любові до Бога і ближнього — прощення.

Юрій Вавринюк,
головний редактор журналу "Благовісник"