Велич Божих намірів

Коли в наше життя прийшла велика війна, я зрозумів дві речі. По-перше, нас не вчать проходити складні часи. Гляньте на книги, які нам пропонують, на лекції, які читають. Усі вчать, як стати успішним, як розкривати свій потенціал, як досягти процвітання. Проте дуже мало хто вчить людей, як проходити складні часи, які можуть прийти в життя кожного — і до цього треба бути готовим.

А друге, яке виходить із першого: нас не вчать, як відроджувати руїни. У нас якось сформувався менталітет, що все погано, що все зруйнували, нічого доброго далі не буде.

Коли я одного разу говорив молодій аудиторії про те, що країни можуть відроджуватися, вони лише криво посміхалися, а потім хтось із них сказав: «Ви знаєте, ми живемо під таким девізом: хто останнім буде вилітати з цієї країни, то вимкніть світло в аеропорту». На мої очі навернулися сльози, і я відповів: «А я буду молитися, щоб ви очікували від себе того, чого очікує від вас Бог. Щоб ви вірили в себе, як вірить у вас Бог».

Бог від людей очікує набагато більше, ніж ми самі від себе. Одного разу Він прийшов до юнака Єремії з невеликого села Анатот. Він каже цьому синові священника: «Я сьогодні призначив тебе над народами й царствами, щоб виривати та бурити, і щоб губити та руйнувати, щоб будувати й насаджувати!» (Єр.1:10). І хлопець цей сумнівається: «Кого? Мене?» Але в Бога про це інша думка.

Велич Божих намірів полягає в тому, щоб відродити те, чого ніхто не може відродити, і оживити те, чого ніхто не може оживити. Так прославляється Бог, бо всі бачать, що це Він, що це Його рука.

Як пройти складні часи?

Істина 1. Складні часи треба пройти — і пройти людиною. Я не раз чув, як учать: коли тобі погано — зупинися, перечекай. Але чомусь прийшов до думки, що не варто зупинятися, не варто чекати — треба йти. Давид каже: «Коли я піду долиною смертної темряви…» Це значить, що пройти це мені доведеться. І те, що я скажу: «Я вигорів» або «У мене депресія», не допоможе мені з цим впоратися.

Кілька років тому мені за короткий термін прийшло три запрошення провести семінар про вигорання. І з якої країни? Зі США. Ми з сім’єю стежимо за організацією «Голос мучеників» і скромно підтримуємо її. То в їхніх виданнях, які мені періодично надсилають, ніде не йдеться про вигорання чи депресію. Вони пишуть, як радісно звіщають Євангелію, за що їх часто калічать. Але вони звіщають. Вони ідуть, бо лихий час треба проходити.

Істина 2. За лихого часу треба навчитися відкривати для себе величезні благословення. Біблія каже, що це риса віруючих людей, які знають Бога. Вони проходять долиною пустинною, де немає нічого доброго, і відкривають там водні потоки (див. Пс. 83), яких, можливо, не відкрили б іншого часу.

Істина 3. Через лихий час ми маємо провести ще когось із собою. Це перевертає мислення людей. Це перевертає мозок навіть важкопоранених військових, які кажуть: «Мені погано…», а я раджу: «Знайди того, кому ще гірше, і почни йому допомагати. Хай сенсом твого життя стане допомогти іншому». Спершу людям здається, що це неправильно, тому що коли мені погано, то телефонувати мають саме мені. Але коли ти зможеш знайти людину, якій також погано, ви долатимете труднощі удвох. І робити це набагато легше.

Якось я спілкувався з одним чоловіком із інвалідністю, який мені сказав: «До мене приходить молодь, і я дуже їй вдячний. Вони багато чого роблять для мене. Але проходжу я важкі часи з іншою людиною, яка так само втратила кінцівки. Ми ділимося досвідом, спілкуємося, молимося разом. І ми стали опорою один для одного, бо разом проходимо цю долину».

Чи можуть ожити сухі кості?

У Книзі пророка Єзекіїля описана цікава історія. «Була надо мною Господня рука, і Дух Господній випровадив мене, і спинив мене серед долини, а вона повна кісток! І Він обвів мене біля них навколо, аж ось їх дуже багато на поверхні долини, і ось вони стали дуже сухі!» (Єз.31:1-2)

Уявіть людину, на якій Божий Дух. Це неймовірна сила й чудове переживання. Особливо тоді, коли Бог щось відкриває. А тут Бог приводить пророка в долину сухих кісток, у долину смерті. Смерть бачити нелегко й неприємно. Але я хочу зробити один висновок, який допоможе нам більш упевнено рухатися далі, коли ми бачимо смерть навколо: не важливо, що ти бачиш, а важливо, хто тобі це показує.

У 11 вірші Бог дає пояснення, що таке ці сухі кості: «І сказав Він мені: Сину людський, ці кості — вони ввесь Ізраїлів дім. Ось вони кажуть: Повисихали наші кості, і загинула наша надія, нам кінець!» І нині часто з вуст людей можна почути, що вони не вірять у своє майбутнє та майбутнє своєї країни. А люди, які втрачають надію, заживо помирають. Люди без надії не хочуть рухатися вперед, просто не знають, як, куди й нащо, бо вважають, що життя їхнє закінчилося. І Бог показує цих людей пророкові в образі висохлих костей і запитує в нього: «Чи оживуть оці кості?»

У відповідь так і хочеться закричати: «Так, це станеться». Проте коли ти бачиш на власні очі смерть, навіть якщо це смерть від безнадії, то оптимізм згасає. Та відповісти Богові: «Ні, із цим усе зрозуміло — воно мертве…» — теж якось неправильно. І пророк дає найправильнішу відповідь із усіх, які можна було б дати: «Господи Боже, Ти знаєш!» Тобто ця людина визнає Божу владу, Його плани та наміри — і повністю довіряє.

У Книзі пророка Єремії сказано: «Бо Я знаю ті думки, які думаю про вас, говорить Господь, думки спокою, а не на зло, щоб дати вам будучність та надію» (Єр.29:11). Людина, яка має надію, йде до цієї надії. Але це не просто якась безпідставна, марна надія. Це надія, яка має під собою дуже міцну основу — намір Божий. Тому для того, щоб пройти складні часи, нам потрібні дуже чіткі орієнтири, які нам може дати лише Сам Господь. Тому прагнімо бути в Його присутності, щоб знати Божі наміри та задуми.

Де беруться сильні люди?

У Книзі пророка Єзекіїля, 3:1-4, нам показано те, що робить людину сильною й здатною долати всі труднощі: «І сказав Він до мене: Сину людський, з’їж, що знайдеш! З’їж цього звоя, і йди, говори до Ізраїлевого дому! І відкрив я свої уста, і Він дав мені з’їсти цього звоя. І сказав Він до мене: Сину людський, нагодуй свого живота, і наповни своє нутро тим звоєм, що даю Я тобі! І я з'їв. І був він в устах моїх солодкий, як мед. І сказав Він до мені: Сину людський, іди, ввійди до Ізраїлевого дому, і говори до них Моїми словами». Звісно, це метафорична мова, але тут йдеться про насичення душі Божим Словом.

Сильні люди живляться тим, що дає Бог, і годують цим інших. Тому не споживайте того, що дає не Бог. Не вливайте у свій розум чогось дешевого. Споживайте те, що дає Бог, хай це стане частиною вас. Роздумуйте над цим словом, допоки воно не стане частиною вас. І тоді ви зможе жити у контексті Божих намірів і віритимете, що Його плани обов’язково виконаються.

Складні часи подолає й залишиться людиною лише той, хто кластиме свою надію на Божі наміри.

Тому ось два практичні застосування. Перше — учіться думати про Божі наміри. Учіться бачити майбутнє в контексті божественних планів. Єзекіїль бачив долину сухих кісток, але, перебуваючи в Божій присутності, довіряв Божому плану.

І тоді Бог звелів йому провістити пророцтво щодо цих кісток: «Пророкуй про ці кості, та й скажеш до них: Сухі кості, послухайте слова Господнього! Так говорить Господь Бог до цих кісток: Ось Я введу у вас духа і ви оживете! І дам на вас жили, і виросте на вас тіло, і простягну на вас шкіру, і дам у вас духа, і ви оживете. І пізнаєте ви, що Я Господь!» (Єз.37:4-5).

Тому слухайте Слово Господнє, яке має силу творити нове. Якщо це слово буде в нашому серці, то нас ніхто не переможе, бо Божі наміри неможливо зупинити. Життя й оновлення приходить туди, куди приходить це Слово.

І друге застосування: щоб прийшло відродження, ми маємо точно проголосити все, як наказав нам Бог. Єзекіїль далі каже: «І пророкував я, як наказано. І знявся шум, коли я пророкував, і ось гуркіт, а кості зближалися, кістка до кістки своєї. І побачив я, аж ось на них жили, і виросло тіло, і була натягнена на них шкіра зверху, та духа не було в них. І сказав Він мені: Пророкуй до духа, пророкуй, сину людський, та й скажеш до духа: Так говорить Господь Бог: Прилинь, духу, з чотирьох вітрів, і дихни на цих забитих, і нехай оживуть! І я пророкував, як Він наказав був мені…» (Єз.37:7-10).

Тобто коли Єзекіїль став звіщати людям Боже Слово, то побачив, як вони зміцніли, як до них стало повертатися життя. Вони повірили в те, що зможуть відбудувати свою державу. Так і в нашому житті: коли ми будемо слухати Слово Боже, то передусім відкриємо в ньому щось прекрасне для себе. А далі відкриємо його також для інших, якщо його проголошуватимемо так, як було наказано.

Читаючи історії відомих пробуджень, зауважуємо, як їхні лідери тремтіли над тим, щоб передати людям Слово Боже точно. Ось випадок із життя Джона Веслі. Ідучи проповідувати, він завжди щось шепотів собі під ніс. Одного разу якийсь чоловік прислухався до його слів і почув таке: «Господи, якщо я говоритиму Твоє Слово неточно, то зроби мене німим». Колись у нього запитали, скільки часу він витрачає на підготовку проповіді. «Годин сім-вісім на те, щоб викласти думки, і стільки ж часу, щоб упевнитися, що це відповідає Божому Слову». Це дуже важливо, бо насправді виконається в нашому житті лише те, що відповідає Божим планам і намірам.

Для чого проходити складні часи?

У досліджуваному нами розділі з Книги пророка Єзекіїля ми знаходимо фразу, яка повторюється чотири рази з першого до чотирнадцятого віршів: «…і пізнаєте, що Я Господь». Це основна ціль нашого існування. І Бог готовий зробити для цього все, навіть оживити те, що вже загинуло. «Так говорить Господь Бог: Ось Я повідчиняю ваші гроби, і позводжу вас із ваших гробів, мій народе, і введу вас до Ізраїлевої землі! І пізнаєте ви, що Я Господь, коли Я повідчиняю ваші гроби, і коли позводжу вас із ваших гробів, Мій народе! І дам Я в вас Свого Духа, і ви оживете, і вміщу вас на вашій землі, і пізнаєте ви, що Я, Господь, сказав це й зробив, говорить Господь!» (Єз.37:12-14).

Я якось пережив від Господа особливий докір, що ми говоримо багато про все, але не про Нього. Проте ми маємо дуже впевнено й переконливо говорити про те, що Бог є навіть у таких складних обставинах, через які багатьом доводиться проходити; і особливо — розповідати, Яким Він є. Але правильно говорити про Бога ми будемо вміти тоді, коли перебуватимемо в Його присутності, чутимемо Його Слово й знатимемо Його наміри.

Що я зауважив: книг із питань сім’ї та виховання дітей стає дедалі більше, але проблем у цій сфері не стає менше. Це повністю суперечить моєму розумінню, бо я вважав, якщо зростає кількість знань та мудрості, то життя полегшується, бо проблеми вирішуються. А тут виходить так, що поява книг стає причиною виникнення цих проблем.

Чув про пастора, який, бачачи проблему однієї сім’ї, що завдавала йому багато клопотів, вирішив однієї неділі проповідувати про їхню проблему, звісно, не називаючи імен. Він молився, щоб ці люди почули й зрозуміли, що це стосується їх. Але Бог проговорив до його серця: «Не говори про це. Говори про Мою святість». Спочатку він подумав, що це його особиста думка, і сам собі заперечив: «Ні, не ця проблема нині актуальна для нас. Це ж моя церква, і я краще знаю, що мені там казати». Але Бог продовжував говорити: «Це Моя церква, а не твоя. Тому ти будеш говорити те, що Я кажу тобі». Після проповіді про святість Бога ця сім’я підняла руки й сказала, що хоче покаятися перед Богом за свої гріхи. Як потім вони розповідали, під час проповіді їм якось несподівано відкрилося, що Бог настільки святий, що в Його присутності не можна так мислити й так вести себе, як це робили вони.

Біблія каже, що Бог — усе у всьому, ми Ним живемо, Ним рухаємося й Ним існуємо. Тому те, що ми робимо, те, що ми кажемо, має слугувати одній меті: щоб ті, хто нас слухає й спостерігає за нами, пізнали, що Він Господь. Усе, що ми робимо: проходимо темні часи, займаємося душеопікунством чи будь-чим іншим — має приводити людей до пізнання Бога. Це найбільший Божий намір щодо всього людства у всі часи.

Ігор СКРИПНІЧЕНКО,
ректор Полтавської біблійної семінарії

"Благовісник", 2,2024