А як же послух?

Щоразу, коли заходить розмова про встановлення кордонів дружиною, хтось обов’язково порушує питання про біблійну ідею покори. Ми не маємо змоги глибоко проаналізувати цю ідею, тому розглянемо лише кілька загальних аспектів, на які слід зважати.

По-перше, коритися повинні не тільки дружини, а й чоловіки — «корячися один одному у Христовім страху» (Еф.5:21). Послух — це завжди вільний вибір однієї сторони щодо іншої. Дружини самі вирішують коритися чоловікам, а чоловіки — дружинам.

Зразком для них є взаємини Христа й церкви: «І як кориться Церква Христові, так і дружини своїм чоловікам у всьому. Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе, щоб її освятити, очистивши водяним купелем у слові, щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була свята й непорочна!» (Еф. 5:24-27).

Коли порушується питання про послух, відразу необхідно запитати: яка природа цих подружніх взаємин? Чи вони схожі на взаємини Христа з Церквою? Чи має дружина вільний вибір, чи вона просто рабиня «під законом»? Багато сімейних проблем з’являються, коли чоловік намагається тримати дружину «під законом», внаслідок чого вона відчуває повний набір почуттів, якими, за Біблією, супроводжується закон: гнів, провину, тривогу, невпевненість і відчуження (див. Рим.4:15; Як.2:10, Гал.5:4). Свобода — це перший аспект проблеми.

Наступний аспект — милосердя. Чи наповнені взаємини чоловіка з дружиною милосердям та безумовною любов’ю? Чи вона, подібно до церкви, перебуває в позиції, коли й «немає жодного засудження» (Рим.8:1), чи чоловік не здатний «очистити її» від усякої провини? Зазвичай чоловіки, які цитують п’ятий розділ Послання до ефесян, 22-й вірш, перетворюють своїх дружин на рабинь і засуджують їх за непокору. Потрібно розуміти: якщо дружина накликає на себе гнів і осуд за непокору, значить — її шлюб не схожий на християнський, сповнений милосердя та благодаті, значить — це шлюб «під законом».

У таких ситуаціях чоловік часто намагається змусити свою дружину зробити щось, що або кривдить її, або позбавляє власної волі. В обох випадках він грішить проти себе. «Так повинні чоловіки любити своїх дружин, як свої тіла: той, хто любить свою дружину, любить самого себе. Бо ніхто ніколи не мав ненависті до свого тіла, але живить та гріє його, як і Господь Церкву» (Еф.5:28-29). З огляду на все це, неможливо дотримуватися ідеї рабської покори. Христос ніколи не забирає в нас нашої волі й не просить зробити щось, що образило б нас. Він ніколи не виштовхує нас за межі наших обмежень.

З повною впевненістю можна стверджувати, що «проблема покори» практично завжди сягає своїм корінням у владну поведінку чоловіка. Коли дружина встановлює чіткі кордони, особливо яскраво проявляється контраст між ставленням Христа до Церкви та ставленням її чоловіка до неї. Невідповідність стає більш помітною через те, що дружина більше не замовчує незрілу поведінку чоловіка. Вона говорить правду й накладає біблійні обмеження на образливу для неї поведінку. Найчастіше, коли дружина встановлює кордони — чоловік духовно дорослішає.

Генрі КЛАУД, Джон ТАУНСЕНД

Благовісник, 1,2023