Дух дає нам сили для поширення Євангелії

Одного разу, коли ми разом із одним новонаверненим християнином вивчали Біблію, до нас приєдналася його шкільна подруга. Святий Дух спонукав мене завести розмову про болісні труднощі, якими було затьмарене її життя, і приблизно півгодини я відчував, як Він могутнім потоком наповнює мою свідомість вісткою про Божу любов до неї та словами втіхи щодо її минулого. Зрештою вона стала плакати та віддала своє життя Христу, визнавши, що Бог розкрив таємниці її серця. До того часу я ніколи не зустрічав її і нічого про неї не знав, але Бог завжди все знає.

Зазвичай моє свідчення відбувається більш «природними» шляхами. Але навіть за таких обставин я часто відчуваю, як Дух спонукає мене щось сказати людині або просто вислухати її. Час від часу в розмовах із людьми я торкався питання особистих стосунків із Богом, і вони запитували мене, чи дійсно хтось може бути достатньо близьким із Ним, аби пізнати Його. Іноді в такі моменти я просто зазначав, що це підтверджується Писанням, але деколи вважав за доречне запитати Бога вголос, чи є в Нього якась вістка для цих людей. У таких випадках Він зазвичай відгукувався, і мої співрозмовники отримували змогу шанобливо розмірковувати над Його посланням (останнє часто пояснювало, чому Він обрав саме цей час у їхньому житті, аби привернути їхню увагу до Євангелії). Із іншого боку, я можу згадати декілька випадків, коли, керуючись власними уявленнями про дієве свідчення, я зазнавав нищівної поразки в спробах донести євангельську істину до серця людини.

Під час свідчення ми потребуємо керівництва Святого Духа. Однак багато хто з нас не усвідомлює, наскільки доступним є це керівництво! Зверніть увагу на приклад, який я наводжу в одній зі своїх статей. Уявіть, що ви вночі приїхали до міста, у якому, здається, не працюють ні світлофори, ні телевізори, ні навіть звичайні електронні будильники. А потім ви дізнаєтеся, що місто має майже безмежні ресурси енергоживлення, проте нікому з його мешканців не спадає на думку увімкнути бодай один зі своїх електроприладів. Хіба б ви не вирішили, що мешканці цього міста не сповна розуму? Однак Церква надто часто схожа на це місто. Бог дав нам силу Свого Духа, щоб виконувати Його місію у світі, проте мало хто з християн хоч би розпочав покладатися на Його силу.

Знамення в сьогоднішній євангельській роботі

Дух Божий дає нам сміливість свідчити про Христа, а іноді може спрямовувати наші зусилля дійсно дивовижним чином. Наприклад, якось під час роботи над своєю дисертацією я повертався додому з магазину, коли раптом відчув спонукання Духа наздогнати молодого чоловіка, який ішов переді мною, та звернутися до нього за іменем «Метт». Я ніколи раніше не зустрічав Метта, адже, як згодом виявилося, він переїхав до нашого міста лише декілька днів тому. Насправді мені було трохи боязко, проте коли я його наздогнав, то з’ясувалося, що його дійсно звали Метт. Звісно ж, рештою нашої розмови керував Дух.

Я досить часто відчував, як Дух спонукає мене свідчити певній людині, але зазвичай Він не називає мені її імені. Однак у мене є друзі, які привели багатьох людей до Христа, під впливом Духа розповідаючи їм про деякі обставини їхнього життя, як робив Ісус у розмові з Нафанаїлом або самарянкою. Це траплялося й зі мною, хоча й не надто часто.

Дух Божий може спрямовувати наше свідчення в різний спосіб: чи то просто підбадьорюючи нас, чи то даючи нам мудрість, аби ми могли якнайкраще донести євангельську вістку до конкретної людини. Саме в цьому полягає один із головних акцентів розповіді про П’ятдесятницю: ми повинні свідчити про Христа й покладатися на Божу силу, аби свідчення наше було по-справжньому дієвим.

У Книзі Дій згадуються й інші ознаки наповнення Церкви пророчою силою, такі як видіння та сни (див. Дії 2:17). Хоча в апостольські часи Бог часто використовував їх, аби спрямовувати та прискорювати поширення Євангелії (див. Дії 9:10,12; 10:3,17,19; 11:5; 16:9-10; 18:9; пор. 27:23), Лука нічого не говорить про те, що бачити їх має кожен віруючий. У книзі також виокремлюються чудотворні служіння, які звершувалися руками перших апостолів (див. Дії 5:12), пізніше покликаних апостолів (див. Дії 14:3) та інших сповнених Духом свідків Ісуса (див. Дії 6:8). Упродовж усієї книги знамення та чудеса лишаються ледве не основним засобом привернення уваги людей до Євангелії (напр., див. Дії 2:5-41,43; 3:11-4:4; 4:29-31; 5:10-11,12-16; 6:3,5,8-10; 8:6-7,13,39-40; 9:34-35,40-42; 13:9-12; 14:3,9-10; 15:12; 16:25-34; 19:11-20; 28:5-6,8-10), хоча добре освічені християни нерідко брали участь у громадських слуханнях та обговореннях (див. Дії 6:10; 17:2-3; 18:28; 19:8-10), а вістка Ісуса успішно поширювалася і через особисті свідчення окремих християн (див. Дії 8:4).

Усі віруючі можуть відчувати керівництво Божого Духа під час свого свідчення, однак це не завжди стосується вражаючих зцілень, про які часто розповідається в Діях. Хоча описані Лукою випадки зцілення були пов’язані не лише зі служінням апостолів (див. Дії 6:8; 8:13; 9:12), як дехто стверджує, це не означає, що подібні прояви стануть частиною досвіду всіх віруючих. Це також не означає, ніби ми можемо якось гарантувати, що Бог певним чином обдарує когось зі Своїх слуг (див. Дії 8:18-23), хоча багато хто з нас вважає, що Бог охоче наділяє певними дарами тих, хто щиро просить їх у Нього (пор. 1Кор.12:31).

Однак, хоча не всі віруючі будуть залучені в ті служіння, які супроводжуються описаними в Біблії приголомшливими чудесами, нам все ж таки потрібні люди, які звершуватимуть ці служіння сьогодні. Крім того, всі ми можемо вчитися на біблійних прикладах віри, пов’язаних із такими чудесами, навіть якщо наш власний духовний досвід значно скромніший.

Уже на початку свого християнського життя я став помічати, що Бог доволі часто зцілює людей. Уже тоді мої зусилля на ниві Євангелії були досить плідними. Я увірував, навчаючись у старших класах, і перед тим, як вирушив до коледжу, наполегливо молився, мабуть, за півсотні людей, аби вони прийняли Христа. Під час літніх канікул я поєднував вивчення Писання, свідчення та виконання різних ремонтних робіт у квартирах і будинках людей. Одного разу, досліджуючи Книгу Дій, я виявив, що на її сторінках найпоширенішим (хоча й не винятковим) методом привернення уваги до Євангелії є знамення та чудеса. Я став молитися, щоби Бог допоміг мені подолати суворий раціоналізм мого атеїстичного минулого та зміцнив мою віру в те, що Він готовий у такий спосіб підтвердити силу та чинність Своєї Євангелії.

Із першою людиною, за яку я молився, не сталося нічого незвичайного, проте я усвідомлював, що Бог не обіцяв робити це щоразу. А тому, спілкуючись якось із однією літньою жінкою, яка поскаржилася мені, що лікарі нічого не змогли вдіяти з її хворим коліном, я попросив у неї дозволу помолитися за неї. Через декілька днів вона повернулася, оголосивши, що після моєї молитви стан її коліна значно покращився. Після цього вона запитала, чи буду я молитися за її легені. «Я кашляю кров’ю, і мій лікар вважає, що в мене рак легень», — бідкалася вона. Я не очікував настільки стрімкого розвитку подій, однак під час обідньої перерви пішов до неї. Почав із того, що пояснив: незалежно від того, відповість Бог на мою молитву за її зцілення чи ні, вона колись помре, а тому повинна бути готова до зустрічі з Ісусом. Після того, як вона помолилася зі мною, щоби підкорити своє життя Христу, я помолився за її зцілення. Вона відразу припинила кашляти кров’ю, і згодом лікар підтвердив її повне одужання. Відтоді вона прожила ще близько п’ятнадцяти років.

Піднесення молитов віри за людей на роботі виглядало не таким вражаючим, як у розповідях із Дій, однак я сподівався, що це був лише початок руху в правильному напрямку. Коли люди бачать, що Бог дбає про них у відчайдушних обставинах, то часто стають більш готовими звертати увагу на те, що Він іще хоче зробити в їхньому житті.

Підсумок

Якщо ми бажаємо поширювати Євангелію в сучасному світі, то нам не слід навіть наважуватися робити це власними силами. Як свого часу зауважив Доусон Тротман, у ранньої Церкви не було всіх тих засобів, які ми сьогодні вважаємо необхідними для виконання цієї роботи: їм бракувало християнської літератури, засобів масової інформації, швидкого транспорту, а також «срібла та золота», як самі вони наголошували. Але оскільки вони усвідомлювали свою цілковиту залежність від сили Божої, їм вдалося перевернути тогочасний світ із ніг на голову. Бог не закликає і не готує всіх нас до однакового свідчення. Навіть у Книзі Дій різні служителі були наділені різними дарами: Аполлос міг переконливо дискутувати (див. Дії 18:28), Петро чинив знамення та чудеса (див. Дії 5:15-16), інші християни — напевно, таких була більшість, хоча у Діях на них увага й не зосереджується — розповсюджували добру вістку про Христа скрізь, де тільки опинялися (див. Дії 8:4). Але кожен із нас покликаний свідчити. І якщо ми навчимося покладатися на Духа Божого, Він нас не підведе.

Уривки з книги «Дар Духа» Крейга Кінера

Благовісник, 4,2025