Як протистояти злу? Притча про кукіль

Чому можливе співіснування доброго Бога, Який є володарем Всесвіту, зі злом? Дати переконливу відповідь на це запитання поки що ніхто не зміг. І я не намагатимуся дати відповідь. Я хочу говорити про те, як згідно з Божим Словом ми маємо жити у світі, де є зло. Прочитаємо притчу Ісуса Христа.

«Іншу притчу подав Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм. А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукіль. І прийшли господареві раби, та й кажуть йому: Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль? А він їм відказав: Чоловік супротивник накоїв оце. А раби відказали йому: Отож, чи не хочеш, щоб пішли ми і його повиполювали? Але він відказав: Ні, щоб, виполюючи той кукіль, ви не вирвали разом із ним і пшеницю. Залишіть, хай разом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива накажу я женцям: Зберіть перше кукіль і його пов’яжіть у снопки, щоб їх попалити; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї» (Мт.13:24-30).

Це єдина притча, після якої учні благали Ісуса Христа пояснити її. Вона була важкою для їхнього розуміння. І як не дивно, але, здається, після тлумачення Божого Сина учні стали розуміти ще менше.

«І підійшли Його учні до Нього й сказали: Поясни нам притчу про кукіль польовий. А Він відповів і промовив до них: Хто добре насіння посіяв був, це Син Людський, а поле це світ, добре ж насіння це сини Царства, а кукіль сини лукавого; а ворог, що всіяв його це диявол, жнива кінець віку, а женці Анголи. І як збирають кукіль, і як палять в огні, так буде й наприкінці віку цього. Пошле Людський Син Своїх Анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззаконня, і їх повкидають до печі огненної, буде там плач і скрегіт зубів! Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має вуха, нехай слухає!» (Мт.13:36-43).

Михайло Булгаков у своєму романі «Майстер і Маргарита» видає ніби іншу євангелію — євангелію від диявола. І в кінці цього твору звучить дуже цікаве запитання від Воланда до апостола Матвія: «Що б робило твоє добро, якби не існувало зла? І як виглядала б земля, якби з неї зникли тіні?»

Президент у своєму інтерв’ю до річниці повномасштабної війни сказав, що найважчим днем був для нього візит у Бучу після деокупації Київської області. «Відвідавши Бучу, я зрозумів, що диявол — не десь там. Він — тут!» — його слова. Тобто ми побачили, що зло — це не щось абстрактне, ефемерне, це щось дуже реальне, втілене перед нашими очима.

Про війну ще говорять, що це концентроване зло. Але війна — не тільки насильство, звірство, це ще й зустріч із добром серед усього цього зла. Коли спілкуюся з військовими людьми, вони розповідають не лише про жахіття, а й про пережиті чудеса. Один чоловік, який до війни не надто переймався питаннями віри в Бога, розповідав, як вони потрапили в оточення в Херсоні. У безвихідній ситуації всі стали на коліна й молилися, як уміли. Каже: «Ви не повірите, одні снаряди не долітали до нас, інші — перелітали, а ті, що падали поруч, не розривалися! Як це пояснити, я не знаю. Але з того часу я вірю в Бога!» Тому для когось зустріч із концентрованим злом стає можливістю пережити диво, яке свідчить про Бога.

Отже, про що ця притча? Вона нагадує про те, що у світі від першого до другого пришестя зло буде співіснувати з добром, і це сусідство буде неминучим. Більше того, кукіль — це рослина, яка дуже схожа на пшеницю. Було б дуже просто, якби йшлося про співіснування очевидного зла з очевидним добром. Але мова про те, що зло успішно видаватиме себе за добро, і багато людей віритимуть. Буде не тільки чорне й біле, але й багато відтінків сірого. Апостол Павло попереджає, що диявол не приходитиме в страшній подобі, а прикидатиметься ангелом світла. Ось у чому виклик цієї притчі. Я не чув ще жодного агресора, який прямо сказав би: «Я йду вбивати, грабувати, руйнувати…» Ні, вони завжди кажуть: «Я йду звільняти, спасати!»

Тому ця притча — серйозне попередження синам Царства. Адже постає питання — що нам робити, живучи серед зла? Найприродніша реакція — протистояти злу. Але притча застерігає: чи не станемо ми в цьому протистоянні подібними до того, проти кого боремося? Чи не станемо користуватися їхніми ж засобами? Слуги хотіли повиривати кукіль, адже він заважає рости пшениці. Але, виявляється, намагаючись викорінити зло з цього світу, легко можна зашкодити й добру.

Покликання пшениці — не викорінити кукіль. Покликання пшениці — бути пшеницею. Сини Царства не покликані знищувати синів лукавого, вони покликані бути синами Царства. Я припускаю, що ця притча дає нам ключ до найефективнішого засобу боротьби зі злом. Вона каже, що найефективніший засіб боротьби зі злом — просто залишатися добрими. Ставати добрішими, зростати в доброті. Погодьтеся, це непросто. Легше спокуситися й відповісти злом на зло. Кричати у відповідь на крик. Але це не ознака сили, це ознака безпомічності. А доброта — це не слабкість згідно з цією притчею. Бо хтось може сказати: «Значить, коли приходить зло, треба просто скласти руки й нічого не робити?» Ні, доброта — це не пасивність. Це — не терпіти приниження. Це — пропонувати альтернативу.

Співіснування добра та зла — це реальність, у якій ми живемо щоденно. Просто є дні, коли це зло стає надто реальним, коли ми відчуваємо навіть його запах. І наше завдання — не піддатися спокусі, щоб протистояти злу його ж методами. Наше завдання — протистояти злу добром. А це вимагає від нас людяності. Це вимагає творчості. Адже диявол мавпує Бога. І коли ми віддаємо злом за зло — ми мавпуємо іншу людину.

Бути добрим — це виклик. Ставати добрим — це процес. Це щоденна боротьба. Сам Господь нас помістив у ці обставини, щоб ми не ставали злими, а добрими. Щоб навчилися відповідати на ненависть любов’ю. Тільки в такому випадку ми зможемо змінювати ту реальність, у якій живемо. А суд — залишаємо справедливому Судді, який віддасть кожному згідно з його вчинками.

Федір РАЙЧИНЕЦЬ,
за матеріалами церкви «Віфанія», м. Буча

Благовісник, 4,2023